Михаїл (Єрмаков): відмінності між версіями

[[FileФайл:Михаил (Ермаков).jpg|thumb|250px|right|Київський Митрополит Михаїл Єрмаков (до 1929  р.)]]

'''Михаїл Єрмаков''' (31 липня [[1862]]  р.нар.  — 30 березня [[1929]]  р.см.) – — церковний діяч. Світське ім’я –ім'я — Василій Федорович Єрмаков ({{lang-ru|Василий Фёдорович Ермаков}}).

* Народився у м. [[Санкт-Петербург]] [[Російська імперія|Російської імперії]] (тепер - — [[Росія|Російська Федерація]]). Навчався у Київському реальному училищі, потім - — у Київській духовній семінарії. В [[1887]]  р. закінчив [[Київська духовна академія (1819—1918)|Київську духовну академію]] зі ступенем кандидата богословських наук. 19 червня того ж року прийняв обіти [[Чернець|чернечого]] стану, [[Хіротонія|хіротонізований]] (рукоположений) на [[ієромонах]]а. Викладав у [[Київ]]ській та Орловській духовних семінаріях і Санкт-Петербрзькій духовній академії. У [[1888]]  р. - — інспектор Орловської духовної семинариї, у [[1890]]  р. - — інспектор Санкт-Петербурзької духовної Академиї. У [[1891]]  р. отримав сан [[Архімандрит]]а.

* З [[1893]]  р. – — [[ректор]] [[Могильов]]ської духовної семінарії, а з часом – — [[Волинь|Волинської]] духовної семінарії. 20 жовтня [[1899]]  р. – — [[єпископ]] [[Новгород-Сіверський]], [[вікарій]] [[Чернігів]]ської єпархії (у тому ж році став єпископом [[Каунас|Ковенським]] у Прибалтиці, вікарій [[Литва|Литовської]] [[Єпархія|єпархії]]).

* З 6 вересня [[1903]] &nbsp;р. –&nbsp;— єпископ [[Омськ]]ий і [[Семей|Семипалатинський]]; 9 грудня [[1905]] &nbsp;р. –&nbsp;— єпископ [[Гродно|Гродненський]] і [[Берестя|Брестський]] (тепер -&nbsp;— [[Білорусь]]). З [[1910]] &nbsp;р. –&nbsp;— єпископ [[Черкаси|Черкаський]], вікарій Київської єпархії. 14 травня [[1911]] &nbsp;р. -&nbsp;— нагороджений коштовною панагією. 6 травня 1912 &nbsp;р. –&nbsp;— [[архієпископ]] Гродненський і Брест-Литовський. Відомий був своєю активною політичною участю у „«[[Чорносотенці|чорносотенному]] русі”русі»<ref>Нікітенко Надія, "«Під покровом святої Софії (Некрополь Софійського собору в Києві)"», м. Київ, 2000 &nbsp;р.</ref>. Отримував і державні нагороди: орден святого Володимира III ступеня ([[1900]] року), святої Ганни I ст. (1903 &nbsp;р.), св. Володимира II ст. ([[1907]] &nbsp;р.).

* У [[1915]] &nbsp;р. -&nbsp;— нагороджений діамантовим хрестом для [[клобук]]у. Перед окупацією німецьким військом м. Гродно -&nbsp;— переїхав до м. Москви.

* У [[1917]]-—[[1918]] &nbsp;р. був учасником Всеросійського помісного собору в місті [[Москва]], де його призначили з [[1919]] &nbsp;р. керувати Київською єпархією в [[Українська Народна Республіка|Українській Народній Республіці]] (УНР). Але у травні [[1920]] &nbsp;р. собор [[Українська автокефальна православна церква|Української автокефальної православної церкви]] (УАПЦ) не визнав його митрополитом Київським і Галицьким. Натомість, офіційно був [[Номінація (мовознавство)|номінований]] митрополитом Київським з 1918 року [[Антоній (Храповицький)|Антоній Храповицький]].

