Відкрити головне меню

Зміни

3538 байтів додано, 7 років тому
Підправив трішки
[[Файл:Vickers F.B.5. Gunbus.jpg|міні|250пкс|Винищувач Віккерс. [[Великобританія]], 1915]]
[[Файл:Pokrish 03.jpg|міні|250пкс|Винищувач [[МіГ-3]], [[СРСР]], 1941]]
[[Файл:Mig-29 (16).jpg|міні|250пкс|Винищувач [[МіГ-29]], [[СРСР]], 1977]]
[[Файл:Mirage 2000EG.jpg|міні|250пкс|Винищувач [[Міраж-2000]], [[Франція]], 1978]]
'''Вини́щувач''' — бойовий [[літак]], призначений для знищення літаків і безпілотних засобів [[противник]]а в повітрі. Може також виконувати завдання щодо ураження наземних (морських) цілей та [[повітряна розвідка|повітряної розвідки]]. Основним видом [[Бойові дії|бойових дій]] винищувача є '''[[повітряний бій]]'''.
 
 
=== До Другої світової війни ===
[[Файл:Vickers F.B.5. Gunbus.jpg|міні|250пкс|Винищувач Віккерс. [[Великобританія]], 1915]]
[[Файл:SPAD-7cl.jpg|thumb|right|250px|Французький одномісний біплан-винищувач SPAD-7cl на озброєнні авіації УНР, 1919 рік]]
Перші повітряні бої відбулися під час Першої світової війни. Саме тоді вперше виникла потреба у спеціалізованих літаках, призначених для знищення повітряних цілей.
 
 
=== Винищувачі Другої світової ===
[[File:Bf109 G10 1.jpg|міні|250пкс|[[Німеччина|Німецький]] винищувач [[Bf 109]]]]
До початку Другої світової війни винищувальна авіація добре сформувалася як клас бойової техніки. Здебільшого основні світові держави того часу мали кілька основних типів винищувачів, які відрізнялися як льотними характеристиками, так і тактикою застосування. Так, Німеччина мала винищувачі Me-109 і Me-110 різних модифікацій, Радянський Союз мав у своєму розпорядженні винищувачами [[І-16]] та [[І-153]], Великобританія мала парк винищувачів [[Spitfire]] і [[Харрикейн]]. Значно просунулися в створенні винищувальної авіації і деякі інші країни, зокрема, США, Японія, Франція. Були і більш сучасні модифікації і типи винищувачів, що ще не встигли здобути популярність, але протягом війни отримали серйозний розвиток. Так, до початку військових дій на Східному фронті Радянський Союз вже мав у своєму розпорядженні нові винищувачі Як-1, МіГ-3, ЛаГГ-3, а Німеччина протягом війни створила і розвинула лінійку винищувачів [[Фокке-Вульф FW-190]].
[[File:Supermarine Spitfire Mk XVI.jpg|міні|250пкс|[[Supermarine Spitfire]],[[Великобританія]], [[1938]]]]
[[Файл:Pokrish 03.jpg|міні|250пкс|Винищувач [[МіГ-3]], [[СРСР]], 1941]]
До початку Другої світової війни винищувальна авіація добре сформувалася як клас бойової техніки. Здебільшого основні світові держави того часу мали кілька основних типів винищувачів, які відрізнялися як льотними характеристиками, так і тактикою застосування. Так, Німеччина мала винищувачі Me- 109 і Me- 110 різних модифікацій, Радянський Союз мав у своєму розпорядженні винищувачами [[І-16]] та [[І-153]], Великобританія мала парк винищувачів [[Supermarine Spitfire|Spitfire]] і [[ХаррикейнHawker Hurricane|Hurricane]]. Значно просунулися в створенні винищувальної авіації і деякі інші країни, зокрема, США, Японія, Франція. Були і більш сучасні модифікації і типи винищувачів, що ще не встигли здобути популярність, але протягом війни отримали серйозний розвиток. Так, до початку військових дій на Східному фронті Радянський Союз вже мав у своєму розпорядженні нові винищувачі Як-1, МіГ-3, ЛаГГ-3, а Німеччина протягом війни створила і розвинула лінійку винищувачів [[Фокке-Вульф FW-190]].
 
