Плівки Ленгмюра — Блоджет: відмінності між версіями

У методі Шайфера спочатку на поверхні рідини формується дуже стиснений моношар молекул, на який горизонтально опускають підкладинку. При її піднятті моношар зв'язуючись з підкладинкою відривається від поверхні води. Цей метод має переваги у тому, що швидкість осадження не змінюється зі зміною в'язкості плівки і він дозволяє формувати [[Центральна симетрія|нецентросиметричні]] X-типи плівок (конструювання органічних [[надґратка|надґраток]]), але технічні труднощі не дозволяють його широко застосовувати. В будь-якому методі важливо, щоб рівноважна поверхнева густина розташування [[молекул|молекул]] на поверхні рідини і на підкладинці була близькою.

Типово для підкладинок використовують [[скло]], [[кварц]], [[алюміній]], [[хром]], [[золото]] і різні [[напівпровідники]]. Їх попередньо очищають виварюванням у суміші [[Перекис водню|перекису водня]] (30%) і концентрованої [[Сірчана кислота|сірчаної кислоти]] (70%). Від обробки залежить, буде поверхня гідрофільною чи гідрофобною. У якості підкладинок застосовують різні органічні сполуки, наприклад [[COOH]], [[Метафосфатна кислота|H₂PO₃]] (гідрофільні), хвости яких є [[Алкіл|алкільнимиалкіл]]ьними гідрофобними ланцюжками. Знаходять застосування у лабораторних дослідженнях з нелінійної оптики, але через малу стійкість та складність отримання наперед заданих структур не можуть конкурувати з іншими методами отримання спеціальних поверхонь для оптичних застосувань.