Лукавецький Ярослав Корнилович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Створена сторінка: '''Ярослав Лукавецький''' (*28.03.1908 – †14.05.1993) – відомий український митець, архітектор, чл... |
Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
'''Ярослав Лукавецький''' (*28.03.1908 – †14.05.1993) – відомий український [[митець]], [[архітектор]], [[Спілка художників України|член Спілки художників]]
==Біографічні відомості==
Народився 28 березня 1908 року у [[Снятин|Снятині]] на [[Івано-Франківщина|Івано-Франківщині]].
«…Місто [[Снятин]] – повітове, гербове, розположене на горбах між річкою Прут і потічками. Добротні будівлі ховаються в зелені дерев, а вулиці рівні, широкі, з каналізацією, водопроводами (характерні відлуння римського містобудування…».[1]
Батько Корнило був фінансовим працівником, а мама Ядвіґа (дів. Гаргестаймер) – дочка вихідця з німецьких колоністів, одного з найкращих ковалів Снятина.
Рядок 10:
Одне з перших вражень Ярослава – запах фарб, якими церковний маляр Оріховський змальовував портрети членів родини, – він був чи не єдиним на той час художником у місті.
1914 року розпочалася мобілізація на війну. Наступного року батька, військового 36-го коломийського полку, разом із сім’єю відправили у [[Чехія|Чехію-Моравію]]. Хлопцеві (Ярославові) на той час сповнилось сім років, і в місті Граніце він пішов до німецької школи, де навчався три роки – до 1917. Після звільнення українських міст від російської окупації родина Лукавецьких повернулася до [[Коломия|Коломиї]], Ярослав продовжив навчання у місцевій гімназії.
Коломия у 20–30-их роках була жвавим культурним центром Галичини: тут видавалися газети й журнали, виступали професійні театральні трупи, творили відомі українські письменники [[Андрій Чайковський]], [[Антін Крушельницький]].
За порадою відомого українського громадського діяча й цінителя гуцульського мистецтва
Після студій в [[Олекса Новаківський|Олекси Новаківського]] їде до [[Краків|Кракова]], навчається у приватній школі Альфреда Терлецького. 1932 року стає студентом малярства Краківської Академії Красних Мистецтв. Бере участь у VI виставці АНУМ у [[Львів|Львові]] (1934).
У травні 1951 року за наклепом «колег» [2] його заарештували. Судили в закритому суді без можливості захисту. Вирок – заслання на важкі лісові роботи в болотах між ріками
1991 року Я. Лукавецького реабілітували разом з іншими політичними в’язнями. Цього ж року після смерті дружини митець переїхав до [[Львів|Львова]].
14 травня 1993 р. Ярослав Лукавецький помер. Його поховали на батьківщині у [[Снятин|Снятині]].
==Життєвий і творчий шлях==
У гімназії Ярослав зацікавлюється мистецтвом: у молодших класах збирає репродукції картин художників різних мистецьких епох, багато малює з натури, копіює картини [[Ярослав Пстрак|Ярослава Пстрака]], [[Іван Труш|Івана Труша]], [[Осип Курилас|Осипа Куриласа]], [[Михайло Івасюк|Михайла Івасюка]], а у восьмому класі навіть виконує декорації на замовлення професійних театрів.
1936 року повертається до [[Коломия|Коломиї]], де відкриває першу на Покутті власну мистецьку школу для української молоді, що діяла до 1940. Влаштовує персональні виставки, заживає слави портретиста. Малює портрети відомих українських культурних діячів, письменників – Володимира Кобринського, [[Богдан Лепкий|Богдана Лепкого]], [[Теофіл Окуневський|Теофіла Окуневського]]. Звертається й до жанрової теми, натюрморту, пейзажу.
Не покладає рук і після московсько-комуністичної окупації 1939 року: бере участь в організації Обласного товариства художників, художньо-виробничих майстерень, художніх дитячих гуртків, обласних художніх виставок, упорядковує до них каталоги, був серед організаторів Гуцульського ансамблю пісні й танцю (1939). Про це свідчать автобіографічні спогади, статті у пресі та праці про митця. [3]
У повоєнні працює головним художником [[Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка|Станіславського (нині Івано-Франківського) обласного драматичного]]. Малює декорації до вистав, портрети українських акторів [[Амвросій Бучма|Амвросія Бучми]], [[Наталія Ужвій|Наталі Ужвій]], І. Косакової.
