Гнилосиров Василь Степанович: відмінності між версіями

| Місце народження = хут. [[Гавришівка (Магдалинівський район)|Гавришівка]], [[Кобеляцький повіт]] [[Полтавська губернія]]

| Дата смерті = {{ДС|22|10|1900}}

| Місце смерті = [[Канів]], [[Київська губернія]]

| Поховання =

| Національність = [[українець]]

| Громадянство =

| Мова творів = [[Українська мова|українська]]

| Рід діяльності =

| Роки активності =

| Напрямок =
| Жанр =

'''Гнилосиров Василь Степанович''' ([[22 березня]] [[1836]] хут. [[Гавришівка (Магдалинівський район)|Гавришівка]], [[Кобеляцький повіт]] [[Полтавська губернія]] - — [[22 жовтня]] [[1900]] [[Канів]], [[Київська губернія]]) - — український педагог, публіцист, просвітник.

== Біографія ==

Народився [[22 березня]] [[1836]] року на хуторі [[Гавришівка (Магдалинівський район)|Гавришівці]]. Був позашлюбною дитиною гусарського полковника у відставці [[Гавриш Антон Григорович|Антона Григоровича Гавриша]] та [[Ґанджа Наталія Яківна|Наталії Яківни Ґанджі]]. Виховувався у сім'ї управителя поміщицького маєтку С.  А.  Гнилосирова.

=== Навчання ===

У [[1850]] році закінчив Полтавське повітове училище. Навчався у Полтавській гімназії, де був учнем педагога [[Стронін Олександр Іванович|Олександра Івановича Строніна]], який викладав історію, а літературу у нього викладав поет і байкар [[Боровиковський Левко Іванович|Левко Іванович Боровиковський]]. У [[1857]] році вступив до [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківського університету]] на медичний факультет, а у [[1861]] році перейшов на історико-філологічний факультет.

=== Громадська діяльність ===

Під час навчання в університеті він став одним із організаторів і активних членів Харківської [[Громади (товариства)|громади]], що залишила в історії національного руху помітний слід. Тут працювали такі, пізніше відомі українські діячі, як [[Мова Василь Семенович|В.  С.  Мова]], [[Потебня Олександр Опанасович|О.  О.  Потебня]], [[Багалій Дмитро Іванович|Д.  І.  Багалій]], [[Єфименко Олександра Яківна|О.  Я.  Єфименко]], [[Єфименко Петро Савич|П.  С.  Єфіменко]], [[Жебуньов Леонід Миколайович|Л.  М.  Жебуньов]], [[Нордега Іван Степанович|І.  С.  Нордега]] та ін. З [[1860]] року на громадських засадах працював розпорядником, вчителем і вихователем у недільній школі, входив до складу педагогічної ради, яка кординувала діяльність всіх недільних шкіл.

Розповсюдження українських книжок також було частиною громадської діяльності просвітника - — у Інституті рукописів [[Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського|НБУ ім. В.  І.  Вернадського]] знаходиться «Билет на разрешение торговли разными книгами студенту Василию Гнилосирову», виданий комітетом торгівлі і підписаний міським головою. Розповсюдження книг охоплювало [[Охтирський повіт|Охтирський]], [[Богодухівський повіт|Богодухівський]], [[Лебединський повіт|Лебединський]], [[Сумський повіт|Сумський]], [[Суджанський повіт|Суджанський]], [[Гайворонський повіт|Гайворонський]] та інші повіти.

У [[1865]] році отримав у подарунок від [[Потебня Олександр Опанасович|Олександра Потебні]] єдиний рукопис свого українського букваря, який Василь Степанович у [[1898]] році передав до редакції громадівського журналу «[[Киевская старина]]», де буквар одразу надрукували як додаток до журналу під заголовком «Руководство к обучению грамоте, составленное А.  А.  Потебней для малорусских воскресных школ».

Василь Гнилосиров разом із своїми однодумцями здійснював етнографічні експедиції по Харківщині. Влітку [[1861]] року таку подорож він здійснив разом з [[Куліш Пантелеймон Олександрович|П.  О.  Кулішем]].

