|
'''Владислав Дзержинський''' (пол. Władysław Dzierżyński, рос. Владислав Едмундович Дзержинський, [[11 березня]] [[1881]] в маєтку Оземблово, Ошмянського повіту, Віленська губернія (тепер Дзержиново) - [[20 березня]] [[1942]], [[Згеж]], [[Польща]]) - лікар, невролог і психіатр, професор Катеринославського університету, доктор медичних наук, автор першого польського академічного підручника з неврології, полковник медичної служби Війська Польського, брат [[Фелікс Едмундович Дзержинський|Фелікса Едмундовича Дзержинського]].
== Етапи життя ==
=== Росія ===
Навчався у 1-й гімназії у [[Вільнюс|Вільні]] та 1-й гімназії у [[Санкт-Петербург|Петербурзі]], яку закінчив у 1900 р. Тоді ж почав навчання на медфаці Московського університету, який закінчив через 5 років. Працював у психлікарні в Бурашево біля Твері.
У Москві Владислав одружився з Софією Сіла-Новіцькою, у [[1906]] р. у нього народилася донька. З [[1908]]-го Владислав – позаштатний ординатор у неврологічній лікарні відомого професора Володимира Рота (Москва). Ступінь доктора отримав [[1911]] р., захистивши дисертацію «Над-, філо-, гістогенез наднирок». За два роки став ординатором Земського губернського шпиталя у Харкові, а у [[1915]] р. – доцентом кафедри неврології та психіатрії Харківського університету. У Першу світову він працював лікарем у Пензі, був на фронті у Карпатах.
=== Україна ===
[[1919]] року Владислав став професором медфаку Катеринославського університету. Можливо, на переїзд до сучасного Дніпропетровська вплив справило те, що у Харкові Владислав розійшовся з дружиною (вона з донькою виїхала до Москви, вони стали щирими прихильниками радянської влади). У Катеринославі в [[1918]]-у, за часів правління Ясновельможного Пана Гетьмана Павла Скоропадського, було створено університет з чотирма факультетами, у т.ч. й медичним (на базі створених у 1916 р. Вищих жіночих курсів, що мали медичний та фізико-математичний факультети). Пан Дзержинський став одним з основних співорганізаторів нового вишу.
Період був не найлегший, навіть для представника такої гуманної професії. У кількох джерелах описується історія, як Владислав не приховував свої антирадянські погляди у розмовах з колегами. Дізнавшись про це Фелікс попередив молодшого брата, що якщо той не припинить подібні висловлювання, то буде першим, кого розстріляють з «катеринославської контрреволюційної банди». Владислав не прислухався до братньої «поради», у 1919-му був заарештований та революційною трійкою засуджений до розстрілу, але вирок в останній момент скасував Ленін.
[[1920]] року В. Дзержинський став деканом медичного факультету. Восени того ж року той відокремили від університету, створивши медакадемію, яку наступного року перетворили на медінститут. Тут Владислав став проректором, а також читав курси лекцій з оперативної хірургії і патологічної анатомії, нервових хвороб, душевних хвороб.
У лютому [[1922]] р. вдруге одружився – на Катерині Аверьяновій, вдові царського прокурора, якого у 1918-у стратили махновці (можливо, в помсту за його участь у дореволюційному процесі проти Нестора Івановича). Активно бере участь у громадському житті – член бюро сприяння вченим Катеринославської губернії, голова наукового комітету при губернському відділі професійної освіти, член місцевої ради з питань вищої школи (до неї входив, зокрема, і Д. Яворницький). У науковій сфері він продовжує вивчати питання спадковості нервових захворювань, спостерігає за епілептиками, вивчає проблему інфекційного енцефаліту, у другій половині 1921 р. розробляє проект роботи кафедри психоневрології медакадемії (не як навчальної одиниці, а як науково-дослідного центру). На початку наступного року Головпрофосвіти України затвердила рішення про створення 11 науково-дослідних кафедр у Катеринославі. Але очолювати кафедру з психоневрології (згодом вона розділиться на кафедри нервових хвороб і психіатрії) Владислав Дзержинський не став, він приймає рішення про еміграцію.
=== Польща ===
[[Файл:Dzierżyński Podręcznik chorób nerwowych (1925).jpg|міні|праворуч|200пкс|«Podręcznik chorób nerwowych. Część I: Neurologia ogólna» («Підручник нервових хвороб. Частина І: загальна неврологія», Львів-Варшава, 1925]]
[[1922]] року Владислав з дружиною виїхав до Польщі (вочевидь, в рамках репатріації тих, хто побажав переселитися до Речі Посполитої), де був включений до резерву Війська Польського. 3 травня того ж року йому підтвердили офіцерське звання та призначили до окружного шпиталю Х-го округу у Перемишлі з включенням у штат 10-го санітарного батальйону. У 1924 р. Владислав Дзержинський був переведений з резерву до сталої служби, а 1 січня 1931 р. отримав звання полковника санітарної служби. На цей момент він був старшим ординатором неврологічного відділення ІV-го окружного шпиталю у Лодзі. 30 червня 1934 р. пішов у відставку. На пенсії Владислав працював лікарем на посаді ординатора неврологічного відділення лікарні соціального забезпечення м. Лодзі ім. президента Речі Посполитої професора доктора Ігнатія Мосціцького.
В. Дзержинського за заслуги на лікарській ниві був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги. Це тодішня вища польська державна нагорода для цивільних осіб, які після відновлення державності відзначилися у праці для держави та суспільства, виходячи у такій діяльності за межі своєї щоденної праці. Він описав стан, який в довоєнному польському письменництві іменувався «станом Дзержинського» (dystrophia periostalis hyperplastica familiaris). Автор першого польського навчального підручника з неврології «Podręcznik chorób nerwowych. Część I: Neurologia ogólna» («Підручник нервових хвороб. Частина І: загальна неврологія», Львів-Варшава, 1925). Підручник мав присвяту «Військовій службі охорони здоров'я Відродженої Польщі цю скромну працю присвячує автор», за ним у польських медичних вишах вчилися ще у 1960-х. Загалом Владиславу Дзержинському належать кілька десятків наукових робіт та праць на медичні теми, виданих зокрема у Петербурзі, Харкові, Варшаві, Львові, Лодзі тощо. Остання з них побачила світ у Варшаві у 1938 р. – «Choroby nerwowe w zarysie. Z 31 rycinami i 2 tablicami w tekście» («Опис нервових хвороб. З 31 малюнком та 2 таблицями»).
[[Файл:Lucmierz-Las, grave 01.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Могила "Ста страчених"]]
2 чи 13 лютого 1942 року його арештовує гестапо в рамках операції проти лодзинських аковців та відправляє до концтабору Радогощ (KL Radegast), через місяць В. Дзержинського перевели в групу смертників. 20 березня 1942 р. Владислав Дзержинський був у числі ста польських інтелігентів, страчених окупантами на очах спеціально зігнаних шести тисяч місцевих мешканців на площі у Згержі, невеличкому містечку біля Лодзі, яка тепер іменується площею Ста Страчених.
== Див. також ==
* [[Дзержинський]]
== Джерела ==
* [http://joanerges.livejournal.com/1446827.html?view=6766251#t6766251 Брат залізного Фелікса. Український лікар. Польський офіцер]
[[Категорія:Персоналії]]
[[pl:Władysław Dzierżyński]]
|
