Лисенко Микола Віталійович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 63:
Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О.Вересая, розвідки «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем» ([[1874]]), «Про [[торбан]] і музику пісень Відорта» ([[1892]]), «Народні музичні інструменти на Вкраїні» ([[1894]]).
 
У композиторській спадщині Лисенка особливо важливе місце займають твори на тексти [[Тарас Шевченко|Т.Шевченка]]. Музика до «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо), що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності. Лисенко — автор опер «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1885), [[Опера "Наталка Полтавка"|«Наталка Полтавка»]] (1889),[[Опера "Тарас Бульба"|«Тарас Бульба»]] (1890), [[Енеїда (опера)|«Енеїда»]] (19111910), дитячих опер «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892), оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.
 
Попри політику царського уряду, спрямовану на знищення української мовної самосвідомості, що простягалася й на музичну сферу, зокрема [[Емський акт]] 1876&nbsp;р. забороняв також і друкування українською текстів до нот, Микола Лисенко займав однозначну й непохитну позицію щодо статусу українського слова в музичній творчості<ref name=mau-nau>[http://mau-nau.org.ua/kong/Odesa/Book2/Art35.htm М. Загайкевич — Функціонування української мови в музичному мистецтві]</ref>. Доказом принципового ставлення митця до українських текстів є те, що в своїх численних хорах (26) і солоспівах (51), написаних на слова різних поетів, він звертався переважно до українських авторів ([[Іван Франко|І.Франко]], [[Леся Українка]], [[Олександр Олесь|О.Олесь]], О.Кониський та ін.), а коли брав за основу вірші інших&nbsp;— наприклад, Г.Гейне чи А.Міцкевича, то завжди в перекладах, здійснених М.Старицьким, Лесею Українкою, М.Славинським, Л.Старицькою-Черняхівською тощо. Показово, що у кількісно великій вокальній спадщині Миколи Лисенка є лише один романс «Признание» на російський текст С.Надсона. Однак уже інший солоспів на вірші цього вельми популярного серед музикантів російського поета&nbsp;— «У сні мені марилось небо»&nbsp;— перекладний.