Вікіпедія

Історія сучасної Греції: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
повернення інформації
Alpunin (обговорення | внесок)
248 редагувань
Скасування редагування № 8089805 користувача Білецький В.С. (обговорення)
Рядок 1:
{{copyvio|БСЭ и другие}}
{{Історія Греції}}
 
Рядок 5 ⟶ 6:
== Грецька революція ==
{{main|Грецька революція}}
 
Повстання, підняте [[Іпсіланті]] в лютому (березні) [[1821]] року в [[Молдова|Молдові]], послужило сигналом до національно-визвольного повстання в Греції, яке почалося в березні (квітні) того ж 1821 року. [[25 березня]] ([[6 квітня]]) відзначається в Греції як ''День незалежності''.
 
Повсталі взяли столицю [[Мессинія|Мессинії]] Каламе й утворили там перший урядовий орган — Пелопоннеський сенат. Незабаром повстання охопило весь [[Пелопоннес]], потім острова [[Спеце]], [[Ідра|Ідру]], [[Псаруідра|Псаруідр]]у. Зрештою у Греції розпочалась революція. Основною рушійною силою її було селянство — так звані, [[арматоли]]. Загони повсталих очолювали талановиті полководці [[Теодорос Колокотроніс]], [[Маркос Боцаріс]], [[Георгіос Караїскакіс]] та ін. Керівництво революцією належало сформованій національній буржуазії, лідером якої був [[Александрос Маврокордатос]].
 
У січні [[1822]] року в [[Піаду]] (поблизу [[Епідавр]]а) Національні збори прийняли першу [[Конституція Греції|грецьку конституцію]], так званий, [[Епідаврський органічний статут 1822]], якитй оголошував Грецію незалежною державою і призначав Маврокордатоса Президентом. Героїчна визвольна боротьба грецького народу проти турецьких загарбників (у лютому 1825 на допомогу туркам прийшла єгипетська армія під командуванням [[Ібрагім-паша|Ібрагім-паші]]) викликала симпатії різних верств європейської громадськості. На допомогу грекам прибули іноземні добровольці, серед них був ф англійський поет [[Джордж Байрон]], у низці країн виникли [[філеллінізм|філеллінські]] комітети. У квітні 1827 Національні збори обрали президентом Греції [[Іоанн Каподистрія|Іоанна Каподістрію]] — грецького політичного діяча, який тривалий час знаходився на російській дипломатичній службі. Щоб перешкодити зростанню впливу [[Росія|Росії]] в Греції, [[Великобританія]] і [[Франція]] уклали з Росією [[Лондонська конвенція 1827|Лондонську конвенцію 1827]], за якою три держави зобов'язувалися спільно вимагати від турецького уряду надання Греції [[автономія|автономії]] за умови сплати нею щорічної [[данина|данини]] [[султан]]у. Після відмови турецького султана прийняти пропозиції трьох держав до берегів Пелопоннеса були послані російська, англійські та французькі військово-морські ескадри, розгромивши у [[Наваринська битва|Наваринській битві]] [[1827]] року турецько-єгипетський флот.
 
Остаточно долю Греції вирішила [[Російсько-турецька війна (1828—1829)|російсько-турецька війна 1828—1829]] років, що завершилася [[Адріанопольський мирний договір 1829|Адріанопольським мирним договором 1829]] року, що передбачав надання Греції автономії за умови сплати нею данини султану. Межі Греції встановлювалися по лінії від затоки міста [[Арта]] до затоки [[Волос (місто)|Волос]], включаючи острови [[Кіклади]]. 3 лютого [[1830]] року, за рішенням [[Лондонська конференція 1830|Лондонської конференції]] трьох держав, Греція стала офіційно незалежною державою. Втім до її складу не увійшли [[Епір]], [[Фессалія]], [[Крит]], [[Самос]] та інші населені [[греки|греками]] території. Були відторгнені на користь Туреччини [[Акарнанія]] і частина [[Етолія|Етолії]], викуплені Грецією 1832 року. Лондонська конференція також нав'язала Греції [[монархія|монархічну]] форму правління.
 
