Відмінності між версіями «Регі»

2581 байт додано ,  7 років тому
м
Популярна музика найбідніших верств населення Ямайки у [[1940-ві]] роки називалася «менто» — це були типові африканські пісні, що дісталися жителям острова від їх предків. Пісня виконувалися під гітари і перкусію, проте ритміка прийшла з місцевої музичної культури — такі танці, як каліпсо, румба, меренга і самба, сплавлені з типово африканським речитативом-розспівом, стали основою нової музики островів.
 
Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] через радіотрансляцію на Ямайку просочилася американська популярна музика, яка мала значний вплив на культуру країни, — ритм-енд-блюз передавали диск-жокеї [[Майамі]], [[Новий Орлеан|Нового Орлеана]] і Мемфіса, а ппастінкі з американською музикою привозили демобілізовані військові. Завдяки таким американським виконавцям, як Джонні Ейс, Луїс Джордан, Еймос Мілберн і Фетса Доміно, в кінці 4 01940-хих — початку 5 01950-хих років ритм-енд-блюз придбав на Ямайці величезну популярність.
 
До 1960 року американська музика заполонила острів, і місцеві антрепренери [[Коксоун Додд]], [[Прінс Бастер]] і [[Дьюк Рейд]] закупили апаратуру і відкрили студії, в яких могли записуватися ямайські виконавці. Таким чином центром звукозапису Ямайки став [[Кінгстон]]. Перші місцеві співаки — [[Лорел Ейткен]], [[Оуен Грей]], [[Джекі Едварде]] і [[Деррік Морган]] — починали з наслідування американських зірок ритм-енд-блюзу, але незабаром знайшли свій власний стиль, що поєднував в собі ритм-енд-блюзової стилізацію для духових, клавішних, електрогітар і контрабасу, аранжовані в розмір 4/4 пісні менто.
 
Дивний стрибучий ритм «розсікав» ритм-ендблюзову основу, а в той момент, коли, за музичною логікою, вони повинні були б зливатися, виникала пауза — такий стиль отримав назву «ска» (ska). На Ямайці ска популяризували групи та співаки, що зверталися насамперед до молодіжної аудиторії, — [[The Skatalites]], [[The Soul Vendors]], [[The Ska Kings]], [[The Maytals]], [[The Blue Busters]], [[The Wailers]], [[Стренджер Коул]], [[Ерік Морріс]], [[Джиммі Кліфф]], [[Джастін Хайнз]].
 
Доступність звукової апаратури допомогла встати на ноги такому піджанру ска, як «тоустинг» (toasting): диск-жокеї накладали свій голос на вже наявну фонограму, і отриманий таким чином запис транслювали в ефір — у якості «авторського» доповнення могли бути цитати з газетних статей, власні розумні думки, або ж диск-жокеї просто пародіювали тих, чиїми пластинками користувалися. Від тоустинга перекинувся місток до «Дабу» (dub) — прийому, який зводився до редагування фонограми шляхом перестановки її фрагментів, додаванням нових і видаленням зайвих. Поступово тоустинг і даб перекочували з радіостанцій в студії звукозапису, де ними почали користуватися виконавці. Першими «тоустерами», чиї хіти прогриміли в кінці 1960-х — на початку 1970-х років, були [[Кінг Стітт]] і Ю. Рой — слідом за ними в такій манері стали записуватися Ай Рой, Big Youth, Прінс Джаззбо, Dillinger і багато інших. [[Лі Перрі]], [[Кінг Таббі]] і [[Аугустос Пабло]] почали експериментувати з інструментальним дабом, і добилися такого успіху, що їх прийоми поклали основу цілої школи звукозапису, якою зараз користуються оператори усього світу.
 
До середини 1960-их ска уже остаточно сформувалося як музичний напрям з густою мережею піджанрів — можна простежити паралельну еволюцію ска та американського ритм-енд-блюзу, який до початку 1970-их почав поступово зміщуватися в бік з'єднання з госпелз: і ска, і ритменд-блюз стали помітно м'якші і ліричні.
 
== Музичні стилі ==