На самому початку бойових дій на [[театр військових дій|європейському театрі]] ще не було чіткої визначеності, який же саме з основних параметрів винищувача — швидкість або маневреність — є для нього більш важливим. Цим було зумовлено серйозну відмінність схем, за якими будувалися планери передвоєнних винищувачів. Так, радянський І-153 «Чайка» був [[біплан]]ом, а І-16, що з'явився раніше, був [[моноплан]]ом. Німецькі Me-109 і Me-110 відрізнялися кількістю двигунів — один проти двох відповідно. Однак, досвід ведення активних бойових дій із застосуванням винищувальної авіації порівняно швидко схилив чашу терезів у бік одномоторних монопланів. Так, протягом всієї Другої світової війни основними промисловими державами не було випущено жодної нової модифікації винищувачів-біпланів. А деякий розвиток отримав тільки один винищувач з двома двигунами — американський Лайтнінг, що було обумовлено специфікою дій на тихоокеанському ТВД.
Високу потребу у винищувальній авіації в роки Другої світової війни було зумовлено як масованим застосуванням бомбардувальної і штурмової авіації, так і власне можливостями винищувачів для знищення наземних цілей і підтримки наземних підрозділів. Саме в цей час було відточено тактику штурмових ударів по важливих наземних об'єктах — аеродромах, мостах, складах, залізничних вузлах, транспорту. Під час розробки нових модифікацій винищувачів конструкторам, найчастіше, прямо ставилося завдання максимально посилити ударну потужність літака. Так, наприклад, радянськими конструкторами було створено модифікацію винищувача Як — Як-9Б, що відрізнялася можливістю нести бомбове озброєння не на зовнішній підвісці, а в спеціалізованих бомбових відсіках. Таким чином, було зроблено крок до появи нового класу літаків, винищувачів-бомбардувальників, що отримав великий розвиток у післявоєнні роки. Проте основним обов'язком винищувачів під час Другої світової війни залишалося завдання прикриття своїх військ від авіації противника, знищення його літаків, повітряної розвідки та супроводу бомбардувальної і штурмової авіації.
 
Війна викликала вибуховий розвиток авіаційної техніки і практично довела поршневий літак до досконалості. Однак пропелерний літак з поршневими двигунами має межу швидкості, оскільки не в змозі подолати [[звуковий бар'єр]]. Для збільшення швидкості потрібен був принципово новий рушій. Наприкінці війни Німеччина першою розпочала випуск винищувачів з реактивним двигуном ([[Ме- 262]]) та ракетних винищувачів Me-163. Ці літаки мали більшу швидкість, ніж поршневі літаки країн антигітлерівської коаліції, прийнятні показники маневреності і вважалися вельми перспективними проти бомбардувальної і винищувальної авіації противника. Однак випускалися невеликими серіями, тому ці літаки не змогли істотно вплинути на перебіг військових дій.
 
=== Післявоєнний розвиток ===
[[Файл:Mig-29 (16).jpg|міні|250пкс|Винищувач [[МіГ-29]], [[СРСР]], 1977]]
[[Файл:Mirage 2000EG.jpg|міні|250пкс|Винищувач [[Міраж-2000]], [[Франція]], 1978]]
1960-і рр. відзначилися надходженням на озброєння ВПС основних авіаційних держав світу надзвукових винищувачів, що мали низку спільних ознак, попри на всі відмінності в компонуванні і польотній масі. Вони мали швидкість, що удвічі перевищувала [[швидкість звуку|звукову]], і стелю близько 18-20 км, оснащувалися бортовими радіолокаційними станціями та керованими ракетами класу «повітря-повітря». Такий збіг не було випадковим — розвиток техніки сталося саме в цьому напрямку через те, що основною загрозою безпеці по обидва боки залізної завіси вважалися бомбардувальники, які несуть ядерні бомби. Відповідно формувалися і вимоги до нових винищувачів, основним завданням яких було перехоплення висотних швидкісних неманевренних цілей у будь-який час доби і в будь-яких погодних умовах.
Однак винищувач-паразит XF-85 Goblin було спроектований спеціально для базування на бомбардувальниках Convair B-36 як на повітряних авіаносцях.
 
У результаті в [[США]], [[СРСР]] і Західній Європі з'явився ряд літаків, які згодом за сукупністю ознак і льотно-технічних характеристик віднесли до другого покоління винищувачів. Непохитно зростаюча ціна винищувачів диктувала необхідність зменшення чисельності парку з одночасним розширенням функцій літаків. Крім того, тактика повітряної війни змінювалася на очах — широкий розвиток зенітних керованих ракет призвів до відмирання доктрини масованого вторгнення бомбардувальників на великій висоті. Основну ставку в ударних операціях все більше стали робити на тактичні літаки з ядерною зброєю, здатні проривати кордон ППО на великій висоті.
 
Для протидії їм призначалися винищувачі третього покоління — [[МіГ-23]], «Міраж» F-1, J-37 «Вігго». Надходження на озброєння цих машин, поряд з модернізованими варіантами [[МіГ-21]] і F-4, планувалося на початок 1970-х. Одночасно по обидва боки океану почалися проектні дослідження зі створення винищувачів четвертого покоління — перспективних бойових машин, які склали б основу військово-повітряних сил у наступному десятилітті.
 