== Королівство Греція ==
Рядок 18 ⟶ 11:
 
[[Файл:Otto of Greece.jpg|міні|180пкс|[[Оттон Баварський]] — перший король Греції]]
 
Після вбивства Каподістрії 1831 року змовниками, що користувалися таємною підтримкою Великобританії та Франції, королем Греції став [[баварія|баварський]] [[Оттон Баварський|принц Оттон]]. У Грецію також були введені баварські війська, а грецька національна буржуазія відсторонена від управління державою. Розвиток економіки відбувався повільно. Греція перебувала у фінансовій залежності від іноземного капіталу (англійські позики 1824, 1825, 1832), не мала власної сировинної бази. Аграрне питання не була розв'язаним. У 1834, 1836 і 1838 роках у низці регіонів відбулися масштабні селянські повстання, які були жорстоко придушені. Національна буржуазія в боротьбі за політичну владу використовувала селянський рух і невдоволення міських низів.
 
[[14 вересня]] [[1843]] спалахнуло збройне повстання у грецьких військових частинах в [[Афіни|Афінах]]. Король змушений був розпустити баварські війська, дати відставку міністрам-баварців і скликати Національні збори, які прийняли конституцію, що встановила відповідальне міністерство, двопалатну систему і виборче право, обмежене майновим цензом. Під час [[Кримська війна|Кримської війни]] 1853—1856 років у країні розгорнувся рух за возз'єднання з Грецією [[Фессалія|Фессалії]], [[Епір]]а та інших грецьких земель, що залишалися під владою [[Туреччина|Туреччини]]. У [[1854]] грецькі війська зайняли Епір і потім вступили в Фессалію, але спроба Греції возз'єднати ці території закінчилася невдачею через втручання Великобританії та Франції на боці Туреччини.
 
Економічна розруха, важке податкове обкладання, відсутність демократичних свобод, засилля іноземців викликали в лютому [[1862]] року революцію. Відбулися повстання в [[Нафпліон]]і, [[Аргос]]і, [[Тріполіс]]і та інших містах. До осені рух охопив всю [[Акарнанія|Акарнанію]]. [[22 жовтня]] повстав афінський гарнізон. [[23 жовтня]] було створено тимчасовий уряд, який оголосив про позбавлення влади короля Оттона і скликав Національні збори для вироблення нової конституції та виборів короля. Великобританії, яка пообіцяла передати Греції [[Іонічні острови]], які з [[1815]] року перебували під англійським [[протекторат]]ом, вдалося нав'язати свого кандидата на грецький престол — [[данія|данського]] принца [[Георг І (король Греції)|Вільгельма Георга]] [[Глюксбурги|Глюксбурга]], родича англійського короля. Прийнята наприкінці [[Конституція Греції 1864|1864 конституція]] вводила однопалатний парламент і загальне виборче право, обмежене цензом осілості. У тому ж році Греції передавалися Іонічні острова, що втратили для Великобританії стратегічне значення.
 
У [[1881]] році в [[Константинополь|Константинополі]] була підписана конвенція про передачу Греції частини Фессалії та району Арти в Епірі&nbsp;— загальна площа 13,2 тис. км<sup>2</sup>. До початку 20 століття при владі в Греції почергово перебували представники двох потужних грецьких політичних угруповань, очолюваних [[Харілаос Трикупіс|Харілаосом Трикупісом]] і його суперником [[Теодорос Деліяніс|Теодоросом Деліянісом]]. Політика першої&nbsp;— Прогресивної партії, заснованої у 80-х роках 19 століття, виражала інтереси великої торгової і промислової буржуазії, пов'язаної з іноземним (переважно англійським) капіталом. Деліяніс і його прихильники&nbsp;— націоналісти&nbsp;— прагнули здійснити вимоги тієї частини буржуазії, яка виступала проти засилля іноземного капіталу, за возз'єднання з Грецією всіх грецьких земель. Трикупіс (голова уряду в 1874-75, 1878, 1880, 1882-85, 1886-90, 1892-93, 1893-95 роках) щедро роздавав [[Концесія|концесії]] англійським, французьким, а пізніше й німецьким акціонерним компаніям (в 1861-75 надано 400 концесій іноземним компаніям і 30&nbsp;— іноземним акціонерним товариствам). Майже кожні 2-3 роки Греція брала великі позики у Великобританії, Франції, а пізніше Німеччини.
 
