Нантський едикт: відмінності між версіями

[[Файл:Huguenot cross.svg||thumb|right|Хрест французьких протестантів]]

 

Нантський едикт поклав кінець релігійним вiйнам, що роздирали [[Франція|Францію]] протягом 40 років. Але, вже в минулому, були спроби прийняти законодавчий текст такого типу.15 січня 1562 року, [[Карл IX (король Франції)|Карл ІХ]] підписав Сент-Жерменський едикт (Cічневий едикт), що дозволяв свободу культу протестантизму в передмістях. В 1570 році була підписана Сент-Жерменська угода, яка гарантувала протестантам свободу совісті, свободу культу, а також передавало під контроль протестантських ватажків чотири міста, а саме [[Ла-Рошель]], [[Коньяк (Шаранта)|Коньяк]], Шаріте-сюр-Луар, [[Монтобан]].

Але, різниця між різними едиктами і Нантським eдиктом полягає в тому, що Нантський eдикт не лишився мертвою буквою, а був впровадженний в життя і виконувався, завдяки авторитету короля [[Генріх IV (король Франції)|Генріха IV]], що сам був протестантом в минулому.

[[Файл:Château de Nantes 12.jpg||thumb|right|Нантський замок, резиденція герцогів Бретані]]

 

З 7 березня по 3 квітня 1598 [[Генріх IV (король Франції)|Генріх IV]], король Франції та Наварри, в недавньому минулому лідер протестантської партії, намагається взяти контроль над вороже настроєною до нього провінцією [[Бретань (герцогство)|Бретань]]. Столиця Франції тимчасово розташованa в місті [[Анже]], де і відбулася розробка Едикту. Після нищівної поразки іспанської арміі коло міста [[Ам'єн]], позиції [[Генріх IV (король Франції)|Генріха IV]] значно зміцнилися : майже вся країна перейшлa на сторону короля, завдяки воєнним успіхам його війска, переходу [[Генріх IV (король Франції)|Генріха IV]] в католицизм, а також загальному прагненню до злагоди в країні.В [[Анже]], [[Генріх IV (король Франції)|Генріх IV]] демонструє ультра-католицькому населенню, всю щирість свого переходу в католицизм : отримує благословіння [[єпископ|єпископа]], ходить на службу в [[Собор святих Петра і Павла (Нант)|Собор святих Петра і Павла]] виконує традиційні католицькі королівські обряди (миє ноги 12 бідним, дотиркається до хворих з метою ісціління).

Королівська армія займає позиціі вздовж кордону з провінцією Бретань, демонструючи готовність до воєнних дій в останній провінції, на яку не розповсюджується влада нового короля. Тим часом, деякі бретoнські фортеці, з криками "Хай живе наш король!" переходять на сторону короля.Позиції герцога Меркера, губернатора провінції, значно ослабилися масовою підтримкою населення королю. Герцог, під час зустрічі з [[Генріх IV (король Франції)|Генріхом IV]] 28 березня, кидається йому в ноги, присягає в вірності і здає Бретань королівскій владі. Французький король [[Генріх IV (король Франції)|Генріх IV]] урочисто заходить в [[Нант]], столицю Бретані, 12 квітня 1598 року. Королівська рада завершує редагування Нантського eдикту.

Як пізніше писав [[Максимільян де Бетюн Сюллі|Сюллі]], прем'єр-міністр [[Генріх IV (король Франції)|Генріхa IV]], король прагнув якнайшвидше покласти край громадянскій війні, що виснажувала, як католиків, так і протестантів. З цією метою була підписана мирна угода з [[Іспанія|Іспанією]], заклятим ворогом [[Генріх IV (король Франції)|Генріхa IV]], 2 травня 1598 року. Шлях до підпису Нантського eдикту був відкритий.

 

Тексти, що склали Нантський Едикт були підписані з 3 по 30 квітня 1598 року.Раніше історики вважали, що Едикт був оголошений з замку бретонських герцогів в Нанті, але насправді, ця історична подія відбулася в маленькому будиночку розташованому коло замку. Цей будинок не зберігся : він був зруйнований під час [[Друга світова війна|Другої Світової війни]].

