Межа Роша: відмінності між версіями

Межа Роша визначається рівністю між різницею прискорення, що його зазнають від планети найближча та найдальша точки її супутника, та власною гравітацією супутника. Цю задачу небесної механіки розв'язав французький астроном та математик [[Едуард Альбер Рош]] ({{lang-fr|Édouard Roche}})<ref>[http://books.google.com/books?id=UmoVAAAAQAAJ&pg=PA243&dq=La+figure+d%27une+masse+fluide+soumise+%C3%A1+l%27attraction+d%27un+point+%C3%A9loign%C3%A9+%2B1849&lr=&ei=iebtStuqJpGEyQSusOjKBA#v=onepage&q=&f=false Édouard Roche: ''La figure d'une masse fluide soumise à l'attraction d'un point éloigné'', Acad. des sciences de Montpellier, Vol.1, pp 243-262, 1849] {{ref-fr}}

</ref>. Таким чином він довів, що кільця [[Сатурнкільця (планета)|Сатурна]] являють собою велику кількість невеликих частин, які обертаються незалежно.

Загальновідомо, що рух небесних тіл на орбітах нижче межі Роша призводить до їх поступового руйнування. Вельми наочним підтвердженням цієї тези стала доля [[комета Шумейкерів—Леві 9|комети Шумейкерів—Леві &nbsp;9]], що наблизилася до [[Юпітер (планета)|Юпітера]] у липні [[1992]] року: припливним[[приплив]]ними силами її було розірвано на 21 частину<ref>{{А-Е-С|Падіння комети на Юпітер|338—339|p}}</ref>.

Однак більш суттєвим для [[планетологія|планетології]] є обернений висновок: ''всередині межі Роша неможлива гравітаційна конденсація речовини ізз утворенням єдиного небесного тіла (супутника)''.

Усі більш-менш значні супутники[[супутник]]и планет [[Сонячна система|Сонячної системи]] мають радіуси орбіт, що перевищують відповідну межу Роша.