Французький абсолютизм: відмінності між версіями

|рік_правителя2 = [[1715]]-—[[1774]]

'''Французький абсолютизм''' - — [[Абсолютизм|абсолютна монархія]], що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.

Спроба [[Генеральні штати|генеральних штатів]] в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.

<p>З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр [[Максимільян де Бетюн Сюллі|Сюллі]] -&nbsp;— суворий і чесний [[гугенот]]. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.</p>

[[Файл:Cardinal Richelieu (Champaigne).jpg|thumb|left|200px|[[Рішельє]]]]На цьому ж зібранні висунувся, в якості депутата від духовного стану, єпископ люсонський (згодом кардинал) Рішельє. Через декілька років він став головним радником і всесильним міністром Людовіка XIII, і на протязі майже двадцяти років керував Францією, з фактично необмеженою владою.

Його внутрішня політика також була особливою. Боротьба з протестантами закінчилася для Рішельє "«Миром милості"», котрий зберігав свободу віросповідання для гугенотів, однак позбавляв їх усіх фортець та гарнізонів; йому фактично вдалося знищити гугенотську "«державу в державі"». Його заповітною мрією було змусито дворян служити державі за ті привілеї та землі, якими вони володіли, хоч і сам Рішельє за походженням був дворянином. Дворянство він вважав основною опорою держави, про що зазначено в його "«Політичному заповіті"», однак вимагав від них обов'язкового проходження військової служби, за відмову пропонував забирати їхні привілеї.

Досить гостро дивився Рішельє на гугенотську державу в державі, зважаючи на протистояння між католиками і протестантами та на великий вплив останніх на прийняття політичних рішень в окружних зібраннях. Здійснювали вони свою політику і через посередництво національного синоду реформаторської церкви; вступали в переговори з іноземними володарями, мали свою скарбницю. У їхньому розпорядженні знаходилися численні фортеці. Час від часу вони не підкорялися уряду, а, напроти, вели незалежну і навіть прямо протилежну політичну діяльність.

Рішельє ж заходився будувати нову державу. Головним нововведенням була спроба зосередити все управління в єдиному центрі -&nbsp;— столиці. Він створив Державну Раду для вирішення найважливіших справ, підпорядкувавши її діяльність Уряду. В деяких провінціях, знищуючи місцеві штати, головно складені з представників духовенства і дворянства, Рішельє запроваджував беззаперечне підпорядкування центру. Він діяв без оглядки на звичаї та закони; суди при ньому втратили незалежність -&nbsp;— багато справ розглядалося в позасудовому порядку (деякі вирішували надзвичайні комісії, інші -&nbsp;— сам міністр).

По смерті Рішельє через декілька місяців не стало й [[Людовік XIII|Людовіка XIII]], а престол перейшов до його сина [[Людовік XIV|Людовіка XIV]]. Через його малолітство країною керували його мати, [[Анна Австрійська]], і наступник політики Рішельє, кардинал [[Мазаріні]]. Цей період отрмав назву Фронда (назва дитячої гри), що ознаменувався рядом антиурядових повстань, і співпав у часі з першою англійською революцією.

<p>У Фронді приймали участь усі -&nbsp;— від парламенту до народу, однак між ними не було одностайності, а навпаки -&nbsp;— вони часто переходили з однієї сторони протистояння на іншу. Паризький парламент, котрий складався переважно зі спадкових чиновників, вимагав незалежності суду і особистої недоторканності підданих, а також вимагав надати йому право затвердження нових податків. Таким чином депутати хотіли зробити себе державними чинвниками. Кардинал Мазаріні діяв швидко: він заарештував найактивніших депутатів. В той же час населення Парижу вийшло на вулиці, будуючи барикади таготуючись до повстання. В цю боротьбу втрутилися й представники королівської знаті та принци, які хотіли позбавити Мазарін влади, або хоча б отримати певні грошові компенсації. Однак їм домогтися свого не вдалося -&nbsp;— принц Конде був розбитий урядовими військами під командуванням Тюренна, і змушений був утікати в [[Іспанія|Іспанію]], де заручився підтримкою останньої і продовжував вести боротьбу проти французької влади.</p>

: ''Основна стаття: [[Людовік XIV]]''

<p>Протистояння періоду Фронди закінчилися перемогою Мазаріні, однак все це відклало досить негативний відбиток на свідомості молодого короля. Після смерті свого міністра ([[1661]] рік), Людовік XIV став одноосібним головою держави. Дитячі роки сформували в ньому ненависть до будя-яких проявів інакодумства, а тому все життя прагнув до сильної і неподільної влади. Його відомий вислів: "«Держава -&nbsp;— це я"», найкраще символізує його прагнення.</p>

Сильного супротиву й не було: духовенство існувало під сильним впливом короля ще з [[Конкордат|конкордату]] 1516 року, а дворянство корилося завдяки зусиллям Рішельє та Мазаріні. Феодальна аристократія при ньому перетворилася на придворну знать. Дворянство, зберігаючи, як і за часів Рішельє, влду над народом, було повністю підпорядковане королю, який підкупив його численними подарунками знатними посадами, розкішшю придворного життя.

<p>Через свою нелюбов до [[Париж|Парижу]] король неподалік від міста збудував резиденцію -&nbsp;— [[Версаль]]. На її території розкинулися палаци, сади і парки, штучні водоспади та фонтани. Версальський двір наслідувала вся знатна [[Європа]]; французька мова, мода, манери стали верхівкою європейського вищого світу.</p>

Двома найяскравішими постатями цього періоду були міністри Тюрго і Некер. Тюрго (1774-17761774—1776) проводив народні реформи, намагався зрівняти у парвах протестантів і католиків, ввести народну освіту. Некер (1777-17811777—1781), будучи ерудованим фінансистом, пропрацював лише на два роки більше. Він намагався ввести в двох областях провінційне самоуправління, однак проект Тюрго було урізано. Він був прихильником того, щоб державний бюджет не приховував величезних видатків королівськго двору. В цей час Франція погіршила своє становище іще й втручанням у боротьбу північноамериканських колоній проти Англії.

Зібрання 1789 року і поклало початок великої французької революції. 17 червня 1789 року старе станове представництво стало представництвом всенародним. Генеральні штати перетворилися на народне зібрання, яке оголосило себе установчим, потім відмінило всі станові привілеї і феодальні права, а також опрацювало монархічну конституцію 1791 року. Проте 21 вересня 1792 року була проголошена республіка.

* Кареев "«История Западной Европы в новое время" »

* К. Каутский "«Противоречия классовых интересов в 1789 г."»