Тарнавський Микола Дмитрович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Kp1964 (обговорення | внесок)
Kp1964 (обговорення | внесок)
Рядок 32:
Для подальшого вивчення закономірностей мутагенної дії ДНК на багатоклітинні організми з використанням дрозофіли як модельного об’єкта та ДНК з вилочкової залози телят були залучені співробітники відділу генетики Інституту зоології АН УРСР, яким керував [[Гершензон Сергій Михайлович|С.М. Гершензон]]. Серед них особливої уваги заслуговує [[Сітько Пантелеймон Онуфрійович |Пантелеймон Онуфрійович Сітько]], соратник і однодумець М.Д.Тарнавського, видатний генетик, праці якого відомі також в зарубіжніх країнах і творче надбання якого є гордістю національної науки.
 
У повоєнні роки вийшла велика стаття, присвячена генетичному аналізу змін, отриманих у дрозофіли за допомогою е-ДНК, в якій одними із співавторів є М.Д. Тарнавський та [[Сітько Пантелеймон Онуфрійович |П.О. Сітько]]. У цій статті є посилання на дослідження, проведені М.Д. Тарнавським,
та на статті [[Гершензон Сергій Михайлович|С.М. Гершензона]].
 
Рядок 39:
Властивість екзогенних ДНК спричинювати вибіркові мутації, спектр яких обумовлюється природою ДНК, стала предметом відкриття, на яке Держкомітетом СРСР у справах винаходів та відкриттів [[15 травня]] [[1988]] р. було видано диплом №340. Автором цього відкриття зазначено академіка [[Гершензон Сергій Михайлович|С.М. Гершензона]]. Ім’я академіка [[Гершензон Сергій Михайлович|С.М. Гершензона]] як першовідкривача і дослідника основних закономірностей дії е-ДНК на живі організми відоме всьому світові.
 
Життя Миколи Дмитровича Тарнавського, який започаткував дослідження впливу екзогенних ДНК на процеси, пов’язані зі спадковістю, незалежно від [[Гершензон Сергій Михайлович|С.М. Гершензона]], до приїзду його в [[Київ]], обірвалося рано. Після горезвісної сесії ВАСГНІЛ, яка відбулася у [[1948]] р., його переслідували як одного із найнебезпечніших вейсманістів-морганістів – його ім’я згадували поруч із іменами академіків [[Шмальгаузен Іван Іванович|І.І. Шмальгаузена]], М.Г. Холодного, М.М. Гришка, Д.К. Третьякова, В.Я. Юр’єва, чл.-кор. І.М. Полякова, професорів Л.М. Делоне, [[Гершензон Сергій Михайлович|С.М. Гершензона]] та канд. біол. наук Ю.П. Мірюти, двічі звільняли з роботи, і, позбавивши можливості займатися улюбленою справою, фактично вигнали із Києва, незважаючи на значні досягнення М.Д. Тарнавського у науці – ву [[1947]] р. ним була повністю підготовлена до захисту докторська дисертація “Роль біохімічних факторів у процесах спадковості”, але захистити її так і не вдалося у зв’язку із горезвісною сесією ВАСГНІЛ [[1948]] р.
 
Крім екзогенних ДНК, М.Д. Тарнавський дослідив можливий вплив на кросинговер екзогенно введених різноманітних біохімічних та
Рядок 47:
екзогенних ДНК на кросинговер, відкриття мутагенної дії ДНК як здатності спричинювати спрямовані мутації та експериментальне підтвердження взаємодії негомологічних хромосом під час кон’югації. Вражають сучасників погляди М.Д. Тарнавського на геном як на єдине ціле та на гени як на пластичні структури, робота яких залежить від стану метаболізму та довкілля. І це висловлювалося у ті часи, коли крайніми полюсами уявлень про природу спадковості були погляд на гени, як щось незмінне і абсолютну детермінованість ними ознак організму, або ж взагалі заперечення існування генів як одиниць, що детермінують спадковість, і уявлення про формування ознак організму виключно під впливом довкілля. Спроба М.Д. Тарнавського пояснити вплив екзогенно уведених ДНК та амінокислот на частоту кросинговеру, як реалізацію взаємодій функціонально активних груп цих сполук із генами, є предвісником епохи молекулярної біології.
 
