Відмінності між версіями «Тарнавський Микола Дмитрович»

нема опису редагування
(Створена сторінка: '''Тарнавський Микола Дмитрович''' (*06 серпня 190613 липня 1953)- український радянс...)
 
'''Тарнавський Микола Дмитрович''' (*[[066 серпня]] [[1906]] – [[13 липня]] [[1953]])- український радянський [[біолог]], [[генетик]].
 
== Біографія ==
М.Д. Тарнавський народився у селі Мукша-Китайгородська (з [[077 березня]] [[1946]] р. –село Жовтневе) Кам’янець-Подільського району Кам’янець-Подільської (з [[16 січня]] [[1954]] р. – Хмельницької) області у родині каменяра. Рано став сиротою – батько загинув у [[1914]] роцір. під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]].
 
Після здобуття середньої освіти працював садовим робітником у радгоспі “Осламів” ([[1924]]-[[1926]] р.).
 
У [[1927]] р. вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, успішно його закінчив у лютому [[1931]] р., отримавши диплом агронома та рекомендацію до аспірантури. Відразу ж після отримання диплома М.Д.Тарнавського було зараховано на посаду наукового співробітника Кам’янець-Подільської філії Всесоюзного інституту тютюнництва, де він працював упродовж року.
 
Восени 1931 р. Микола Дмитрович вступив до аспірантури Кам’янець-Подільського зоотехнічного інституту (кафедра розведення тварин та генетики і селекції). Наприкінці [[1934]] р. закінчив аспірантуру, успішно захистивши кандидатську дисертацію “Озонування курячих яєць під час інкубації”.
 
01 січня [[1935]] р. зарахований на посаду старшого наукового співробітника відділу генетики Інституту зоології АН УРСР (м. Київ), створеного у 1934 р., яким завідував академік АН УРСР І.Й. Агол, учень відомого генетика О.С. Серебровського. Тут також працювали всесвітньо відомі вчені – І.І. Шмальгаузен, О.О.Любищев та ін.
Перші дослідження, які проводив М.Д.Тарнавський у відділі генетики Інституту зоології, були присвячені отриманню мутацій у курей за допомогою рентгенівських променів. Пізніше основним напрямком його досліджень стало вивчення можливої мутагенної дії різноманітних хімічних сполук з використанням як об’єкта досліджень Drosophyla melanogaster.
 
Виконуючи дослідження в рамках докторської дисертації “Роль біохімічних факторів у процесах спадковості”, М.Д.Тарнавський вивчав вплив різноманітних хімічних сполук на кросинговер та появу нових спадкових ознак у дрозофіли з метою пошуку шляхів управління кросинговером. Першою сполукою, обраною для таких досліджень, стала ДНК, яку Микола Дмитрович вважав генетично активною речовиною. Препарат ДНК, виділеної із тимусу телят, Микола Дмитрович отримав від А.М. Білозерського, відомого фахівця з біохімії нуклеїнових кислот, зав. кафедри біохімії МДУ ім. М.В. Ломоносова. Перша стаття М.Д. Тарнавського, присвячена результатам дослідження впливу ін’єкцій розчинів ДНК із тимусу телят личинкам дрозофіли на кросинговер у Х-хромосомі дорослих самок, вирощених із таких личинок, надійшла до редакції 11 липня [[1938]] р. і була опублікована в “Докладах АН СССР” того ж року за поданням академіка А.О. Сапєгіна. У цій роботі, крім зниження частоти кросинговеру в районах хромосом, які межували з так званими інертними (гетерохроматиновими) зонами, М.Д. Тарнавський повідомив також про появу в дослідних мух, личинкам яких ін’єкувалася чужорідна ДНК, характерних морфологічних змін за типом мутацій bithorax та Beadex, які спонтанно виникають у дрозофіли дуже рідко. Повторивши дослідження на значно більшій кількості експериментального матеріалу, М.Д.Тарнавський упевнився у відтворюваності змін, які спричинювала у дрозофіли екзогенна ДНК. На той час Миколою Дмитровичем було проведено також генетичний аналіз змін, отриманих за допомогою препарату ДНК з тимусу телят у дрозофіли в першій серії досліджень, про які повідомлялося в
роботі, що вже вийшла із друку [2]. Частину з них – зміни за типом Beadex (поява глибоких вирізок на
крилах) не вдалося дослідити через загибель мух,проте було доведено успадковування для змін за типом bithorax (виникнення ще однієї пари крил завдяки утворенню ще одного грудного сегменту замість сегменту тіла дрозофіли, на якому містяться
галтери). Таким чином, в результаті досліджень, започаткованих і проведених М.Д. Тарнавським,
уперше в світі було встановлено мутагенну дію ДНК як здатність спричинювати спрямовані мутації
в багатоклітинних організмів. Це фактично було відкриттям – у часи, коли хімічних мутагенів було
відомо не так багато і всі вони були малоефективними. Крім того, мало хто із генетиків пов’язував ДНК зі спадковими процесами – тоді вважали, що гени побудовані із білків, а всі нуклеїнові кислоти мають однакову будову, і ніяк не пов’язані зі спадковістю. Про це відкриття Микола Дмитрович, якому тоді ще не виповнилося 33 роки, повідомляє в другій праці, опублікованій за поданням академіка І.І. Шмальгаузена, яка надійшла в редакцію “Доповідей АН УРСР” 01.06.1939 р.
 
