Службові слова: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 1:
''''''Службові слова''', неповнозначні (систематичні слова — вільні морфеми, що інтонаційно об'єднуються зі словом, словосполученням чи реченням і виражають, подібно до словотвірних і словозмінних (флексійних) зв'язаних морфем, різні стосунки між повнозначними словами й реченнями, об'єднуючи їх або надаючи їм різних значеннєвих відтінків. До С. с. в українській мові належать прийменники, сполучники й частки.'''
ПРИЙМЕННИК
 
Прийменник — незмінна службова частина мови, що, виражаючи залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні і в реченні, вказує на:
об'єкт дії — повідомити (про що?) про концерт, подарунок (для кого?) для сестри; напрямок — поїздка (куди?) на курорт; місце — зустрітися (де?) біля клубу; причину — замовк (із якої причини?) від несподіванки;
мету — зібратися (для чого? ) на нараду тощо.
 
Прийменник членом речення не буває, але разом із самостійною частиною мови входить до складу члена речення.
 
Один і той же прийменник може виражати різні відношення. Порівняйте:
вийшов за двері (напрямок) — стояв за дверима (місце);
купив за гривню (об'єкт) – повернувся за годину (час);
переступив через поріг (об'єкт дії) – прийшов через тиждень (час) — помилився через неуважність (причина).
 
Одне й те саме значення може бути виражене за допомогою різних прийменників, причому відмінкові форми можуть бути й однаковими (майданчик біля школи — майданчик коло школи), і різними (майданчик при школі).
 
Прийменники можуть змінювати значення словосполучення на протилежне:
читати (коли?) до вечері — читати (коли?) після вечері;
почепити (де?) над картиною — почепити (де?) під картиною.
 
Це дає підставу говорити про синонімічність та антонімічність деяких прийменників.
 
СПОЛУЧНИК
 
Сполучником називається службова частина мови, яка вживається для зв'язку однорідних членів речення, частин складного речення та складових частин тексту.
У цьому світі молитися і любити — єдиний шанс (Н. Мориквас).
Гроно у руці було схоже на сонне дитинча. Та варто було торкнутись ягоди — і вона прозрівала блискучею зіницею (Г. Тютюнник).
 
Сполучник не має лексичного значення, не змінюється, не буває членом речення, не входить ні до члена речення, ні до частин складного речення.
 
нагору
СПОЛУЧНИКИ СУРЯДНОСТІ ТА ПІДРЯДНОСТІ
 
Сполучники сурядності поєднують рівноправні, синтаксично незалежні одна від одної мовні одиниці — слова, частини складного речення, речення чи групи речень у тексті.
 
До них належать:
єднальні: і, й, та (= і), їй ... ні. Вони означають поєднання або приєднання:
Вода в річці зеленіє і зливається з надбережною тирсою (С. Фостун). У кожного в руках тяжкий залізний молот, і голос сильний нам згори, як грім, гримить: "Лупайте сю скалу? Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! (Франко).
протиставні: а, але, та (= але), проте, зате, однак, які виражають зіставлення або протиставлення:
Були на довгому шляху нашого народу успіхи, та не рідко, а точніше, надто часто траплялися і помилки, й поразки. Проте історію змінити неможливо, її треба вивчати (Із журналу).
Хоч піднімай його домкратом, а хам не стане демократом (Л. Костенко).
розділові: або, чи, або ... або, чи ... чи, то ... то, чи то ... чи то, які вказують на несумісність явищ або їхню черговість:
По дашку прозорої веранди ходили то дощі, то голуби. (Л. Костенко). Чи то мене судомить почало, чи то здригнулись Кременецькі гори? (Г. Петрук-Попик).
 
