Відкрити головне меню

Зміни

русизми, вікіфікація
-->
[[Файл:Bundesarchiv Bild 183-S47421, Herbert von Karajan.jpg|right|thumb|200px|Герберт фон Караян у [[1938]]]]
'''Ге́рберт фон Карая́н''' ({{lang-de|Herbert von Karajan}}; *[[5 квітня]] [[1908]], [[Зальцбург]], [[Австрія]] — †[[16 липня]] [[1989]], [[Аніф]], [[Австрія]]) — австрійський [[диригент]]. За визнаннямвизначенням газети [[New York Times]]{{fact}}, Герберт фон Караян є одним із найвідоміших і найвпливовіших диригентів світу.
 
== Ранні та воєнні роки ==
 
З [[1916]] року по [[1926]] рікроки учивсянавчався в консерваторії [[Моцартеум]] (Mozarteum) у Зальцбурзі. ВУ [[1929]] продиригувавроці опероюдиригував оперу [[Штраус Ріхард|Ріхарда Штрауса]] «[[Саломея]]» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З [[1929]] по [[1934]] роки був першим [[капельмейстер]]ом (Kapellmeister) у міському театрі міста [[Ульм]] у Німеччині.
 
У [[1935]] Герберт фон Караян став членом [[нацистська партія|нацистської партії]]. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральмузикдиректором ({{de|Generalmusikdirektor)}} Німеччини, в [[1937]] відбувся його перший виступ Караяна з [[Берлінський філармонічний оркестр|Берлінським філармонічним оркестром й]] у Берлінському державному оперному театрі в опері [[Бетховен]]а «[[Фіделіо]]». Величезний успіх мали його виконання опери [[Ріхард Вагнер|Ріхарда Вагнера]] «[[ТристанТрістан та Ізольда (опера)|Трістан і Ізольда]]». Також диригент гастролював у [[Брюссель|Брюсселі]], [[Стокгольм]]і, [[Амстердам]]і й інших містах. В ці ж роки Караян здійснює багато записів на студії [[Deutsche Grammophon]].
 
В роки [[Друга Світова війна|Другої Світової війни]] Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin, його– цьому призначенню сприялосприв покровительствопротекторат [[Герман ГерингҐерінґ|Германа ГерингаҐерінґа]]. Загалом у 1941—1945 рокироках вінКараян провів близько 150 вистав. У 1942 році Герберт фон Караян був одруженийодружується наз АнітіАнітою Гутерман, донцідоньці відомого виробника швейних машин.
 
== Повоєнні роки ==
 
В 1946 році у [[Відень|Відні]] з Віденським філармонічним оркестром відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, потімале окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи як диригента внаслідокчерез його членствачленство ву Нацистській партії. Проте, проте ву 1947 заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство Караяна у нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад [[Ісаак Стерн]], [[Артур Рубінштейн]] і [[Іцхак Перлман]] відмовлялись грати з Караяномним грати.
 
ВУ [[1948]] році Караян став художнім керівником Товариства друзів музики ({{de|Gesellschaft der Musikfreunde)}} у Відні. Диригував також в оперному театрі «[[Ла Скала]]» у Мілані. Однак, найзначнішою в цей період була його робота з недавньонедавно створеним оркестром «Філармонія» ({{en|Philharmonia Orchestra)}} у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував спектаклямиу в[[Театр Байрейтском оперномуу Байройті|театрі у Байройті]].
 
В [[1955]] році був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець [[Вільгельм Фуртвенглер|Вільгельма Фуртвенглера]]. З 1957 року по 1964 рік був художнім директором Віденської державної опери, був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і Зальцбургским[[Зальцбурзький фестиваль|Зальцбурзьким фестивалем]], де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті у [[1989]] році.
 
== Творчість ==
Караян зіграв важливу роль у закріпленні цифрового формату аудіозапису на компакт-диски (близько 1980). Він сприяв визнанню цієї нової технології своїм авторитетом і брав участь у першій прес-конференції, присвяченої випуску аудіозаписів на компакт-дисках. Перші прототипи компакт-дисків були обмежені часом звучання 60 хвилин. Існує твердження, що стандарт часу звучання 74 хвилини був введений для того, щоб умістити [[симфонія №9 (Бетховен)|Дев'яту симфонію Бетховена]], а існуючий на той момент архів записів Караяна і його явно виражені побажання зіграли в тому визначну значну роль.
 
Караян зіграв важливу роль у закріпленні цифрового формату аудіозапису на компакт-диски (близько 1980 {{fact}}). Він сприяв визнанню цієї нової технології своїм авторитетом і брав участь у першій прес-конференції, присвяченої випуску аудіозаписів на компакт-дисках. Перші прототипи компакт-дисків були обмежені часом звучання 60 хвилин. Існує твердження, що стандарт часу звучання 74 хвилини був введений для того, щоб умістити [[симфонія №9 (Бетховен)|Дев'яту симфонію Бетховена]], а існуючий на той моментй архів записів Караяна і його явно виражені побажання зіграли в тому визначну значну роль.
Творчу манеру Караяна характеризують універсальністю, витонченим, лакованим, чуттєвим звуком. Проте, на думку критиків, така манера не однаково підходить для музики різних стилів. Наприклад Путівник по компакт-дисках видавництва Penguin Books (Penguin Guide to Compact Discs) дає протилежні характеристики його записам «Тристана і Ізольди» Р.Вагнера і «Паризьких симфоній» Й.Гайдна:
 
Творчу манеру Караяна характеризують універсальністю, витонченим, лакованим, чуттєвим звуком. Проте, на думку критиків, така манера не однаково підходить для музики різних стилів. Наприклад Путівник по компакт-дисках видавництва Penguin Books (Penguin Guide to Compact Discs) дає протилежні характеристики його записам «Тристана і Ізольди» Р. Вагнера і «Паризьких симфоній» Й. Гайдна:
{{text| «Чуттєве Караянівське виконання Вагнерівського шедевра, витончено-блискуче, з дивним звуком зігране Берлінським філармонічним оркестром... є першокласним і найкращим вибором.»}}
{{text| «Гайдн у виконанні біг-бенда... Безумовно, якість оркестрової гри чудова. Однак, ці ваговиті й незграбні штучки ближче до імперського Берліна, ніж до Парижа... Менуети надто повільні... Виконання занадто непривабливі й не мають достатню добірність, щоб заслужити щиру рекомендацію.»}}
 
Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 (зокрема таких композиторів як [[Густав Малер|Г. Малер]], [[Арнольд Шенберг|А. Шенберг]], [[Альбан Берг|А.Берг]], [[Антон Веберн|А. Веберн]], [[Бела Барток|Б. Барток]], [[Ян Сібеліус|Я. Сібеліус]], [[Рихард Штраус|Р. Штраус]], [[Джакомо Пуччіні|Дж. Пуччіні]], [[Артур Онеггер|А. Онеггер]], [[Сергій Прокоф'єв|С. Прокоф'єв]], [[Клод Дебюссі|К.Дебюссі]], [[Пауль Хіндеміт|П. Хиндеміт]], [[Ігор Стравінський|І. Стравінський]]). Виключення складають [[Симфонія №10 (Шостакович)|Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича]] (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» («De Temporum Fine Comoedia») [[Карл Орф|Карла Орфа]] в [[1973]].
 
== Посилання ==
2218

редагувань