Результатом цієї політики стали, з одного боку, деяке зростання промисловості (поява текстильних фабрик, винокурних і шкіряних заводів, початок розробки надр), будівництво залізниць (11 км в 1869, 767 км у 1890, 902 км у 1900), гребель, каналів ([[Коринфський канал]], відкритий в [[1893]] році), з іншого боку&nbsp;— посилення фінансової та політичної залежності Греції від [[велика держава|еликих держав]]. У 1893 році, не маючи коштів для сплати боргів (704,4&nbsp;млн. [[грецька драхма|драхм]]), уряд Трикупіса оголосив про державне [[банкрутство]] Греції. Одне з численних антитурецьких критських повстань, що почалося в 1896 році, призвело до [[Греко-турецька війна 1897|греко-турецької війни 1897]]. Непідготовлена до війни Греції зазнала поразки і була змушена сплатити Туреччині [[контрибуція|контрибуцію]] 4&nbsp;млн. турецьких фунтів. Фінансова неспроможність Греції призвела до заснування 1898 року Міжнародної фінансової комісії (Великобританія, Франція, Росія, Австро-Угорщина, Німеччина та Італія), якій доручався контроль за доходами та витратами Греції.
 
Кінець 19-го&nbsp;— початок 20 століття характеризувалися для Греції деяким прискоренням темпів розвитку економіки. Фінансова залежність Греції від західних держав викликала невдоволення широких кіл суспільства. 1908 року група офіцерів, пов'язаних з опозиційною буржуазією, створила «Військову лігу» та очолила [[Афінське повстання 1909]], в результаті якого до влади прийшов засновник [[Ліберальна партія (Греція)|Ліберальної партії]], утвореної 1910 року, [[Елефтеріос Венізелос]]. Він провів реформи оподаткування, аграрну і адміністративну реформи, брав участь у створенні [[Балканський союз|Балканського союзу 1912]]. У результаті першої та другої Балканських воєн 1912—1913 років Греція отримала [[Грецька Македонія|Македонію]] із [[Салоніки|Салоніками]], Західну Фракію із містами [[Серрес (місто)|Серрес]], [[Кавала]] і [[Драма (місто)|Драма]], [[Епір]] і [[Крит]].
 
У перші роки [[Перша світова війна|Першої світової війни]] 1914—1918 Греція займала [[нейтралітет|нейтральну]] позицію, що сприяло збагаченню грецької торговельної буржуазії. Водночас в державі розгорнулось протистояння між королем [[Костянтин I (король Греції)|Костянтином I]] і [[Прем'єр-міністр Греції|прем'єр-міністр]] [[Елефтеріос Венізелос|Елефтеріосом Венізелосом]] з приводу того, чи має [[Греція]] взяти участь у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]]. Ця розбіжність і наступне звільнення Венізелоса з посади королем призвели до глибокого розколу в особистих відносинах між двома політиками, який переріс у розкол між їхніми послідовниками і більш широко&nbsp;— в розкол у грецькому суспільстві в цілому&nbsp;— [[Національний розкол]]. Тільки [[29 червня]] [[1917]] року вона виступила на боці [[Антанта|Антанти]].
 
