Давньогрецька філософія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 59:
Суспільно-політична криза грецьких полісів, утворення великих військово-монархічних держав викликали в кінці 4-3 століть до н. е. глибокі зміни у розумовому житті давньогрецького суспільства. Якщо початково активна участь у політичному житті визнавалася як обов'язок громадянина, то в цей період це усвідомлення витіснялося думкою про те, що окрема особистість не може протистояти загальній потребі світового порядку, що включає і політичну діяльність людини. Завдання філософії — визначення таких принципів особистої поведінки, які могли б надати мислителю найвище доступне йому [[благо]]. На перше місце висувалися питання етики, що спирається, однак, на вчення про природу і вчення про знання. У вченні про знання криза давньогрецької філософії цього періоду призвела до поширення філософського [[скептицизм]]у.
З виниклих у 4-3 століттях філософських шкіл переважний вплив отримали [[стоїцизм]] (засновник [[Зенон]] з [[Кітіон]]а), [[епікуреїзм|школа]] [[Епікур]]а і скептицизм. У центрі вчення стоїків (в систематичній формі воно викладене [[Хрісіпп]]ом, 3 століття до н. е.) — етичний принцип покори світовому закону. Єдину світову силу, якою є [[бог]], але за своїм внутрішнім законом перетворюється на світ, стоїки слідом за [[Геракліт]]ом шукають у вогні. Вогонь є і першоречовина, і світова душа,
Для давньогрецького [[скептицизм]]у ([[Аркесілай]], [[Карнеад]], 3-2 століття до н. е., пізніше [[Енесідем]] і [[Секст Емпірик]] характерні ідеї: 1) достовірності відчуттів, 2) однакової доказовості протилежних думок, з чого випливає 3) утримання від всяких суджень. У період [[Римська Греція|римського панування в Греції]] відроджувались стародавні філософські вчення, набуваючи релігійного і містичного забарвлення. З'являються також спроби поєднати різні напрямки у філософії, тілесне та духовне ([[Калліфон]]).Містицизм характерний для [[гностицизм]]у неопіфагорійців. Філософія неопіфагорейства приймає [[дуалізм]] Бога і матерії. Спробами подолання такий дуалізм шляхом введення посередніх початків були вчення [[Філон Олександрійський|Філона Александрійського]] (1 століття до н. е. — 1 століття н. е.), а також філософія останньої школи давньогрецької філософії — [[неоплатонізм]]у (3-6 століття нашої ери — [[Плотін]], [[Порфирій]], [[Ямвліх]], [[Прокл]]). Система Плотіна — [[діалектика]] сходження від першоєдиногоо невимовного божества через посередні ланки: Розум, Світову душу, душі окремих людей — до небуття, або матерії, і зворотного руху людської душі, що з'єднується з богом в [[екстаз]]і, що досягається шляхом вправ і [[аскеза|аскези]].
| |||