Юси: відмінності між версіями

'''Юси''', назва літер первісних [[глаголиця|глаголиці]] й [[кирилиця|кирилиці]], де юси позначали носові [[голосний звук|голосні]]. Певної етимології цієї назви не встановлено. Літер цих було дві. У кирилиці це були '''Ѫ''', ''юс великий'', і '''Ѧ''', ''юс малий''; вони мали варіанти, відповідно '''Ѭ''' і '''Ѩ''', що звичайно розглядаються як йотовані '''Ѭ''' і '''Ѧ'''; менш імовірна гіпотеза Трубецкого та ін., що '''Ѭ''' означало носовий [ö], a '''Ѩ''' — носовий [а] (Васільєв та ін.). Щодо основного звукового характеру звуків, позначуваних цими літерами, то для юса великого переконливо приймається голосний типу носового [о], а для юса малого — типу носового [е]. Носовий резонанс цих голосних у протоукр. говірках був утрачений найпізніше в середині Х ст., при чому носовий [о] змінився на [у], а носовий [е] — на [а] з пом'якшенням попереднього [[приголосний звук|приголосного]] у південних [[говір|говірках]], а в більшості північних говірок — на [а] з пом'якшенням попереднього приголосного під наголосом, але на [е] без пом'якшення попереднього приголосного в ненаголошених складах (''дуб'' з ''дѫбъ'', півд. ''дес'''я'''ть'', ''дес'''я'''тий'', півн. ''дес'''е'''ть'', ''дес'''я'''тий'' з ''десѧть, десѧтыи''). Оскільки в час запровадження письма на теренах України мова вже не мала носових голосних, юси в давніх пам'ятках уживано хаотично: ''юс великий'' усуміш з ''у'', а ''юс малий'' усуміш з ''я''. Вживання ''юса великого'' припинилося від середини ХІІІ ст.; під т. зв. другим півд.-слов. впливом його відновлено в ХV — XVI ст., але з вимовою таки [у], як суто графічний варіант, і не надовго. Щодо ''юса малого'', то він утримався на письмі аж до запровадження [[гражданка|гражданки]] завдяки тому, що було встановлено правило писати ''я'' на початку складу, а ''юс малий'' після приголосного, незалежне від того, чи первісно в слові був носовий голосний чи ''’а'' (''десѧть'', ''землѧ'', але ''якъ, языкъ, моя'').