Математичні начала натуральної філософії: відмінності між версіями

'''Математи́чні нача́ла натура́льної філосо́фії''' ({{lang-la|Philosophiæ Naturalis Principia Mathematica}}) або, скорочено, «Начала» ({{lang-la|Principia}})&nbsp;— фундаментальна праця [[Ісаак Ньютон|І.&nbsp;Ньютона]], у якій він сформулював [[закон всесвітнього тяжіння]] і три [[закони Ньютона]], котрі заклали основи [[класична механіка|класичної механіки]]. Праця у трьох книгах вперше була опублікована 5 липня 1687 року<ref>[http://www.gutenberg.org/files/28233/28233-h/28233-h.htm Philosophiae Naturalis Principia Mathematica, 1687]</ref>. Згодом, Ньютон опублікував ще дві редакції у 1713 та у 1726<ref>Isaac Newton's Philosophiae Naturalis Principia Mathematica: the Third edition (1726) with variant readings, assembled and ed. by Alexandre Koyré and I Bernard Cohen with the assistance of Anne Whitman (Cambridge, MA, 1972, Harvard UP).</ref> роках. Потім було ще п'ять чи шість видань латинською. Останнє з цих латинських видань здійснене у [[Глазго]] в 1871 р. за підтримки [[Вільям Томсон|В.&nbsp;Томсона]] (лорда Кельвіна) і Г.&nbsp;Блакбурна. Англійською «Начала» перекладені А. Моттом ({{lang-en|Andrew Motte}}) <ref>[http://books.google.com/books?id=Tm0FAAAAQAAJ&pg=PA1#v=onepage&q&f=false The mathematical principles of natural philosophy, Vol. 1]</ref><ref>[http://books.google.com/books?id=6EqxPav3vIsC&pg=PA1#v=onepage&q&f=false The mathematical principles of natural philosophy, Vol. 2]</ref> і видані у 1727 р.; наступним був Французький переклад, виконаний маркізою дю Шатле (Дюшатле, {{lang-fr|Gabrielle Émilie Le Tonnelier de Breteuil, marquise du Châtelet}}) з примітками [[Алексі Клод Клеро|А.&nbsp;К.&nbsp;Клеро]], виданий у 1759 р., і німецький переклад І.&nbsp;Вольферса, виданий у [[Берлін]]і 1871 р.

У серпні 1684 року Галлей під час перебування у Кембриджі розповів Ньютону, що вони з [[Крістофер Рен|К.&nbsp;Реном]] і [[Роберт Гук|Р.&nbsp;Гуком]] обговорювали проблему, як, виходячи з формули закону тяжіння, вивести еліптичність форми орбіти планет, але не знайшли розв'язку. Ньютон повідомив, що в нього уже є таке доведення, і в листопаді надіслав Галлею готовий рукопис. Той відразу оцінивши значення результату й методу, негайно знову відвідав Ньютона йі цього разу зумів умовити його опублікувати свої здобутки. 10 грудня 1684 року в протоколах [[Лондонське королівське товариство|Королівського товариства]] з'явився історичний запис<ref name=Kartsev>''Карцев В.&nbsp;П.'' Ньютон — М.: Молодая гвардия, 1987. — (ЖЗЛ).</ref>:

28 квітня 1686 року перший том «Начал» був представлений [[Лондонське королівське товариство|Королівському товариству]]. Усі три томи, після деяких авторських правок, вийшли в 1687 році. Тираж (близько 300 примірників) було розпродано за 4 роки, що для того часу було хорошим показником. Як фізичний, так і математичний рівень праці Ньютона зовсім непорівнянні з роботами його попередників. У ньому відсутня [[Арістотель|аристотелева]] чи [[Рене Декарт|декартова]] [[метафізика]], з її неясно сформульованими, часто надуманими «першопричинами» природних явищ. Ньютон не проголошує, що в природі діє закон тяжіння, а суворо доводить цей факт, виходячи зі спостережуваної картини руху планет та їх супутників. Метод Ньютона&nbsp;— це створення моделі явища (без вигадувань гіпотез) з пошуком його причин. Такий підхід, початок якому було покладено [[Галілео Галілей|Г.&nbsp;Галілеєм]], означав кінець старої фізики. Якісний опис природи поступився місцем кількісному&nbsp;— значну частину праці займають розрахунки, креслення й таблиці.

Розглядаються особливості використання закону всесвітнього тяжіння, особливо, його наслідки для астрономії. Книга ґрунтується на висновках першої книги, і застосовує її положення для пояснення специфіки руху об'єктів [[Сонячна система|Сонячної системи]]. Тут, розглядаючи результати астрономічних спостережень, Ньютон знаходить підтвердження, що відкриті закони мають універсальне застосування і однаково працюють стосовно супутників [[Юпітер (планета|Юпітера]] та [[Сатурн (планета)|Сатурна]] і стосовно [[Місяць (супутник)|Місяця]], а також планет, що обертаються навколо Сонця. Він також дає пояснення припливів та намагається дати кількісну оцінку внеску [[Сонце|Сонця]] і Місяця у величину припливних явищ, а також пропонує першу теорію прецесії рівнодень. Дає пояснення руху [[Комета|комет]] поблизу планет.