=== Післявоєнні роки ===
Після [[Перша світова війна|Першої світової війни]] в Греції спостерігався підйом революційного руху&nbsp;— її участь у війні призвела до економічної розрухи, фінансової кризи. У жовтні [[1918]] року була створена Загальна конфедерація праці Греції&nbsp;— Єдиний профспілковий центр країни. У листопаді 1918 утворилася Соціалістична робоча партія Греції (СРПГ). 1 травня 1919 відбувся загальногрецький виступ пролетаріату під гаслом визнання Радянської Росії, протесту проти участі Греції в антирадянській інтервенції. Другий з'їзд СРПГ у квітні 1920 року заявив про вступ партії до [[Комінтерн]]у, партія стала іменуватись [[Компартія Греції|Комуністичною партією Греції]].
 
Ще в роки Першої світової війни Великобританія обіцяла Венізелосу за участь Греції у війні [[Ізмір]], який належав Туреччині. [[15 травня]] [[1919]] грецькі війська з дозволу «Ради чотирьох» (Великобританія, США, Франція, Італія) окупували Ізмір. У червні 1920 почалася [[Греко-турецька війна 1919—1922|війна Греції з Туреччиною]], інспірована Британією, яка розраховували використати цю війну для зміцнення своїх позицій на Близькому Сході. [[9 вересня]] [[1922]] кемалістська армія, зайнявши Ізмір, розбила грецькі війська, залишки яких евакуювалися на острова [[Хіос (острів)|Хіос]] і [[Лесбос]]. Що почалося тут [[24 вересня]] [[1922]]&nbsp;р. повстання проти авантюристичної політики уряду незабаром поширилося на всю Грецію і призвело до повалення уряду монархістською Народною партією (заснована в [[1915]] році), представник якої змінив у листопаді 1920 році Венізелоса на посаді голови уряду. [[Костянтин І (король Греції)|Король Костянтин]] (на престолі з 1913 після смерті Георга I) зрікся престолу на користь свого сина&nbsp;— [[Георг ІІ (король Греції)|Георга II]] і 27 вересня 1922 покинув Грецію.
 
[[15 листопада]] [[1922]] були страчені деякі винуватці малоазіатськоъ авантюри&nbsp;— колишні прем'єр-міністри [[Дімітріос Гунаріс]], [[Апостолакіс Стратос]], [[Петрос Протопападакіс]] та інші. [[24 липня]] [[1923]] було підписано [[Лозаннський мирний договір 1923]], який завершив війну. Відповідно до підписаної Грецією і Туреччиною [[Малоазійська катастрофа|конвенцією про обмін населенням]] до Греції прибуло 1,5&nbsp;млн. переселенців. Приплив дешевої робочої сили пизвів до зниження зарплати в усіх галузях промисловості. У відповідь на це в серпні 1923 відбувся під керівництвом Компартії Греції загальний [[страйк]], в якому взяло участь понад 140 тисяч робітників. Незважаючи на поразку страйк здійснив вплив на розвиток політичної боротьби. На виборах у грудні 1923 більшість отримали прихильники проголошення Греції республікою. Король [[Георг ІІ (король Греції)|Георг II]] [[19 грудня]] [[1923]] року покинув країну.
 
== Друга Грецька Республіка ==
Рядок 44 ⟶ 16:
 
[[Файл:Ελευθέριος Βενιζέλος.jpg|міні|180пкс|[[Прем'єр-міністр Греції]] [[Елефтеріос Венізелос]]]]
 
