Вілла Мондрагоне: відмінності між версіями

Подальші 200 років долі Рукопису невідомі, але найімовірніше, що він зберігався разом з рештою листування Кірхера в бібліотеці Римської колегії (нині [[Григоріанський університет]]). Книга, ймовірно, там і залишалася, поки війська [[Віктор Еммануїл II|Віктора Еммануїла II]] не захопили місто в [[1870|1870 році]] і не приєднали [[Папська держава|Папську державу]] до [[Італійське королівство|Італійського королівства]]. Нові італійська влада вирішила конфіскувати у [[Римська католицька церква|церкви]] велику кількість майна, у тому числі і бібліотеку. Згідно з дослідженнями Ксавьера Чеккальді (Xavier Ceccaldi) й інших, перед цим безліч книг з університетської бібліотеки були спішно перенесені в бібліотеки співробітників університету, майно яких не конфісковувалося. Листування Кірхера було серед цих книг, а також, очевидно, там був «рукопис Войнича», оскільки до цих пір книга несе на собі [[екслібрис]] [[Бекс, Петрус|Петруса Бекса]] (Petrus Beckx), у той час голови [[ієзуїти|ієзуїтського ордену]] і [[ректор]]а університету.

 

 

У [[1912|1912 році]] Римська колегія потребувала засобів і вирішила в суворій таємниці продати частину своєї власності. [[Вілфрід Войнич]] придбав 30 рукописів, серед іншого і той, який зараз пов'язується з його ім'ям. Після придбання книги Войнич розіслав її копії декільком фахівцям для розшифровки. У [[1961|1961 році]], після смерті Войнича, книга була продана його вдовою [[Войнич Етель Ліліан|Етель Ліліан Войнич]] (автором «Овода») іншому книгопродавцеві [[Хенс Краус|Хенсу Краусу]] (Hanse P. Kraus). Не знайшовши покупця, в [[1969|1969 році]] Краус подарував [[манускрипт]] [[Єльський університет|Єльському університету]].