Тарнавський Микола Дмитрович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Kp1964 (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Kp1964 (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 44:
Після реабілітації генетики у відділі, яким керував С.М. Гершензон, і який перебував спочатку в Інституті зоології АН УРСР, потім – Інституті мікробіології АН УРСР та Інституті молекулярної біології та генетики АН УРСР, були продовжені дослідження мутагенної дії ДНК з використанням препаратів ДНК різного походження. На жаль,колеги та продовжувачі справи М.Д. Тарнавського забули згадати про першовідкривача в монографії, присвяченій узагальненню результатів досліджень мутагенної дії препаратів екзогенних ДНК [13]. У переліку цитованих джерел російськомовного варіанту цієї роботи наводиться стаття М.Д.Тарнавського, присвячена відкриттю мутагенної дії е-ДНК, проте без дати її опублікування. Не згадується про внесок М.Д. Тарнавського і в оглядовій статті, присвяченій мутагенній дії нуклеїнових кислот і вірусів [14]. Його ім’я як першовідкривача відоме нащадкам завдяки посиланням у поодиноких працях [15-19].
Властивість екзогенних ДНК спричинювати вибіркові мутації, спектр яких обумовлюється природою ДНК, стала предметом відкриття, на яке Держкомітетом СРСР у справах винаходів та відкриттів [[15 травня]] [[1988]] р. було видано диплом №340. Автором цього відкриття зазначено академіка С.М. Гершензона. Ім’я академіка С.М. Гершензона як першовідкривача і дослідника основних закономірностей дії е-ДНК на живі організми відоме всьому світові. Життя Миколи Дмитровича Тарнавського, який започаткував дослідження впливу екзогенних ДНК на процеси, пов’язані зі спадковістю, незалежно від С.М. Гершензона, до приїзду його в [[Київ]], обірвалося рано. Після горезвісної сесії ВАСГНІЛ, яка відбулася в [[1948]] р., його переслідували як одного із найнебезпечніших вейсманістів-морганістів – його ім’я згадували поруч із іменами академіків І.І. Шмальгаузена, М.Г. Холодного, М.М. Гришка, Д.К. Третьякова, В.Я. Юр’єва, чл.-кор. І.М. Полякова, професорів Л.М. Делоне, С.М. Гершензона та канд. біол. наук Ю.П. Мірюти [20], двічі звільняли з роботи, і, позбавивши можливості займатися улюбленою справою, фактично вигнали із Києва, незважаючи на значні досягнення М.Д. Тарнавського у науці – в [[1947]] р. ним була повністю підготовлена до захисту докторська дисертація “Роль біохімічних факторів у процесах спадковості”, але захистити її так і не вдалося у зв’язку із горезвісною сесією ВАСГНІЛ [[1948]] р.
Крім екзогенних ДНК, М.Д. Тарнавський дослідив можливий вплив на кросинговер екзогенно введених різноманітних біохімічних та
органічних сполук – амінокислот,
Найважливіші нові наукові положення, сформульовані в його наукових дослідженнях, виконаних на дрозофілі – виявлення впливу
екзогенних ДНК на кросинговер, відкриття мутагенної дії ДНК як здатності спричинювати спрямовані мутації та експериментальне підтвердження взаємодії негомологічних хромосом під час кон’югації. Вражають сучасників погляди М.Д. Тарнавського на геном як на єдине ціле та на гени як на пластичні структури, робота яких залежить від стану метаболізму та довкілля. І це висловлювалося в ті часи, коли крайніми полюсами уявлень про природу спадковості були погляд на гени як щось незмінне і абсолютну детермі-
нованість ними ознак організму або взагалі заперечення існування генів як одиниць, що детермінують спадковість, і уявлення про формування ознак організму виключно під впливом довкілля. Спроба М.Д. Тарнавського пояснити вплив екзогенно уведених ДНК та амінокислот на частоту кросинговеру як реалізацію взаємодій функціонально активних груп цих сполук із генами
є передчуттям епохи молекулярної біології.
Одночасно з науково-дослідницькою роботою, М.Д. Тарнавський читав курс лекцій з генетики та дарвінізму в Київському педагогічному інституті; займався просвітницькою роботою, постійно публікуючи науково-популярні статті з біології в періодичних виданнях; з 1938 р. по 1948 р. вів велику організаційну роботу на посаді вченого секретаря Інституту зоології, брав участь в організації евакуації академічних інститутів до м. Уфи і чимало зусиль доклав для відродження наукових робіт в Інституті зоології після звільнення Києва радянськими військами.