[[23 березня]] [[1924]] року Установчі національні збори проголосили Грецію [[республіка|республікою]]. Новий уряд країни під керівництвом [[Александрос Папанастасіу|Александроса Папанастасіу]] (лідер партії Республіканський союз, заснованої 1924 року) прийняв низку законів, які зміцнили новий режим, зокрема про аграрну реформу та ін. Підйом на початку [[1925]] року робітничого і селянського руху, деякі ліберальні заходи уряду Папанастасіу викликали побоювання великої буржуазії. [[25 червня]] [[1925]] генерал [[Теодорос Пангалос (генерал)|Теодорос Пангалос]] здійснив державний переворот, заарештував своїх супротивників, оголосив компартію поза законом і заарештував весь її ЦК, розпустив [[Грецький парламент]] [[30 вересня]] [[1925]] року і оголосив себе [[4 січня]] [[1926]] року [[диктатор]]ом. Масова роздача Пангалосом концесій іноземним, головним чином французьким, капіталістам викликала невдоволення значної частини великої буржуазії, яка домоглася його повалення [[22 серпня]] [[1926]] року. Нові вибори, що відбулися [[7 листопада]] [[1926]] вибори принесли перемогу Ліберальній партії [[Елефтеріос Венізелос|Елефтеріоса Венізелоса]].
 
Протягом 10 післявоєнних років не відбулося суттєвих зрушень в економічному розвитку Греції. Аграрна реформа, що проводилася в 1924—1926 роках, не вирішила усих нагальних питань. У 1921—1933 роках було побудовано значну кількість підприємств&nbsp;— переважно легкої та харчової промисловості. Важкою промисловості майже не було. 1928 року до влади прийшов уряд Венізелоса. У країні були відновлені деякі демократичні свободи. Однак підйом революційного руху налякав буржуазію. [[25 липня]] [[1929]] парламент прийняв закон, який забороняв компартію та інші революційні профспілки.
 
Світова економічна криза, що почалася в [[1929]] році, з винятковою силою вразила Грецію, особливо її сільське господарство. Промислове виробництво в 1929 році скоротилося на 25&nbsp;% у порівнянні з 1928, число безробітних досягло 200 тисіч осіб. 1932 року до влади прийшов лідер Народної партії Панаїс Цалдаріс, який у зовнішній політиці орієнтувалася на Францію. В лютому [[1934]] року Греція увійшла до складу [[Антанта Балканська|Антанти Балканської]]. З середини 30-х років у боротьбі [[Великі держави|великих держав]] за переважання в Греції все більш активну участь починає брати фашистська [[Німеччина]].
 
У жовтні [[1935]] року лідер Національної радикальної партії [[Георгіос Кондиліс]] здійснив військово-монархічний переворот. За його пропозицією парламент ухвалив рішення про відновлення [[монархія|монархії]]. Інсценований монархістами [[плебісцит]] [[3 листопада]] [[1935]] року дозволив королю [[Георг ІІ (король Греції)|Георгу II]] повернутися в Грецію. З ініціативи Компартії Греції ще в 1934 році був створений Народний фронт у складі КПГ, лівих профспілок, окремих соціалістичних груп, Аграрної партії. Після розстрілу страйкуючих в [[Салоніки|Салоніках]] [[9 травня]] [[1936]] року було опубліковано відозву ЦК КПГ і парламентської фракції Народного фронту, в якому засуджувалися злочинні дії уряду та містився заклик до народу й армії піднятися на боротьбу. Проте [[4 серпня]] [[1936]] року генерал [[Іоанніс Метаксас]] здійснив фашистський переворот, розпустив усі політичні партії, заарештував їх лідерів. За перші 3 місяці після приходу до влади Метаксаса було заслано на пустельні острови понад 1 тисячу антифашистів. У зовнішній політиці уряд Метаксаса проводив курс на зближення із Німеччиною.
 
== Друга світова війна ==
Рядок 60 ⟶ 24:
 
Втім [[Іоанніс Метаксас]] рішуче відкинув ультиматум [[Муссоліні]], усвідомлюючи, що наражає країну на напад фашистів. У той же день італійські війська вдерлися на територію Греції, але внаслідок оперативним та рішучим діям греків це вторгнення вдалося стримати, а пізнішим контрнаступом відкинути італійців за межі країни і з тих пір, з 1942 року, країна святкувала [[28 жовтня]] як загальнонаціональне свято&nbsp;— [[День Охі]].
 
