Гершензон Сергій Михайлович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Kp1964 (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 33:
На підставі виконаної там серії дослідів з плодовою мушкою майже відразу ж після повернення з евакуації Сергій Гершензон (у співавторстві з [[Тарнавський Микола Дмитрович|Миколою Тарнавським]] та [[Сітько Пантелеймон Онопрійович|Пантелеймоном Ситько]]) публікує свою революційну статтю про мутагенну дію тимусної [[ДНК]] на [[дрозофіла|дрозофілу]]. Проте [[Нобелівська премія|Нобелівську премію]] за це відкриття декількома роками пізніше вручають його зарубіжному колезі [[Герман Джозеф Мюллер|Герману Меллеру]] ([[США]]). Окрім хімічного [[мутагенез]]у, Сергій Гершензон виявив феномен «стрибаючих генів» і зворотну транскрипцію.
Набагато раніше за американця [[Френкель-Конрат|Хейнца Френкель-Конрата]] він зібрав з білків і нуклеїнових кислот живий [[вірус]], хоча рівень технічного забезпечення української біології відставав на той момент від заокеанського на багато років. Проте [[Стокгольм]] не помічав досягнень радянських учених, через гоніння на генетику у [[СРСР]] у сорокові-п'ятидесяті роки. У [[1972]] р. до Нобелівського комітету надходить заявка на аналогічне гершензонівському (мається на увазі синтез вірусної ДНК на матриці зараженої поліедрозом РНК) відкриття від американців Говарда Теміна і [[Балтімор Девід|Девіда Балтімора]], які і отримують у [[1975]] р. [[нобелівська премія|
Основні праці виконано у галузі популяційної та молекулярної генетики. Науковець досліджував механізми спадкової мінливості у природних популяціях.
| |||