Мутагенна дія екзогенної ДНК, виділеної із тимусу телят, була досліджена М.Д. Тарнавським на великій кількості експериментального матеріалу у двох серіях дослідів з використанням препарату ДНК, який був люб’язно наданий А.М. Білозерським [2,3]. Висновок щодо здатності чужорідних ДНК спричинювати спрямовані мутації та гіпотеза щодо їхнього впливу на спадковість
свідчить про те, що Микола Дмитрович був добре обізнаний із світовою літературою і дотримувався
думки про те, що “нуклеїнова кислота становить активний складовий чинник ядра – зокрема
хромосом. Отже, очевидно, що штучне порушення балансу нуклеїнових кислот в ядрі буде викликати
нові біохімічні взаємовідношення між складовими чинниками як ядра в цілому, так і хромосом
зокрема, що і приводитиме до виникнення нових змін.” [3]. Це було геніальним передбаченням
одного з найважливіших механізмів впливу екзогенних ДНК на спадковість – інформаційно-регуляторного, який набагато пізніше в різних
редакціях пропонувався різними дослідниками. Саме регуляторний характер має мутація, отримана на дрозофілі М.Д. Тарнавським і найперша серед мутацій, індукованих за допомогою е-ДНК..
 
Мутація bithorax уперше була описана C.B. Bridgers у 1915 р. і є рідкісною. До того ж, як показали дослідження Лауреата Нобелівської премії E. B. Lewis, пов’язана зі зміною регуляторного гена, від якого залежить експресія
гена Ubx, який кодує один із факторів транскрипції, що контролюють ідентичність сегментів тіла
дрозофіли і необхідні для виявлення дикого фенотипу [4]. Відсутність або значне зниження експресії гена Ubx, як показали дослідження останніх років, обумовлюється експресією гена однієї із некодуючих РНК (міРНК), що входить до складу комплекса Bithorax – mir-iab-4p [5], і, очевидно, контролюється регуляторними системами вищого плану, які відповідають за
ремоделювання структури хроматину [6,7]. Відомо, що мутації таких регуляторних генів і пов’язані з
ними зміни експресії генів специфічних міРНК можуть стати причиною не тільки виникнення
мутантних фенотипів внаслідок порушення процесів морфогенезу, але й неопластичної трансформації [6].
 
У кінці 1937 р., після арешту й суду до страти академіка І.Й. Агола як “ворога народу”, відділ, у якому працював М.Д. Тарнавський, очолив канд. біол. наук С.М. Гершензон, який переїхав до Києва з Москви [8,9]. Ним також були проведені дослідження впливу чужорідної ДНК на дрозофілу, тільки з використанням препаратів ДНК, які він виділив із вилочкової залози телят власноруч згідно
методу Нейманна і додавав до корму личинок дрозофіл, що належали до 4-х ліній, у напівлетальних дозах [10]. Крім морфозів, які
спостерігалися виключно в особин, що виростали з таких личинок, С.М. Гершензону також вдалося, спочатку на невеликому експериментальному матеріалі, отримати спадкові зміни за типом Beadex, crossweinless та ін., про що він повідомив у
своїй роботі [10], яка надійшла до редакції пізніше аналогічної статті М.Д. Тарнавського і мала подання академіка М.І. Вавилова [3]. В своїй роботі С.М. Гершензон засвідчує, що зміни за типом Beadex були отримані у дрозофіли за допомогою
тимусної ДНК також М.Д. Тарнавським [2], і їхня природа, очевидно, така сама [10]. Наступна наукова праця С.М. Гершензона вийшла в 1940 році, в якій повідомлялося про більш детальне дослідження характеру мутацій, спричинюваних у
дрозофіли чужорідною ДНК при додаванні її в корм личинкам дрозофіли в сублетальних дозах [11].
 
Для подальшого вивчення закономірностей мутагенної дії ДНК на багатоклітинні організми з використанням дрозофіли як модельного об’єкта та ДНК з вилочкової залози телят були залучені співробітники відділу генетики Інституту зоології АН УРСР, яким керував С.М. Гершензон. Серед них особливої уваги заслуговує [[Сітько Пантелеймон Онуфрійович |Пантелеймон Онуфрійович Сітько]], соратник і однодумець М.Д.
4998

редагувань