[[14 листопада]] грецька армія зупинила наступ, а незабаром вигнала [[інтервенція|інтервентів]] з Греції. [[6 квітня]] [[1941]] в Грецію вдерлися війська фашистської Німеччини. Незважаючи на героїчний опір грецької армії, [[2 червня]] вся територія країни була окупована німецько-фашистськими військами. Король Георг II і уряд втекли до [[Єгипет|Єгипту]]. Грецький народ розгорнув партизанську боротьбу, організатором якої стала [[Компартія Греції]]. [[28 травня]] [[1941]] року була створена перша організація [[Рух Опору в Греції|Руху Опору]]&nbsp;— «Національна солідарність». У ніч на [[31 травня]] [[1941]] року грецькі патріоти [[Маноліс Глезос]] і [[Апостолос Сантас]] зірвали з [[Афінський акрополь|Акрополя]] фашистський прапор. Ця акція символізувала рішучість грецького народу вести боротьбу проти окупантів, яка посилилася після початку [[Велика вітчизняна війна|Великої Вітчизняної війни]] Радянського Союзу.
 
[[27 вересня]] [[1941]] з ініціативи КПГ було створено [[Національно-визвольний фронт Греції]] (ЕАМ), який об'єднав усі патріотичні сили країни. У грудні партизанські загони були зведені в грецьку [[Народно-визвольна армія Греції|Народно-визвольну армію&nbsp;— ЕЛАС]] (70 тис. осіб у 1943 році). У лютому&nbsp;— березні 1943 року в Греції відбувався [[Афінський загальний страйк 1943|антифашистський загальний страйк]]. До осені 1943 року [[ЕЛАС]] звільнила близько третини території Греції. У звільнених районах стали закладатися основи народно-демократичної влади: виникли народні ради, поліція, виборні суди. [[10 березня]] [[1944]] року був створений Політичний комітет національного визволення (ПЕЕА), який фактично виконував функції тимчасового демократичного уряду. [[27 квітня]] [[1944]] року ПЕЕА провів вибори до Національних зборів Греції, на яких було обрано 207 депутатів. Національні збори на сесії 14-27 травня 1944 року затвердили закони про органи місцевого самоврядування, народної юстиції, поліції, про працю та інні.
 
За підтримки англійського уряду емігрантський уряд [[Георгіос Папандреу (старший)|Георгіоса Папандреу]] в травні 1944 року скликали у [[Ліван]]і, так звану, конференцію національної єдності, в якій взяли участь представники ЕАМ та ПЕЕА. Відповідно до укладеної на конференції [[Ліванська угода|Ліванської угоди]] 1944 року влада перейшла в руки антидемократичних сил Греції. [[Яссько-Кишинівська операція 1944]] радянських військ і розгром гітлерівців на [[Балкани|Балканах]] восени [[1944]] року поставили німецьке командування у критичний стан&nbsp;— залишити цю нестратегічну територію чи спробувати чинити опір й приректи свій військовий контингент на цілковите знищення, загнавши їх в котловину з радянських і англійських військ та числених партизанських грецьких загонів. Тому, з літа 1944 року почалося планомірне виведення військових сил Німеччини з території Греції, а до кінця жовтня 1944 війська [[ЕЛАС]] повністю звільнили територію країни від німецьких військовиків. Під час війни було вбито, померло від голоду, загинуло у партизанській боротьбі понад 400 тисяч [[греки|греків]]. За роки війни промисловість Греції прийшла у занепад. Виробництво основних видів промислової продукції до 1945 у порівнянні з 1939 склало: у машинобудуванні&nbsp;— 20&nbsp;%, бавовняної та шовкоткацької промисловості&nbsp;— 30&nbsp;%, вовняній&nbsp;— 15&nbsp;%, паперовій&nbsp;— 35&nbsp;%, цементній&nbsp;— 12&nbsp;% тощо. У порівнянні з довоєнним рівнем виробництво зернових культур знизилося до 75&nbsp;%, тютюну&nbsp;— до 63,9&nbsp;%, винограду&nbsp;— до 47&nbsp;%, бавовни&nbsp;— до 66,7&nbsp;%; поголів'я худоби скоротилося на 353,6 тисяч одиниць.
 