=== Педагогічна діяльність ===

=== Могила Тараса Шевченка ===

[[Файл:Світлиця Шевченка.JPG|міні|праворуч|200пкс|«Тарасова світлиця» - — творіння Василя Степановича]]

Період життя й діяльності просвітника в Каневі можна з повним правом назвати шевченківським: одним з основних обов'язків, виконуваних за велінням душі й за дорученням Київської громади, було збереження й догляд за могилою поета. У березні [[1861]] року приятель, студент-грек [[Хартахай Феоктист Авраамович|Феоктист Хартахай]], котрий був на похороні Кобзаря на [[Смоленське православне кладовище|Смоленському цвинтарі]] в [[Санкт-Петербург|Петербурзі]], надіслав Василеві Степановичу листок з лаврового вінка, яким уквітчали мертвого поета, та дві нитки з китиці від домовини – — срібну і просту. До останнього свого дня В. С. Гнилосиров зберігав їх у власному щоденнику. Нині ці предмети є експонатами [[Шевченківський національний заповідник|музею]] [[Канівський природний заповідник|Канівського заповідника]], як і документи з його архіву, де в усіх подробицях простежується історія [[Чернеча гора|Тарасової гори]]: встановлення пам'ятника-хреста, оренда й викуп землі під могилою, спорудження Тарасової світлиці, що започаткувала собою перший у світі народний музей поета  — «Тарасова світлиця».

Він також був ініціатором створення «Книги для відвідувачів», яка ведеться тут уже понад 100 років. Першим розписався в ньому в [[1897]] році український композитор [[Лисенко Микола Віталійович|Микола Лисенко]]. У 80-ті роки створив рукописну книжку «До історії могили Т.  Г.  Шевченка».

=== Останні роки життя ===

У [[1895]] році керівництво відправило Василя Степановича у відставку. Не маючи засобів до прожиття він був змушений просити високого чиновника залишити його на посаді до серпня, аби дати змогу зорієнтуватися, налагодити подальше життя. Як зазначалося в «Атестаті», підписаному попечителем Київського учбового округу М.  І.  Зерновим [[30 вересня]] [[1896]] року, В. С Гнилосиров не мав родового маєтку, завдяки якому він міг би себе матеріально забезпечити. Гарантував він йому вільне проживання в усіх містах Російської імперії і скромну пенсію. Василь Степанович залишився доживати віку в Каневі. В. С. Гнилосиров тихо пішов із життя [[22 жовтня]] [[1900]] року і був похований на Канівському цвинтарі, але його могила не збереглася до наших днів.

== Літературна спадщина ==

Літературна спадщина просвітника невелика. Крім уже згаданих публікацій у журналах, окремими виданнями виходили поема «Закохана» (1893), казка «Царівна-русалка» (1895), а в 1897 році – — збірка оповідань.

=== Праці ===

* Г. В. (Гнилосиров В. С.) Киевская публичная библиотека // Киев, старина. 1888. №  8.

* Гавриш (Гнилосиров В. С.) Ученики переяславских славяно-латинских школ в 1744 году // Там само. №10№ 10.

* Гавриш (Гнилосиров В. С.) Десятилетие Каневской публичной библиотеки (1878–18871878—1887) // Там само. 1889. №  8.

* Гнилосиров В. Замітки з природознавства // ІР НБУВ. Ф.1, №  5103.

* Гнилосиров В. Наброски педагогического характера // Там само. №  5090.

* Гнилосиров В. Приготовление к географии // Там само. №  763/1095.

* Гнилосиров В. Проба складання підручника з історії // Там само. №  331.

* Гаврыш А. (Гнилосиров В.) Пять дней из жизни х-го студента // Основа. 1862. №  9.

* Гнилосиров В. Статья «Этнографические элементы барона Корфа в деле организации национальной школы» // ІР НБУВ. Ф. 2, №  2151, арк. 1–21-2.

* Гнилосиров В. Щоденник // Там само. Ф. 1, №  354.

== Відзнаки ==

У [[1879]] році , був нагороджений [[Орден святого Станіслава|орденом святого Станіслава]] III ступеня. У [[1890]] році його нагородили [[Орден Святої Анни|орденом святої Анни]] III ступеня.

== Посилання ==

== Література ==

* Супрунюк О. Харківська громада наприкінці 1862  р. // Київ, старовина. 1898. №  2.

* Науменко В. Памяти В.  С.  Гнилосирова // Киев, старина. 1901. № 1–3 1-3.

* Житецъкий I. Шевченко і харківська молодь // Україна. 1925. № 1–2 1-2.

* Житецъкий І. О.  О.  Потебня і Харківська громада в 1861–631861-63 pp.: Із щоденника та листування В.  С.  Гнило-сирова // За сто літ. 1927. №  1.

* Гніп М. До історії громадського руху 1860-х pp. // За сто літ. 1927. №  12.

* Франчук В. Ю. З оточення Олександра Потебні // Київ, старовина. 1993. №  1.

* Тархан-Береза 3. Святиня. К, 1998.

* Побірченко Н. Харківська громада // Педагогічна і просвітницька діяльність українських Громад у другій половині XIX – — на початку XX століття: У 2 кн. Кн. 2: Громади Наддніпрянської України. К., 2000.