Нантський eдикт не був ні в якому разі "милостивим указом", прийнятим могутнім королем для своїх підданих, а навпаки, дипломатичною компромісною угодою, в якій кожна з сторін виборювала кожен пункт на користь свого власного табору. Нантський Едикт гарантує свободу совісті на території всього Французького королівства, він дозволяє свободу культу в населенних пунктах, в яких до 1597 року існували протестантські спільноти, а також в 3500 замках протестантського дворянства і в містах місцевого самоуправління.В деяких містах ([[Бордо]], [[Гренобль]], [[Кастр]]) були впроваджені суди, що складалися на половину з католиків, на половину з протестантів для гарантії справедливого суду над протестантами. В інших містах ([[Париж]], [[Руан]], [[Діжон]], [[Тулуза]], [[Ліон]] тощо), протестантський культ був заборонений, а в Сомюрі, Седані, Ла-Pошелі, [[Монпельє]], Монтобані був заборонений католицький культ.

Оголошення eдикту викликало різні реакції. Радість, задоволення, але й обурення. Католицькі міста [[Париж]], [[Ренн]], [[Руан]] затвердили Нантський eдикт тільки через десять років і те, після загроз [[Генріх IV (король Франції)|Генріхa IV]], а великий протестантський поет, соратник і особистий друг короля Агриппа д'Обіні назвав eдикт "жахливим указом".

 

 

Вперше в Західній Європі, релігійне протистояння було припинено не шляхом заборони і переслідувань (католицизму в Англії, протестантизму в Іспаніі і Італії), а шляхом легалізаціі міноритарної релігії і затвердження державою ії прихильників у всіх громадянських правах.

 

 

Нантський едикт заклав основи терпимості як принцип управління суспільством. Але насправді, слово "терпимість" не існує в тексті едикту, на нього немає жодного натяку.В французькій мові 17го століття, слово "терпимість" (la tolérence) має негативний відтінок. і "терпіти" є синонімом слова "страждати", "витримувати муки". Зміст який ми вкладаємо сьогодні в слово "терпимість", а саме, допускати, що релігійні переконання наших опонентів мають таке саме право на існування як і наші власні, був абсолютно чужим філософії 16го століття. В 16му столітті, кожна людина впевнена, що саме ії віра є єдино правильною, таким чином інший помиляється і прирікає себе на пекло в день страшного суду. Врятувати єретика від його єресі, навіть силою, є святим обовязком кожного віруючого.Католики вважають, що едикт є тимчасовим компромісом, необхідним на шляху майбутнього знищення протестантської релігіі. Протестанти розцінюють едикт як поступку католицькій більшості і розраховуюють на майбутню підтримку Англії і подальше послаблення Іспанії.

 

Насправді, Нантський едикт знаменує собою остаточний відхід від середньовічних догм, коли влада короля і божа влада були синонімами. Нантський едикт різко розміжував, з одної сторони, релігійні переконання, які покидають громадський простір і стають особистою справою кожного і закон короля, якому підкоряються всі, без вийнятку. Цікаво, що сучасники Нанського едикту називали його едиктом умиротворення.

 

 

[[Файл:Louis XIII Richelieu devant La Rochelle.jpg||thumb|right|Людовік ХІІІ і герцог Рішельє, прем'єр міністр короля, під час осади Ла Рошелі, останнього оплоту протестантів]]

Всі воєнні гарантії що eдикт надавав протестантам, а саме, право утримувати фортеці, оборонні замки були скасовані королем [[Людовик XIII (король Франції)|Людовіком ХІІІ]], Алеським едиктом в 1629 році. Син Генріха IV, Людовік ХІІІ захоплює протестантську фортецю міста Ларошель, забороняє політичні протестантські збори та партіі, але дозволяє протестантський культ на всій територіі Франції, крім Парижу.

 

Людовік XIV починає активну політику конверсій, добровільних але часто насильственних. Король насаджує абсолютизм і вважає, що Франція повинна слідувати принципу : один народ, один король, одна віра.

Місіонери намагаються переконати протестантів змінити віру, поліція примушує кожну протестантську родину брати на утримання жандарма.

 

Нантський едикт був скасований у [[1685]] [[Едикт Фонтенбло|Едиктом Фонтенбло]], який заборонив протестантизм у Франції.

Після смерті Людовіка XIV, протестантизм був заборонений, але французькі королі не продемонстрували непремиримості Людовіка в цьому питанні і значні протестантські спільноти змогли вижити.

В 1787 році, Людовік ХVI підписав Версальский Едикт, який забороняв всі переслідування проти протестантів.

Тільки Французькa революція 1789 року дозволила повну і остаточну політичну, релігійну і особисту реабілітацію французьких протестантів.

* Laurent Theis et Roger Zuber (dir.), La Révocation de l’édit de Nantes et le protestantisme français en 1685 : Actes de colloque de Paris (15-19 octobre 1985), Paris, SHPF, 1986

* Jean-Robert Armogathe, L’Église catholique et la révocation de l’édit de Nantes, Paris, O.E.I.L. Histoire, 1985