Сон у червоному теремі: відмінності між версіями

| автор = [[Цао СюециньСюецінь]]

Перші 80 розділів належать перу [[Цао СюециньСюецінь|Цао СюециняСюеціня]] й ходили в рукописних списках під назвою «Нотатки про камінь» (кит. 石頭記). Майже через тридцять років, у 1791 році, [[Гао Е]] дописав ще сорок розділів, завершивши сюжетну лінію роману, й уперше опублікував того ж року повний текст роману в друкарні Чен Вей-Юаня. Книга мала 120 розділів. У 1792 році той самий видавець перевидав роман з деякими поправками; саме це видання вважається зараз канонічним. Проте дослідники роману досі сперечаються про те, наскільки завершальна частина, написана Гао Е, відображає авторський задум Цао. З передмов у першому виданні роману відомо, що роман майже 30 років ходив у рукописних копіях.

Роман «Сон в червоному теремі» спирається на автобіографічний матеріал<ref>Сюжет роману переказано за статтею ФІшмана у книзі «История всемирной литературы», с. 593-594</ref>: так доля родини Цзя, у двох палацах якого розгортається дія роману, нагадує долю родини самого [[Цао СюециньСюецінь|Цао СюециняСюеціня]]. Авторові, за його словами, самому колись довелося пережити «період чудових снів», тож він вирішив поділитися з читачем «Історією каменя» (інша назва роману), розповісти про «дівчат минулих днів» та «вилити свою душу». Для китайської прози такий зачин був вельми незвичним. Сама «Історія каменю» має міфологічну основу: богиня Нюй-ва, закладаючи пролом в небосхилі, сплавила разом 36 501 різнокольоровий камінь. Проте останній камінь виявився зайвим, але набув чарівних властивостей завдяки тому, що до нього торкалася богиня: він міг збільшуватися або зменшуватися в розмірі, пересуватися у просторі, але весь час страждав, адже йому не судилося увійти до числа обраних Нюй-ва каменів. Якось буддійський та даоський ченці розташувалися біля підніжжя хребта Цінген, де лежав камінь, аби трохи погомоніти. Нараз вони звернули увагу на дивовижно чистий камінь, який несподівано у них на очах стиснувся і став завбільшки з нефритову підвіску до віяла. Буддійський монах підняв камінь й вирішив написати на ньому декілька ієрогліфів, сподіваючись, що хтось знайде це камінь знову, побачить що камінт незвичайний та віднесе його до вчених, «в притулок насолод і розкоші, багатства і млості». Проминуло багато століть, аж раз чернець Кун-кун, який прагнув осягнути істину і стати безсмертним, проходячи повз хребта Цінген, побачив камінь, на поверхні якого проступали сліди ієрогліфів; там було записано, що каменю судилося з'явитися на світ в образі людини, а також перераховувалися дрібні сімейні події, говорилося, що він буде проводити час у жіночих покоях, цитувалися вірші, якими людина, що постане з каменя, буде захоплюватися. Слідуючи за написом на камені, Кун-кун переписав всю історію, аби розповісти її нащадкам. Врешті якимось чином рукопис потрапив до Цао Сюеціня, а той, перечитавши його десять разів і виправивши п'ять разів, поділив на розділи, склав зміст і дав назву «Історія дванадцяти шпильок з Цзіньлін» (тобто історія 12 красунь з Нанкіна). У записі на камені йшлося про поневіряння каменя світом, про те, як він з'явився до феї, а та залишила його у себе в палаці Червоної зорі. Прогулюючись західним берегом річки Душ, камінь побачив траву безсмертя&nbsp;— пурпурну перлину, полюбив її й кожен день напував її солодкою росою, щоб вона могла прожити довгі роки. Перетворившись на дівчину, вона обіцяла каменю віддячити за росу слізьми. З цього місця міфологічна оповідь переходить у план реального життя. Читач знайомиться з палацом Жунго в [[Нанкін]]і, що належав одній з гілок аристократичного роду Цзя. Дружина чиновника Цзя Чжуна народила сина, у роті якого знайшли шматочок нефриту, шо вигравав усіма барвами веселки. Хлопчика назвали Бао-юй&nbsp;— Коштовний Нефрит. Проходить кілька років, і до палацу Жунго привозять двоюрідну сестру Бао-юя, хворобливу дівчинку Лінь Дайюй, яка втратила свою матір. Діти стали друзями. Коли до них приєднується інша двоюрідна сестра Баоюя, Баочай (Коштовна Шпилька), Дайюй ревнує до неї Баоюя. Дайюй гонорова, примхлива, відлюдькувата і горда. Тож вона часто свариться з братом та служницями. Баоюй відвідує область Небесних мрій і зустрічає фею, яка застерігає його від ілюзій. Вона показує йому книгу доль «Дванадцяти шпильок з Цзіньлін» (тобто відкриває йому долі його подруг&nbsp;— сестер та коханих служниць). Служниці феї співають йому дванадцять пісень, проте Баоюй не розуміє їх, а коли прокинувся, то забуває. Забутий сон Бао-юя є своєрідним «спогадом про майбутнє», «Сном у червоному теремі». Поступово збуваються передбачення, що згадувалися в піснях і у віршах, які Баоюй прочитав у книзі доль.