Сполучники підрядності з'єднують залежну частину складного речення з головною. До сполучників підрядності належать:
причинові: бо, тому що, через те що, оскільки, у зв'язку з тим що:
Поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти (Леся Українка).
Вкраїнський хліб тому такий смачний, що він завжди замішаний на пісні (Є. Летюк).
часові: коли, поки, тільки, як, щойно, ледве, як тільки.
Додому я приїхав пізно, коли вже місяць росив на ясени вологе срібло (М. Стельмах).
Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди (Шевченко).
умовні: якщо, якби, коли б:
Якби мені дістать струна живих, потужну б пісню я на струнах грала (Леся Українка).
Як не зійде сива м'ята із-під снігу — я сльозами розтоплю холодну кригу (А. Малишко).
мети: щоб (щоби); для того, щоб:
Щоби зрушити інших, треба бути самому зрушеним (Довженко).
Для того, щоби любити власний народ, не треба ненавидіти інші народи (Кобилянська).
допустові: незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай:
Незважаючи на те, що всі вели себе невимушено і просто, на обличчях людей була тривога (Г. Тютюнник).
Дарма що стояло сонячне безвітря, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху (Смолич).
порівняльні: як, мов, немов, наче, неначе, начебто, ніби:
Садочки зацвіли, неначе полотном укриті (Шевченко).
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, так наші молоти гриміли раз у раз (Франко).
з'ясувальні: що, щоб, як:
І мені здавалось, що мати торкалась руками не соняшника, а нахилила до себе мою голову (М. Стельмах).
 
Серед сполучників є багато синонімічних, які в реченні можуть заміняти один одного (у межах кожної групи). Деякі сполучники підрядності (напр., що, як, щоб) можуть виражати різні відношення між частинами складного речення.
 
ЧАСТКА
 
Часткою називаються службова частина мови, яка надає реченням чи окремим його членам певних відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм. Частки не мають лексичного значення, не змінюються, не є членами речення.
 
Окремі частки мають варіанти: би-б, же-ж, що функціонують за законами милозвучності мови: пішов би — пішла б, згадай же — згадали ж і под.
 
нагору
ГРУПИ ЧАСТОК ЗА ЗНАЧЕННЯМ
 
Часток у мові досить багато, і виконувані ними функції дуже різноманітні. Це зумовлює труднощі класифікації, наслідком яких є те, що в різних наукових працях і навчальних посібниках групи часток вказані не однаково.
 
У шкільному підручнику наведено поділ на З групи — формотворчі, заперечні і модальні.
 
Формотворчі утворюють дієслівні форми умовного (Якби мені черевики, то пішла б я на музики. — Шевченко) та наказового (Хай зозулі віщують літа. — Ткач) способів.
 
Заперечні частки — не, ні, ані:
Ні, я зовсім іще не заповнив золотої анкети життя (Сосюра).
 
Модальні вживаються для оформлення певних типів речень, для надання певних смислових відтінків окремим словам, для вираження ставлення мовця до висловленого змісту. Серед них виділяють:
питальні — чи, хіба, невже:
Чи совам зборкати орла? (Рильський).
Невже задарма стільки сердець горіло до тебе найсвятішою любов'ю? (Франко).
окличні — як, що за, що то за:
Що то за сон був! (Гончар).
Як хотів би я враз обійняти всю красу молодої землі! (Д. Міщенко).
вказівні — ось, от, он, ген, це, оце, то, ото:
Оце і вся моя кімната (Тичина).
Ось липа кучерява розкинула намет (Н. Забіла).
стверджувальні — так, еге, авжеж, атож:
Так, я буду крізь сльози сміятись (Леся Українка).
підсилювальні — же (ж), аж, адже, і, навіть, та й, таки:
Плаче так гірко, аж здригається вся. (Тесленко).
Голос криниці — чого ж ти замовк? (Л. Костенко).
видільні — тільки, лише (лиш,), хоча (хоч):
Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка).
Здобувати хоч синам, як не собі кращу долю в боротьбі (Франко).
обмежувальні — майже, чи не, трохи не, мало не:
Густа трава була мені майже по коліна (Грінченко).
Цвинтар заріс черешником та зіллям трохи, не в пояс (Марко Вовчок).
спонукальні — годі, ну, нумо, бодай, бо, но:
Нумо до праці, брати! (Грінченко).
Бодай тії вороги покопали до ноги! (І. Нечуй-Левицький).
означальні — саме, якраз, точно, дійсно:
А дочка саме хліб з печі виймає (Грінченко).
Концерт почався точно о дев'ятій.
власне модальні, що виражають упевненість, сумнів, припущення — мабуть, навряд, нібито:
На щуку хтось бумагу в суд подав, що нібито вона такеє виробляла... (Глібов).
 
Примітка
У багатьох працях виділяються ще словотворчі частки, за допомогою яких утворюються неозначені та заперечні займенники (будь-який, хтось, абищо) та подібні до них прислівники (де-небудь, хтозна-коли, ніяк). Але у складі цих слів вони виступають префіксами і суфіксами.
 
{{Ling-stub}}