== Громадянська війна ==
{{main|Громадянська війна в Греції}}
 
[[4 жовтня]] [[1944]] року під приводом звільнення Греції від фашистських окупантів у країні висадилися англійські війська. [[12 жовтня]] було звільнено [[Афіни]], з еміграції повернулася уряд Греції. Реакційні сили, спираючись на англійські багнети, розгорнули в країні масовий [[терор]]. [[3 грудня]] [[1944]] року була розстріляна мирна демонстрація 500 тисяч афінян, а [[5 грудня]] англійські війська почали відкриті бої проти [[ЕЛАС]]. Загони ЕЛАС залишили Афіни. [[12 лютого]] [[1945]] року керівництво [[ЕАМ]] підписало з урядом [[Ніколаос Пластирас|Ніколаоса Пластираса]] угоду у Варкізі. Грецька реакція і англійські інтервенти використовували [[Варкізька угода|Варкізьку угоду]] 1945 року для перегрупування своїх сил розв'язування громадянської війни в Греції після Другої світової війни. Згуртуванню патріотичних сил Греції з метою зірвати задуми реакції перешкодили помилки, допущені колишнім генеральним секретарем КПГ [[Нікос Захаріадіс|Нікосом Захаріадіс]] і його однодумцями. У результаті фальсифікованого [[плебісцит]]у [[1 вересня]] [[1946]] року на трон повернувся [[Георг ІІ (король Греції)|Георг II]]. У країні розгорнулася громадянська війна.
 
Народна партія, що прийшла до влади на чолі із [[Константінос Цалдаріс|Константіносом Цалдарісом]] посилила терор по всій країні. Демократичні організації з метою самооборони створили в жовтні 1946 Демократичну армію Греції, яка протягом 1946—1949 років вела боротьбу проти грецької реакції та інтервентів США і Великобританії. У вересні [[1949]] року [[Демократична армія Греції]] припинила опір. Прогресивні діячі піддавалися жорстоким переслідуванням. У 1952 був страчений член ЦК КПГ [[Нікос Белоянніс]]. 1947 року США нав'язали Греції [[доктрина Трумена|доктрину Трумена]] і поширили 1948 року на неї [[план Маршалла]], в результаті чого посилилася її залежність від США.
 
== Післявоєнна Греція ==
 
[[Файл:KaramanlisNatsinasAgora crop.jpg|міні|ліворуч|180пкс|[[Президент Греції]] [[Константінос Караманліс]]]]
 
[[20 вересня]] [[1951]] грецький уряд прийняв рішення про вступ Греції в [[НАТО]] (членом НАТО Греція стала вже у лютому 1952 року). У листопаді 1952 до влади прийшла партія Грецьке зібрання, засноване у вересні 1951 року, на чолі з [[маршал]]ом [[Александрос Папагос|Александросом Папагосом]]. Ця партія, а потім сформована в січні 1956 на її основі партія Національний радикальний союз (ЕРЕ) на чолі з [[Константінос Караманліс|Константіносом Караманлісом]] продовжували придушення демократичних сил всередині країни. В області зовнішньої політики орієнтувалися на «атлантичний курс» США&nbsp;— греко-американська угода [[12 жовтня]] [[1953]] року дозволило покрити Грецію мережею військових баз США. Зростаюча економічна й політична залежність Греції від США та інших країн НАТО викликала невдоволення народних мас і сприяла зростанню демократичних настроїв. На парламентських виборах [[11 травня]] [[1958]], що проводилися за, так званої, посиленої мажоритарної виборчої системи, за списками Єдиної демократичної лівої партії (заснована в червні 1951) було обрано 79 депутатів (проти 18 у попередньому складі парламенту).
 