* У січні-лютому [[1921]] &nbsp;р. він брав участь у синоді [[Російська православна церква|РПЦ Московської патріархії]] і одержав там титул „патріаршого«патріаршого [[екзарх]]а Російської православної церкви Московської патріархії для України”України», а в липні того року ж отримав звання "«митрополита Київського і Галицького"». У лютому у новоутвореній Єпископській раді України серед заполітизованого, проросійськи налаштованого духівництва, з 28 серпня 1921 &nbsp;р. стає керівником, де проводив у Києві без перерви засідання. Першим їхнім актом було намагання позбавити всіх священнослужителів української [[Автокефалія|автокефалії]] духовного достоїнства ([[сан]]у), відлучити від російської автокефалії саме українських [[Парафія|парафіян (мирян)]] за їх спілкування з українським духівництвом [[Українська автокефальна православна церква|УАПЦ]]. З цією екзекуційною метою 19 жовтня 1921 &nbsp;р. він особисто відвідав Перший Всеукраїнський Православний собор УАПЦ (у храмі [[Софійський собор (Київ)|святої Софії в Києві]]), де вороже виступив проти собору і проголошеної на ньому УАПЦ. При тому категорично заперечував використання [[Українці|українцями]] [[Українська мова|української рідної їм мови]] у Церкві у власній державі [[Українська Народна Республіка|УНР]]. [[Дискримінація|Дискримінаційними]] заявами виступив проти висвячення в Церкві [[священик]]ів саме з [[Українці|українців]], [[кадрова політика]] за національною ознакою (що суперечить взагалі [[Релігія|віровченню]] [[Християнство|християнства]]). Осуджував канонічно висвячених священиків [[Російська православна церква|РПЦ МП]] українського походження за підтримку [[Українська автокефальна православна церква|УАПЦ]] -&nbsp;— відстоював геополітичну концепцію "«[[російський світ]]"». Задля політичних інтересів Російської імперії [[Маніпуляція|маніпулювати]] релігійним життям в сусідній Україні вплинув на відкликання визнання [[Константинопольська православна церква|Вселенським Патріархом]] ієрархії УАПЦ ([[Томос]]а).

* У жовтні [[1922]] &nbsp;р. розсилав українським [[Архієрей|архієреям]] [[циркуляр]]ний указ про перехід Всеукраїнської Православної Церкви (ВПЦ) на засади канонів власне російської автокефалії. Чим засвідчив свої тверді наміри [[Соціологія|соціологічно]] сприяти формуванню неукраїнської еліти в Україні. Виступав проти методичного застосування [[Атеїзм|атеїстами]] технології провокацій на конфлікти, втручання у релігійне життя з метою загострення, розкладу і розколів серед православного духівництва Київщини та Правобережної України: чинив опір роз’єднаннюроз'єднанню російського духівництва на угруповання „«[[Російська православна церква закордоном|закордонних]]”», „«[[Українська синодальна церква|обновленців]]”», „«[[Тихон (патріарх Московський)|тихоновців]]”», „сергіївців”«сергіївців», „йосифлянів”«йосифлянів» й т.ін., що навмисно організовувалось і використовувалось державними спецслужбами ([[ВЧК]]-ОГПУ-[[Народний комісаріат внутрішніх справ|НКВС]]) з метою полегшення подальшого нищення роздрібнених частин Церкви, на задоволення [[Ідеологія|ідеологічних]] потреб [[Комунізм|комуністів]] та проведення масштабного [[Експеримент|експерименту]] над [[народ]]ом.

* 5 лютого [[1923]] &nbsp;р. був заарештований атеїстичними [[фанат]]иками [[Комуністична партія Радянського Союзу|комуністичного]] режиму ([[НКВС]] [[УРСР]] "«ГПУ ДПУ"») і у [[1924]] &nbsp;р. відісланий до [[Туркестан]]у в [[Азія|Азію]]. У [[1925]] &nbsp;р. –&nbsp;— архієпископ [[Тобольськ]]ий у [[Сибір]]у (Росія), того ж року був знову заарештований та ув’язненийув'язнений радянською владою ([[НКВС]] [[РРФСР]] "«СО ДПУ"»). У [[1927]] &nbsp;р. назначений був на [[митрополит]]а Київського митрополитом [[Нижній Новгород|Нижньогородським]] Сергієм Страгородським, хоча у липні того ж року офіційно не підписував Декларацію митрополита Нижньогородського Сергія Страгородського про визнання існуючої влади та співпрацю духівництва з атеїстичним режимом комуністів, був проти вербування агентури „секретних«секретних сотрудників”сотрудників» ([[сексот]]ів) з числа церковнослужителів і видачі ними Тайни Сповіді<ref>сост. священник Н. Сильченков, "«Практическое руководство при совершении приходских треб"» (Исповедь), изд. "«Сатисъ"», Санкт-Петербург, 1994 г., стор. 82-83</ref>. Але фактично солідаризувався з новою церковною політикою сервілізму. Тому під заступництвом патріарха Сергія (Страгородського) зберіг статус [[митрополит]]а Київського і [[екзарх]]а України. Був діяльним членом Тимчасового патріаршого священного синоду. Організував вікаріат у м. [[Білосток]].

* Помер і похований на території [[Софійський собор (Київ)|храму святої Софії]] у м. [[Київ|Києві]]. У спогадах сучасників -&nbsp;— він мав характер простий споглядальний, тихий і добрий.

* [[Центральний державний архів громадських об'єднань України|ЦДАГО]] слідча справа № &nbsp;45504 [[ВЧК]]-ОГПУ-[[Народний комісаріат внутрішніх справ|НКВС]] (КГБ СССР);