Східне християнство: відмінності між версіями

'''Східне християнство''' - — загальна назва [[християнство|християнських]] [[Християнська Церква|церков]], що історично виникли в [[Східна Європа|Східній Європі]], на [[Близький Схід|Близькому Сході]] і Північно-Східній [[Африка|Африці]]. Вони дотримуються давніх традицій у своєму богослужінні, віровченні й церковному устрої. Східне християнство постало після розколу раннього християнства на західне та східне.

На сході [[Римська імперія|Римської імперії]] християнство стало поширюватися в І ст. На початку ІV  ст., За Костянтина Великого, гоніння на християнську церкву припинилися, і християнство стало офіційною релігією Римської держави. Захід Римської імперії був переважно латиномовним, тоді як на сході переважала грецька мова (нижчі класи Єгипту і Сирії говорили, відповідно, [[коптська мова|коптською]] і [[сирійська мова|сирійською]] мовами). Ці мови з самого початку стали використовуватися для проповіді християнства і для богослужінь: християнська [[Біблія]] дуже рано була переведена з грецької мови на латинську, коптську та сирійську.

П'яте століття було позначене початком бурхливих христологічних суперечок, що зробили глибокий вплив на церкву. [[Несторіанство|Несторіани]] вчили, що в Христі з'єдналися дві особистості - — божественна і людська. Їх непримиренні опоненти, [[Монофізитство|монофізити]], вчили, що Христос має тільки одну особистість і що в ньому божественна і людська природи нерозривно злиті в єдиній боголюдській природі. Обидві ці крайнощі були засуджені офіційною церквою як [[єресь|єретичні]], але багато людей в Єгипті та Сирії з ентузіазмом сприйняли ці доктрини. Коптське населення і значна частина сирійців віддали перевагу монофізитству, а інша частина сирійців долучилася до несторіанства.

В кінці IV  ст. [[Західна Римська імперія]] розпалася, і на її території утворився ряд варварських королівств, але на Сході продовжила своє існування [[Візантійська імперія]] зі столицею в Константинополі. Візантійські імператори неодноразово робили гоніння на монофізитів і несторіан Єгипту і Сирії. І коли в VII  ст. в ці країни вторглися [[мусульманство|мусульманські]] завойовники, значна частина населення зустріла їх як визволителів. Тим часом розрив між релігійною культурою латинських і грецьких християн все більше заглиблювався. Так, західне духовенство стало розглядати церкву як соціальну інституцію, повністю незалежну від держави, в результаті чого з часом [[Папа Римський|Папи Римські]] взяли на себе ряд повноважень колишніх імперських властей, на Сході ж - — незважаючи на те, що Константинопольські патріархи носили титул «вселенських патріархів», - — важливість ролі візантійського імператора як видимого глави церкви постійно зростала. [[Костянтин Великий|Костянтина Великого]], першого християнського імператора, називали «рівноапостольним».

Це друга за чисельністю внутрішньо єдина [[Християнство|християнська]] спільнота у світі, яка існує з часу її заснування [[Ісус Христос|Ісусом Христом]] та його [[Апостол|апостолами]] і у рамках якої передається Священне Передання, важливою складовою якого є Святе Писання. Кожна з Церков очолюється [[Синод|синодом]] (собором) єпископів, чиє завдання полягає у збереженні віровчення, традиції та практики Вселенської Церкви. Усі православні [[єпископ|єпископи]]и ведуть свою лінію до одного з дванадцяти апостолів через процес [[Апостольська спадкоємність|апостольської спадкоємності]].

* Поснов М. Е.  История христианской Церкви (до разделения церквей – — 1054 г.). Киев, 1991

* Христианство. Энциклопедический словарь, тт. 1–31-3. М., 1993–19951993—1995

* Болотов В. В.  Лекции по истории Древней Церкви, тт.1–31-3. М., 1994

* [http://www.krugosvet.ru/ Енциколопедія "«Кругосвет"» (рос.)]

* [http://www.syrian-orthodox.com/news.php Офіційний сайт Сирійської православної церкви]