Одночасно з науково-дослідницькою роботою М.Д. Тарнавський читав курс лекцій з генетики та дарвінізму у Київському педагогічному інституті; займався просвітницькою роботою, постійно публікуючи науково-популярні статті з біології у періодичних виданнях; з [[1938]] р. по [[1948]] р. провадив велику організаційну роботу на посаді вченого секретаря Інституту зоології, брав участь в організації евакуації академічних інститутів до м. [[Уфа|Уфи]] і чимало зусиль доклав для відродження наукових робіт в Інституті зоології після звільнення Києва радянськими військами.
 
У [[1940]] р. Микола Дмитрович започаткував в Україні дослідження з селекції китайських шовкопрядів, створив лабораторію дубового шовкопряда в Інституті зоології і був її першим керівником. Як організатор селекційної роботи з дубовим шовкопрядом, він встановив творчі зв’язки з професором С.С. Четвериковим, від нього отримав моновольтинні лінії шовкопряду, що послужили вихідним матеріалом у селекційній роботі. У [[1946]] р. Миколою Дмитровичем були започатковані також дослідження впливу амінокислот та інших хімічних сполук на спадковість дубового шовкопряда. Перші в Україні дослідження із селекції дубових шовкопрядів були здійснені М.Д. Тарнавським та [[Сітько Пантелеймон Онуфрійович |П.О. Сітьком]]. У відділі генетики Інституту зоології М.Д. Тарнавський працював над виведенням моновольтинних порід дубового шовкопряду, [[Сітько Пантелеймон Онуфрійович |П.О. Сітько]] – бівольтинних. Об’єктом дослідження М.Д. Тарнавського та [[Сітько Пантелеймон Онуфрійович |П.О. Сітька]] став також [[шовковичний шовкопряд]]. На основі досліджень, проведених на дубовому та шовковичному шовкопрядах, М.Д.Тарнавським та [[Сітько Пантелеймон Онуфрійович |П.О. Сітьком]] також були сформульовані важливі теоретичні положення, що є вагомим внеском у скарбницю української та світової науки.
 
Незважаючи на те, що М.Д. Тарнавський досяг значних успіхів і у цій галузі, створивши перспективні лінії та породи дубового шовкопряда, в кінці [[1948]] р., згідно рішенню керівництва Інституту зоології, усі напрацьовані ним матеріали були передані [[Гершензон Сергій Михайлович|С.М. Гершензону]], якого після ліквідації відділу генетики перевели в інший відділ і призначили керівником досліджень із селекції дубового шовкопряда. З [[1948]] р. китайський дубовий [[шовкопряд]] став об’єктом досліджень [[Гершензон Сергій Михайлович|С.М. Гершензона]], а М.Д. Тарнавського разом із двома науковими працівниками відділу генетики, О.Л.Льовочкіною та Р.А. Зільберман, звільнили з роботи як “вейсманіста-морганіста”, який “надалі не може бути використаний для роботи в Інституті зоології”.
Рядок 62:
знищених, але не зламаних тодішньою тоталітарною системою, і загинув від неї у розквіті сил. Але все-таки він був першим, бо якраз його дослідженнями було започатковано не тільки новий напрямок досліджень у відділі, де він працював, але і в світовій науці. Чому про це не пам’ятали деякі його колеги й співавтори при житті і не знають нащадки після його відходу у Вічність – вічна
проблема української дійсності. Життя справжнього вченого – постійний подвиг, протистояння силам зла, тому Великі Істини відкриваються тільки чистим серцем. І для майбутніх поколінь не повинно залишатися невідомих і маловідомих імен тих, хто з гідністю
склав екзамен на високе звання Людини в часи лихоліття. Історія життя й наукової діяльності М.Д. Тарнавського та [[Сітько Пантелеймон Онуфрійович |П.О. Сітька]] є яскравим свідченням того, що генетики того часу, які залишили помітний слід у науці, були також мужніми борцями за Істину, великими мислителями й провидцями, тому не повинно залишатися невідомих імен, неопублікованих праць – їх видатні творіння є інтелектуальним надбанням нашого народу.
 
Творча спадщина, яка залишена М.Д.Тарнавським, потребує подальшого осмислення сучасниками. Це перш за все стосується його докторської дисертації та наукових праць, виконаних в Білоцерківському аграрному університеті. Тільки тоді постане перед нами на повний зріст дуже скромна і добра людина, самобутній вчений, геніальний український генетик і мислитель М.Д.Тарнавський.