'''Напівуста́вПівуста́в''' — різновид [[письмо|письма]] давніх [[кирилиця|кириличних]] [[рукопис]]ів, що виник на основі [[устав (вид письма)|устав]]а, як його спрощений варіант для задоволення зрослої потреби в книгах у зв'язку з розвитком культурного життя [[суспільство|суспільства]] та інтенсифікацією суспільних відносин. Напівустав, розвиваючись у напрямі спрощення написання літер, забезпечив більшу зручність і швидкість письма, відмовившись від строгої геометричності, вишуканої правильності уставу. У східних слов'ян напівуства з'явився у [[14 ст.]] на основі уставу 14 ст. і, зберігаючи його основні риси, надає йому простого, невибагливого вигляду. Вживався напівустав спочатку в ділових документах, потім поширився на літературу всіх стилів ([[Лаврентіївський літопис]] 1397, [[Четьї-Мінеї]] 1489). Від давнішого уставу напівустав відрізняється меншими стрункістю письма та каліграфічністю, послабленням уваги до виписування окремих деталей літер, зменшенням їхнього розміру, більшою розкутістю руху пера. У напівуставі втрачається обов'язковий характер уставного письма: прямі лінії допускають кривизну, заокруглені не є правильними дугами; написання літер, які втрачають пропорційність, допускає значну варіантність; проміжки між ними стають неоднаковими; кількість скорочень і надрядкових знаків значно зростає. За характером письма розрізняють напівустав старший і молодший, що розвинувся під впливом так званого другого південнослов'янського впливу. У 15 — 17 ст. напівустав використовувався поряд із скорописом. Рукописний напівустав послужив за основу при створенні слов'янського друкарського шрифту.