Невсипуща діяльність талановитого художника не вписувалася в ідеологічні канони большевицько-комуністичного режиму. 80 художніх робіт актора – картин останнього періоду – конфіскують.
По шістьох роках страшної каторги 1957-го повертається і рідні краї. Створює низку чудових творів, серед яких портрет Наталі Семанюк (дружини [[Марко Черемшина|Марка Черемшини]]). Але здебільшого працює як архітектор-оформлювач над реконструкцією шкіл, стадіонів, розробляє проекти побудови художньо-меморіального музею [[Василь Касіян|Василя Касіяна]] у [[Снятин|Снятині]].
1957 року художник організував при будинку піонерів у [[Снятин|Снятині]] художню студію. Його добре пам’ятають нинішні професійні художники Ярослав Заяць, Стах Смирнов, Володимир Гуменний. Викладав у Снятинському культосвітньому училищі та загальноосвітніх школах.
30 років працював у відділі архітектури при Снятинському райвиконкомі.
Рядок 44:
Відбулося декілька виставок художника Ярослава Лукавецького.
1991 року [[Івано-Франківський художній музей]] організував виставку і видав каталог, який містить перелік творів художника, зокрема – театральних. [4]
Ім’я Я. Лукавецького знаходимо серед учнів [[Олекса Новаківський|Олекси Новаківського]] та учасників мистецької студентської організації «Зарево» (1933–1936), а також у каталозі виставки 14 квітня – 24 серпня 1994 р., що відбулася у [[Львів|Львові]].
Спеціальний каталог видано також до виставки Я. Лукавецького, яка відбулася 1998 року в Національному музеї у [[Львів|Львові]]. [5]
У приватному архіві сина художника, Мирона, збереглися твори митця, ескізи театральних декорацій та костюмів. Особливо цінним для нас є рукопис спогадів художника – «Знівечені сподівання». [6]
Рядок 54:
1947 року його прийнято у члени Спілки художників.
==Окремі художні роботи==
# Портрет [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]о. 1929 р., папір, вугіль; 69×48 см. Власність КМНТГП.
# Портрет д-ра [[Володимир Кубійович|Володимира Кубійовича]]. 1936 р., полотно, олія; 90×65 см. Власність Національного музею у Львові.
# Портрет дружини у вікні. 1936 р., полотно, олія; 70×60 см. Власність родини.
# Портрет проф. [[Николишин Дмитро Васильович|Д. Николишина]]. 1936р., полотно, олія; 86×78 см. Власність О. Гринько, Львів.
# Портрет Володимира Кобринського. 1948 р., полотно, олія; 98×74 см. Власність КМНМГП.
# Пейзаж із видом на костел. 1945 р., фанера, олія; 22,5×28,5 см. Депозит родини в КМНМГП.
# Портрет Наталі Семанюк (дружини [[Марко Черемшина|Марка Черемшини]]). 1959 р., полотно, олія; 120×100 см. Власність музею Марка Черемшини у Снятині.
# Афіша до вистави [[Леся Українка|Лесі Українки]] «У пущі». 1961 р., папір, гуаш, перо; 28×20 см. Власність родини.
==Сім’я==
Дружина Надія (дів. Кочій) – з якою були поруч з юних літ, учениця Коломийської жіночої гімназії. Вчителька, громадсько-політична діячка. Народилася в с. Ліски Коломийського району на Івано-Франківщині, дочка директора тамтешньої школи.
Син Мирон (*1938–†2012) – головний режисер [[Перший український театр для дітей та юнацтва|Першого українського театру для дітей та юнацтва]], [[Заслужений діяч мистецтв України|заслужений діяч мистецтв України]]. Мешкав у [[Львів|Львові]].
Син Олександр-Ждан (*1942–†2007) – районний архітектор у [[Снятин|Снятині]].
==Вшанування пам’яті==
Нині ім’я Ярослава Лукавецького повертається в історію краю.
Рядок 71:
Івано-Франківські обласна рада і обласна державна адміністрація заснували премію його імені в галузі образотворчого мистецтва й архітектури.
У березні 2002 у стінах [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівського національного університету ім. Івана Франка]] відбулася виставка його театральних робіт.
2005 року в [[Івано-Франківськ|Івано-Франківську]] на будинку, де художник мешкав у 1940-их, відкрито меморіальну дошку в бронзі із портретним зображенням.
2008 року у [[Коломия|Коломиї]] на приміщенні художньої школи ім. Я. Пстрака відкрито пам’ятну дошку відомому митцю.
У Снятині його іменем названа вулиця.
| |||