Роман витримав у Китаї безліч перевидань, про його популярність свідчить зокрема той факт, що в 1980 році при Китайській академії суспільних наук було організовано спеціальний дослідницький інститут, що займався виключно романом «Сон у червоному теремі». Інститут очолював видатний китайський історик Фен Ціюн<ref>[http://kitaigorod.narod.ru/predislovie.htm Л. Н. Меншиков, Передмова до російського видання]</ref>. Інститут займався систематизацією та критичним видання різних списків роману, що були знайдені в бібліотеках Китаю. Єдиний рукопис роману, знайдений за кордоном, зберігається в Петербурзі. Цей рукопис у 1832 році придбав та вивіз до Росії представник православної духовної місії в Росії В.&nbsp;В.&nbsp;Курляндцев. У 1986 та 1987 роках вийшли два спільних російсько-китайських видання цього списку фотоспособом. Невдовзі з'явилися друком два критичні видання роману, що враховують різночитання всіх списків. Перше вийшло в [[Пекін]]і за редакцією Фен Ціюна, а друге у [[Тайбей|Тайбеї]] на [[Тайвань|Тайвані]] за редакцією Пань Чжун-Гуя. Інститут «Сна в червоному теремі» на чолі з Фен Ці-Юн досліджував також історичне тло роману. Оскільки роман доволі автобіографічний, науковці дослідили родинні цвинтарі сім'ї Цао в провінції Ляонін, на півночі провінції Хебей та на західних околицях Пекіна. Таким чином стало можливим відтворити детальну генеалогію родини Цао часом аж до шістнадцятого покоління.<ref>[http://kitaigorod.narod.ru/predislovie.htm Л. Н. Меншиков, там само]</ref> Аналізуючи сучасну для Цао Сюециня літературу, дослідникав вдалося зясувати коло його друзів в останні роки життя. Працівникам інституту вдалося знайти будинок [[Цао СюециньСюецінь|Цао СюециняСюеціня]], де зараз розташований музей автора і його роману. Це невеликий одноповерховий будинок неподалік від Пекіна, що має чотири кімнати й огороджений високим кам'яним муром за китайською традицією. У одній з кімнат під товстим шаром штукатурки було знайдено віршовані рядки. Доведено, що один з написів належить саме [[Цао Сюецинь|Цао Сюециню]], це єдиний його автограф, що зберігся до сьогодні.<ref>[http://kitaigorod.narod.ru/predislovie.htm Л. Н. Меншиков, там само]</ref>