Першими до рішення цієї проблеми взялися в США, де ще 1965 року було поставлено питання про створення наступника тактичного винищувача F-4C «Фантом». У березні 1966 була розгорнута програма FX (Fighter Experimental). Проектування літака за уточненими вимогами почалось [[1969]] року, коли літак отримав позначення [[F-15]] «Ігл» ({{lang-en|Eagle}} — орел). Переможцеві конкурсу за проектом, фірмі «МакДоннел Дуглас», 23 грудня 1969 було видано контракт на будівництво дослідних літаків, а 1974 року з'явилися перші серійні винищувачі [[F-15A15]]A «Ігл» і «Спаркі» TF-15A ([[F-15B15]]B).
[[Файл:Lockheed F-35 Joint Strike Fighter.jpg|thumb|right|250px|[[F-35]]]]
[[1969]] року почалася розробка радянських винищувачів четвертого покоління, до яких можна віднести [[Су-27]], [[МіГ-29]], [[МіГ-31]] та їх модифікації.
 
Перший у світі винищувач п'ятого покоління [[F-22 Raptor]] розроблявся в 1986—2001 рр., і надійшов на озброєння ВПС США з початку [[2003]] року.
1969 року почалася розробка радянських винищувачів четвертого покоління, до яких можна віднести [[Су-27]], [[МіГ-29]], [[МіГ-31]] та їх модифікації.
 
ПершийСША також розробили та активно впроваджують упрограму світібагатоцільового винищувачвинищувача п'ятого покоління [[F-22 Raptor35]]. розроблявсяПерші в[[F-35]] 1986—2001 рр., ібуло надійшовприйнято на озброєння ВПС США з початкув 20032011 рокуроці.
 
Розробка російського багатофункціонального винищувача п'ятого покоління здійснбвалася в [[ОКБ «Сухий»]] з кінця 90-х років, а льотні випробування нової машини почалися на аеродромі в [[Комсомольськ-на-Амурі|Комсомольську-на-Амурі]] в грудні 2009 року. Характеристики новітнього винищувача не розкриваються. Передбачається, що літак отримає на озброєння високоточну зброю і зможе вражати як повітряні, так і наземні цілі незалежно від погоди і часу доби. Також в ЗМІ повідомлялося, що максимальна швидкість ПАК ФА складе понад 2000 км/год, а дальність польоту — 5,5 тис. км. Винищувач буде відрізнятися надманевреністю і буде малопомітним в оптичному, інфрачервоному і радіолокаційному діапазонах хвиль.
 
== Класифікація винищувачів ==
Усі винищувачі створюються для різних цілей, тому їх прийнято класифікувати на певні групи за призначенням.
 
Серед таких груп можна виділити:
* Фронтовий винищувач (також легкий винищувач): Концепт був розроблений в середині 20 століття і передбачає створення легких та маневрових винищувачів для боротьби з літаками ворога безпосередньо на полі бою.) До фронтових винищувачів можна віднести майже усі радянські винищувачі МіГ (окрім перехоплювачів [[МіГ-25]] та [[МіГ-31]]).
* [[Винищувач-бомбардувальник]]: спеціалізований винищувач для нанесення ударів по наземних цілях. З розвитком винищувальної авіації та появою багатоцільових винищувачів відпала необхідність у створення вузькоспеціалізованих винищувачів-бомбардувальників. Представниками такого виду винищувачів є [[СРСР|радянські]] [[МіГ-23]] та [[МіГ-27]], а також [[США|американські]] винищувачі [[F-105]] і [[McDonnell Douglas F-15E Strike Eagle|F-15E]].
* [[Винищувач-перехоплювач]] — спеціалізований на перехопленні повітряних цілей літак, що відрізняється вищою, порівняно зі звичайними винищувачами, швидкістю та потужнішим [[РЛС|радіолокаційним обладнанням]]. Прикладами є радянські [[Су-15]], [[МіГ-25]], [[МіГ-35]] та американські [[F-102]] і [[Grumman F-14 Tomcat|F-14]].
* Багатоцільовий винищувач: починаючи з 4-го покоління усі винищувачі можна вважати багатоцільовими, оскільки вони добре пристосовані до виконання як задач зі знищення наземних цілей, так і для повітряного бою та перехоплення. Типовим представником багатоцільових винищувачів є [[F-16]].
== Див. також ==
* [[Винищувальна авіація]]
{{commonscat|Fighter aircraft}}
 
{{aero-stub}}
{{Mil-stub}}
 
 
 
[[Категорія:Авіація]]
[[Категорія:Військова авіація]]
[[Категорія:Винищувачі]]