Битва під Любаром: відмінності між версіями

Битва почалася з перестрілки, потім опівдні [[Річ Посполита|польські]] війська вийшли в поле, далеко від своїх укріплень. Вони були вишикувані традиційним способом, тобто [[піхота]] і [[артилерія]] в центрі, [[кіннота]] з [[драгун]]ами на [[фланг]]ах. [[Польний гетьман коронний|Гетьман польний коронний]] [[Єжи-Себастьян Любомирський]] стояв навпроти [[Козаки|козацького]] війська [[Цюцюра Тиміш|Цюцюри]], а [[Великий гетьман коронний|гетьман]] [[Потоцький Станіслав Ревера|Станіслав Ревера Потоцький]] мав перед собою [[Московське царство|московську]] армію. [[Кримські татари|Татари]] перебували попереду і на флангах: на крайньому правому крилі — [[Нуреддин]] [[Мурад Ґерай]], на крайньому лівому — [[Сафа Ґерай]].<ref>Герасимчук В. Чуднiвська кампанiя 1660 р. — Львiв, 1913. — c. 27-37</ref>

[[Московське царство|Московсько]]-[[Козаки|козацьке]] військо чекало в укріпленому [[Табір|таборі]], сподіваючись, що противник виснажиться штурмуючи їх. Щоб спровокувати [[Річ Посполита|польську]] армію до нападу, частина сил [[Василь Шереметьєв|Шереметьєва]] періодично виходила за межі укріплень, а потім відступала. Великий бій почався близько полудня «за високий пагорб, що лежав між лівим крилом [[Московське царство|московського]] і правим крилом [[Річ Посполита|польського]] війська». [[Московське царство|Московський]] [[воєвода]] віддав наказ 4 [[рота]]м піхоти з 4 гарматами зайняти цей пагорб і утримувати його за будь-яку ціну, тому що з цієї важливої позиції можна було обстрілювати його війська.<ref name="ReferenceB">Герасимчук В. Чуднiвська кампанiя 1660 р. — Львiв, 1913. — c. 37</ref> [[Річ Посполита|Польська]] кавалерія ціною великих втрат прогнала частину [[Московське царство|московської]] піхоти з цього пагорба, який охороняв доступ до ворожих позицій. Здобуту позицію зайняли драгуни фон Бокума. Натомість, [[Московське царство|московська]] кавалерія вибила [[Річ Посполита|польських]] драгунів з пагорба. Згодом, кілька загонів [[Річ Посполита|польської]] піхоти підтримали драгунів, і, в результаті, пагорб опинився у [[Річ Посполита|польських]] руках. Війська [[Василь Шереметьєв|Шереметьєва]] вперто намагалися відбити пагорб, але подальші [[Атака|атаки]] [[Московське царство|московської]] піхоти були відбиті. Коли [[воєвода]] для захоплення пагорба знову кинув кінноту, [[Потоцький Станіслав Ревера|Потоцький]] кинув на неї дві [[Панцир (бойове спорядження)|панцерні]] [[Корогва (підрозділ)|корогви]], «закипіла гаряча битва, билися з великим завзяттям і напругою, то одні, то інші брали гору. Зрештою [[Московське царство|московська]] кіннота, зазнавши великих втрат, стала відступати. Ще деякий час билася піхота, але й вона також відступила».<ref name="ReferenceB"/>

Поляки переслідували їх аж до валів [[Табір|табору]] [[Московське царство|московсько]]-[[Козаки|козацького]] війська. [[Василь Шереметьєв|Шереметьєв]], зайнятий обороною [[Табір|табору]], не зміг надати допомогу захисникам пагорба. Під час цієї битви [[Річ Посполита|польське]] ліве крило [[Єжи-Себастьян Любомирський|Любомирського]] атакувало [[Козаки|козаків]] [[Цюцюра Тиміш|Цюцюри]], які займали правий бік [[Московське царство|московсько]]-[[Козаки|козацького]] [[Табір|табору]].

[[Козаки]], в свою чергу, почали насипати [[Шанець|шанці]] перед своїм [[Військовий обоз|обозом]] і, таким чином, поступово наблизилися до лінії військ [[Єжи-Себастьян Любомирський|Любомирського]]. Підійшовши на достатню відстань, вони почали стріляти з [[Рушниця|рушниць]]. [[Польний гетьман коронний|Гетьман]] кинув проти них [[Легка кіннота|легку кавалерію]], яка витіснила [[Козаки|козаків]]. Наступ полків [[Ян III Собеський|Яна Собеського]], [[Ян Фридерик Сапєга|Яна Сапєги]] та [[Іван Виговський|Івана Виговського]] витіснив [[Козаки|козаків]] до [[Табір козацький|табору]]. Покинуті шанці зайняли німецькі піхотні полки під командуванням [[Немирич Степан|Степана Немирича]] і генералів Кшиштофа Корицького та Ернеста Магнуса Гроттхауза. Піхота кинулася в [[Атака|атаку]] на вали [[Табір козацький|козацького табору]], і, незважаючи на успіх, цей випад був відмінений [[Єжи-Себастьян Любомирський|Любомирським]] через настання сутінків.

Втрати [[Московське царство|московського]] війська склали близько 1 000 убитими і пораненими, [[козаки]] втратили 500 чоловік убитими і пораненими, а також, три залишені шанці. Польські війська втратили менше 100 вбитими і 200 пораненими. Цей бій задовольнив [[Василь Шереметьєв|Шереметьєва]], адже він вважав, що відкрита битва призведе до неминучої катастрофи. Тому він вирішив ще краще окопатися, перейти до оборони й спробувати нічні рейди. Опинившись в оточенні численних [[Річ Посполита|польсько]]-[[Кримське ханство|татарських]] сил, [[воєвода]] ще не думав про відступ. [[Василь Шереметьєв|Шереметьєв]] розраховував на допомогу [[гетьман]]а, який міг би змінити хід усієї кампанії. Але [[Юрій Хмельницький|Хмельницький]] не з'явився, [[Кримське ханство|татарські]] загони перерізали дороги, запаси продовольства [[Московське царство|московського]]-[[Козаки|козацького]] війська виснажувалися.<ref name="ReferenceA"/>

В триваючих боях керівники обох армій з відданістю керували діями своїх військ, перебуваючи весь час на передовій. Зокрема, особливо безтурботно поступав [[Потоцький Станіслав Ревера|Станіслав Ревера Потоцький]], який на білому коні їздив спокійно між відділами незважаючи на артилерійський вогонь, який [[Кримські татари|татарів]] настільки виводив з рівноваги, що вони намагалися витягнути насильно [[табір]] [[Річ Посполита|польської]] армії в безпечне місце. [[Василь Шереметьєв|Шереметьєв]] також особисто кілька разів з'являвся в полі в небезпечних місцях. Полякам навіть вдалося полонити прапороносця, що стояв при [[воєвода|воєводі]] і тримав над ним [[прапор]]. Один раз гарматне ядро потрапило до намету [[Василь Шереметьєв|Шереметьєва]].<ref>Герасимчук В. Чуднiвська кампанiя 1660 р. — Львiв, 1913. — c. 40</ref>