У [[1940]] р. Микола Дмитрович започаткував в Україні дослідження з селекції китайських шовкопрядів, створив лабораторію дубового шовкопряда в Інституті зоології і був її першим керівником. Як організатор селекційної роботи з дубовим шовкопрядом, він встановив творчі зв’язки з професором С.С. Четвериковим, від нього отримав моновольтинні лінії шовкопряду, що послужили вихідним матеріалом у селекційній роботі. У 1946 р. Миколою Дмитровичем були започатковані також дослідження впливу амінокислот та інших хімічних сполук на спадковість дубового шовкопряда. Перші в Україні дослідження із селекції дубових шовкопрядів були здійснені М.Д. Тарнавським та П.О. Сітьком. У відділі генетики Інституту зоології М.Д. Тарнавський працював над виведенням моновольтинних порід дубового шовкопряду, П.О. Сітько – бівольтинних. Об’єктом дослідження М.Д. Тарнавського та П.О. Сітька став також шовковичний шовкопряд. На основі досліджень, проведених на дубовому та шовковичному шовкопрядах, М.Д.Тарнавським та П.О. Сітьком також були сформульовані важливі теоретичні положення, що є вагомим внеском у скарбницю української та світової науки.
Незважаючи на те, що М.Д. Тарнавський досяг значних успіхів і у цій галузі, створивши перспективні лінії та породи дубового шовкопряда, в кінці [[1948]] р., згідно рішенню керівництва Інституту зоології, усі напрацьовані ним матеріали були передані С.М. Гершензону, якого після ліквідації відділу генетики перевели в інший відділ і призначили керівником досліджень із селекції
дубового шовкопряда. З [[1948]] р. китайський дубовий [[шовкопряд]] став об’єктом досліджень С.М. Гершензона, а М.Д. Тарнавського разом із двома науковими працівниками відділу генетики, О.Л.Льовочкіною та Р.А. Зільберман, звільнили з роботи як “вейсманіста-морганіста”, який “надалі не може бути використаний для роботи в Інституті зоології”.
Протягом року Микола Дмитрович був безробітнім і зазнав поневірянь у пошуках роботи за фахом. Його не брали в жодну із науково-
дослідних установ міста Києва. В листопаді 1949 р. вийшов наказ про зарахування М.Д. Тарнавського на посаду старшого наукового співробітника відділу тваринництва Інституту зоології, проте в лютому наступного року його знову звільнили – на цей раз за скороченням штатів… Микола Дмитрович ледве влаштувався на викладацьку роботу в Білоцерківський сільськогосподарський інститут (сучасна назва – Білоцерківський аграрний державний університет), де отримав посаду в. о. зав. кафедри зоології та наукове звання доцента (рис.7) і працював останні роки свого життя, не доживши до 47 років (рис. 8). Крім викладацької роботи, на кафедрі зоології
Білоцерківського сільськогосподарського інституту М.Д Тарнавський проводив генетичні дослідження на китайських дубовому та шовковичному шовко-прядах, які були належним чином оцінені в колективі й увійшли до літопису інституту, присвяченого 75-літтю від його заснування, як видатні досягнення [21].
Про внесок М.Д. Тарнавського в дослідження впливу екзогенних ДНК на спадковість і його фактично світовий пріоритет свідчать його дві наукові праці, які він устиг опублікувати до війни, подані вченими, світовий авторитет яких був беззаперечним – А.О. Сапєгіним та І.І. Шмальгаузеном. Але ці наукові праці є листами у вічність до наступних поколінь, бо в них уперше в світі повідомлялося про одну із фундаментальних властивостей, притаманних ДНК – здатність змінювати спадковість, і ця властивість
була відкрита на 5 років раніше, ніж була встановлена роль ДНК як носія спадкової інформації і на 15 років раніше відкриття Уотсоном і Кріком подвійної спіралі ДНК.
За свідченням сучасників, М.Д. Тарнавський був дуже порядною, доброю і надзвичайно талановитою людиною, як багато вчених,
знищених, але не зламаних тодішньою тоталітарною системою, і загинув від неї у розквіті сил. Але все-таки він був першим, бо якраз його дослідженнями було започатковано не тільки новий напрямок досліджень у відділі, де він працював, але і в світовій науці. Чому про це не пам’ятали деякі його колеги й співавтори при житті і не знають нащадки після його відходу у Вічність – вічна
проблема української дійсності. Життя справжнього вченого – постійний подвиг, протистояння силам зла, тому Великі Істини відкриваються тільки чистим серцем. І для майбутніх поколінь не повинно залишатися невідомих і маловідомих імен тих, хто з гідністю
склав екзамен на високе звання Людини в часи лихоліття. Історія життя й наукової діяльності М.Д. Тарнавського та П.О. Сітька є яскравим свідченням того, що генетики того часу, які залишили помітний слід у науці, були також мужніми борцями за Істину, великими мислителями й провидцями, тому не повинно залишатися невідомих імен, неопублікованих праць – їх видатні творіння є інтелектуальним надбанням нашого народу.
Творча спадщина, яка залишена М.Д.Тарнавським, потребує подальшого осмислення сучасниками. Це перш за все стосується його докторської дисертації та наукових праць, виконаних в Білоцерківському аграрному університеті. Тільки тоді постане перед нами на повний зріст дуже скромна і добра людина, самобутній вчений, геніальний український генетик і мислитель М.Д.Тарнавський.
| |||