Українофільство: відмінності між версіями

'''Українофі́льство''' (від грецьк. phileo – люблю) — [[термін]], поширений з другої пол. [[XIX]] ст., на означення любові до [[Україна|України]], українського народу, української культури. У ширшому значенні українофілами (ук.) були польські письменники так званої «української школи» і пізніше поляки — мешканці України, які писали поезії і складали пісні українською мовою (див. «Українською музою натхненні», К. [[1971]]). Подібне явище спостерігаємо і в російській літературі першої половини [[XIX]] ст. (В. Сиповський. «Україна в російському письменстві», К. [[1926]]). У стислому значенні українофілами називали українських діячів [[1860]]-их pp., а часи їхньої діяльності [[1860]] — 80-их pp. періодом Українофільства. Самі українофіли воліли називатися «народолюбцями», але не заперечували й проти інших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку [[1860]]-их pp. і поклав основи дальшого розвитку українства. На першому місці українофіли ставили освіту широких народних мас рідною мовою; для цього складали підручники українською мовою та видавали твори української літератури. Українофіли видавали журнали: «Основа» у [[Петербург|Петербурзі]] ([[1861]] — 62), «[[Черниговский листок]]» та багато рукописних (найвідоміші з них київський: «Самостайне Слово», «Громадниця», «Помийниця»), а також книжки для народу і так звані метелики (маленькі брошурки). Почавши від [[1859]] українофіли створили широку мережу своїх Громад (найважливіші в [[Петербург|Петербурзі]], [[Москва|Москві]], [[Київ|Києві]], [[Харків|Харкові]], [[Чернігів|Чернігові]], [[Полтава|Полтаві]], [[Одеса|Одесі]] тощо), які поклали багато праці коло організації шкільництва (зокрема так звані недільні школи, [[1859]] — 62). З світоглядово-політичного погляду термін Українофільство охоплював різні течії від звичайної любови до свого рідного аж до палкого [[націоналізм]]у (хоч терміну цього тоді ще не було) і незалежности.