Православ'я в Полтавській області: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →УПЦ МП |
Albedo (обговорення | внесок) м →УПЦ МП |
||
Рядок 17:
== [[УПЦ МП]] ==
З [[1890]] по 1918 рік діяло Полтавське єпархіальне Братство імені святого преподобномученика Макарія. Братство надавало матеріальну допомогу церковно-приходських шкіл (ремонт, придбання літератури, допомогу бідним учням), сприяло відкриттю нових шкіл, курсів з підготовки вчителів грамоти і
На 1896 рік в Братстві складалося 1388 членів, серед яких
Завдяки активній діяльності преосвященного Іоанна (Смирнова) і ряду відомих полтавських учених, при Єпархіальному управлінні за указом Синоду у 1906 році був створений Полтавський археологічний комітет і Полтавське Древлехранилище (унікальний [[музей]] рідкісної церковної старовини, де зберігалося, наприклад, [[Пересопницьке Євангеліє]]). Музей діяв до 1919 року.
Зі встановленням радянської влади церковне майно, в тому числі і священні предмети, було розграбовано або відібрано за постановами органів влади. Тоді ж були передані в державні музеї та скарби Полтавського Древлехранилища. Після закриття в 1923 році Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря безслідно зникли нетлінні останки архієпископа Амвросія (Серебреннікова), а також єпископа Афанасія (Вольховського)
Після [[Жовтневий переворот 1917|жовтневих подій 1917 року]] храми й монастирі на Полтавщині почали масово закриватися; в 1937 році весь правлячий єпархіальний [[єпископат]] разом з духовенством був репресований, приходи ліквідовані. У 1939 році, після смерті тимчасово керуючого єпархією Преосвященного Митрофана (Русинова, 1938) та знищення всього духовенства, кафедра в Полтаві практично припинила своє існування.<br />▼
У період німецько-фашистської окупації, в 1942-1943 роках, Полтавська єпархія на деякий час відновила свою діяльність, частина церков була відкрита. Керував єпархією [[протоієрей]] Володимир Біневська, а потім пізніше - єпископ Веніамін (Новицький).▼
▲Після [[Жовтневий переворот 1917|жовтневих подій 1917 року]] храми й монастирі на Полтавщині почали масово закриватися; в 1937 році весь правлячий єпархіальний [[єпископат]] разом з духовенством був репресований, приходи ліквідовані. У 1939 році, після смерті тимчасово керуючого єпархією Преосвященного Митрофана (Русинова, 1938) та знищення всього духовенства, кафедра в Полтаві практично припинила своє існування.
У післявоєнні роки Полтавська єпархія постраждала так само, як і вся Церква. "Боротьба з релігією" дала про себе знати. Як випливає з архівних даних, у 1945 році в єпархії було 346 церков і 376 священнослужителів (у тому числі 5 ченців). У 1948 році храмів стало 340, а священнослужителів - 325. До 1961 року збереглася така ж ситуація. До 1970 року кількість храмів скоротилася до 52, а священнослужителів залишилося тільки 65. На початок 1988-го ці цифри майже не змінилися, лише незначно зросла кількість священнослужителів. До цього року в Полтавській єпархії було всього 52 діючих приходу, розділених по 5-ти благочинним округах, і жодного монастиря.▼
▲У період
▲У післявоєнні роки Полтавська єпархія постраждала так само, як і вся Церква.
У [[1999]] році Полтавська єпархія відзначила свій 200-річний ювілей.
До 2007 року в Полтавській єпархії, збігається кордонами з Полтавською областю, існувало 400 парафій, об'єднаних в 20 благочинь, 4 монастирі, духовна семінарія.
Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 14 листопада 2007 року, зі складу Полтавсько-Кременчуцької виділена самостійна Кременчуцька єпархія.
| |||