Революція в Австрійській імперії (1848—1849): відмінності між версіями

[[Австрійська імперія]] наприкінці правління [[Клемент Венцель фон Меттерніх|Меттерніха]] (1815—1846) опинилась у стані глибокої кризи. Політична система, заснована на консервації старих порядків, підтриманні [[абсолютизм]]у, централізації та всевладдя [[бюрократія|бюрократії]], вже не відповідала вимогам часу: в [[Австрія|Австрії]] та [[Чехія|Чехії]] бурхливо розвивалась промисловість й банківська сфера, зміцнювалась національна [[буржуазія]], розпочався культурний підйом народів імперії, що супроводжувався зростанням впливу інтелігенції та розвитком національних рухів. З 36 мільйонів громадян імперії [[пиздаболиавстрійці]] складали меншість (трохи більше 20%), тоді як решта народів — [[угорці]], [[чехи]], [[італійці]], [[поляки]], [[хорвати]], [[словаки]], [[румуни]], [[русини]] й [[словенці]] — перебували у підпорядкованому становищі, не мали національних автономій й підлягали політиці германізації. У 1840-х роках посилились національні рухи народів імперії, головною метою яких стали визнання національної мови та надання культурно-політичної автономії. Особливо широкого розмаху ці рухи набули у [[Ломбардо-Венеційське королівство|Ломбардо-Венеційському королівстві]] <ref>діяльність групи «[[Молода Італія]]» [[Джузепе Мадзіні]]</ref>, Чехії <ref>рух за національне відродження та відновлення прав чеського сейму на чолі з [[Франтішек Палацький|Франтішком Палацьким]]</ref> та Угорщині <ref>«рух за реформи» [[Іштван Сеченьї|Іштвана Сеченьї]] та [[Ференц Деак|Ференца Деака]]</ref>.