Антон Брукнер: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Natk (обговорення | внесок) |
|||
Рядок 26:
У [[1855]] Брукнер, здавши потрібні екзамени, отримує кваліфікацію вчителя Hauptschule, «головної школи». Він також отримав схвальні відгуки від Віденського придворного капельмейстра Ігнаца Асмайра ([[1852]], осінь [[1854]]). Паралельно він пробував отримати посаду судового службовця, заради чого протягом 2 років безплатно виконував обов’язки переписувальника у суді. Проте, із беззаперечним успіхом виступивши 13 листопада 1855 року у [[Лінц]]і на конкурсі органістів, він отримує посаду «тимчасового» органіста одночасно в двох соборах цього міста. 8 грудня цього року Брукнер мав свій перший виступ як церковний органіст в Лінці.
Отримуючи достатню зарплатню, щоб могти мати справу лише з музикою, Брукнер вирішує присвятити час додатковій музичній освіті. Спершу, з [[1856]] по [[1861]], Брукнер був учнем у класі Сімона Зехтера, поважного Віденського музичного теоретика, органіста й професора консерваторії. Брукнер працював настільки самовідано, що в одному з листів Зехтер навіть висловив побоювання за його здоров’я. Цей курс охоплював гералбас, гармонію, контрапункт (зоркема [[фуга|фугу]]) та гру на органі. Після отримання диплома про завершення курсу Брукнер, бажаючи отримати звання професора, пробує скласти відповідний екзамен. На це один з екзамененаторів тоді вигукнув: «Та це він повинен нас екзаменувати!» — так переконливо Брукнер показав свою майстерність (та й за віком він був досить поважним — 37 років). Саме цей екзаменатор, Йоганн Гербек, згодом буде багато допомагати Брукнерові в час його перебування у Відні. Проте, титулу професора йому тоді таки не дали.
Брукнер відчував потребу додаткових занять, цього разу не щодо контрапункту і генералбасу, як у Зехтера, а усього, що стосувалося б музики його сучасності. Тепер його наставником став Отто Кіцлер, віолончеліст і диригент, який на той час працював капельмейстром у Лінцському театрі. У нього Брукнер знайомився із оркестровими партитурами класиків і сучасників, зокрема Бетховена і Вагнера. Саме як «навчальну» в класі Кіцлера Брукнер написав '''свою першу симфонію''' ([[1863]], фа мінор; ця симфонія не увійшла в традиційну нумерацію). Лише після закінчення курсу у Кіцлера Брукнер сказав: «Тепер мені час писати музику!». Йому тоді було ледь не 40 — так довго цей композитор шліфував свій талант навчанням.
Першим Брукнеровим твором, що здобув славу стала ре мінорна Меса №1 (попередні не нумерувались), написана й вперше виконана [[1864]] року. [[1865]] року Брукнер почав писати свою другу (за прийнятою
=== Відень ===
| |||