[[29 жовтня]] [[1961]] року Національний радикальний союз провів в умовах масового терору і фальсифікацій парламентські вибори, що увійшли в історію Греції під назвою «виборчий переворот», і забезпечив собі більшість мандатів. [[18 липня]] [[1962]] року уряд Караманліса прийняв закон «Про врегулювання питань, що стосуються безпеки країни», який фактично залишав у силі «надзвичайні заходи» періоду громадянської війни 1946—1949 років. Подальшому закабаленню економіки іноземними (американські та західнонімецькими) монополіями сприяло приєднання Греції [[1 листопада]] [[1962]] року на правах «асоційованого члена» до [[Спільний ринок|«Спільного ринку»]]. Як і раніше була заборонена КПГ, що перебувала з 1947 в підпіллі, тисячі політичних ув'язнених продовжували нудитися в тюрмах і засланнях. Понад 60 тисіч осіб змушені були емігрувати. У 1959—1962 роках був організований ряд провокаційних процесів проти демократів. Заохочувалася діяльність реакційних воєнізованих організацій. У 1962 під тиском народних мас уряд був змушений ліквідувати концтабір [[Айос-Ефстратіос]], звільнивши 1&nbsp;300 демократів. Будучи не в змозі стримати натиск народних мас, уряд Караманліса вдався до методів політичних вбивств. Вбивство [[22 травня]] [[1963]] року в [[Салоніки|Салоніках]] депутата [[Єдина демократична ліва партія|Єдиної демократичної лівої партії]] [[Грегоріс Ламбракіс|Грегоріса Ламбракіса]] викликало хвилю народного обурення. Уряд Національного радикального союзу був змушений піти у відставку. [[3 листопада]] [[1963]] відбулися парламентські вибори.
 
До влади прийшла партія Союз центру, заснована у вересні 1961 року, на чолі із [[Георгіос Папандреу (старший)|Георгіосом Папандреу]]. Уряд Папандреу проголосив програму «політичної, економічної і соціальної демократії», а в області зовнішньої політики&nbsp;— зміцнення зв'язків з країнами [[НАТО]] і разом з тим встановлення дружніх відносин із соціалістичними державами. Уряд Папандреу виявив тенденцію до угодовства з партією Національного радикального союзу і відмовилося від підтримки демократичних сил. Під натиском королівського двору, який був стурбований зростанням демократичного руху, а також прагненням прем'єр-міністра посилити позиції партії Союз центру в армії і державному апараті, [[15 липня]] [[1965]] року уряд Папандреу пішов у відставку.
 
Спроби грецької реакції створити правоцентристський уряд натрапляли на рішучий опір народу. [[27 липня]] [[1965]] року було проведено страйк за участю 320 тисяч осіб, які вимагали відновлення конституційних і профспілкових свобод. Вкрай правому крилу, що відкололось від партії Союз центру, на чолі зі [[Стефанос Стефанопулос|Стефаносом Стефанопулосом]] [[17 вересня]] [[1965]] року вдалося сформувати уряд, що отримав у парламенті вотум довіри більшістю в чотири голоси. У Греції активізувалася діяльність терористичних організацій. Політична нестабільність призвела до економічного спаду, посилення [[корупція|корупції]]. У рух прийшли широкі верстви народу. У 1965 відбулися 252 страйки, в яких брало участь понад 964 тисіч осіб. У 1966 проведено 395 страйків з участю понад 1&nbsp;млн. осіб. Грецькі можновладці намагалися загальмувати розвиток демократичного руху шляхом урядових комбінацій між ЕРЕ і правим крилом Союзу центру.
 
== Режим полковників ==
{{main|Чорні полковники}}
 
У загостреній політичній обстановці співвідношення сил складалося на користь партій, що виступали за демократичний шлях розвитку. Проте грецькі реакційні військовики, пов'язані з таємними службами США і НАТО, [[21 квітня]] [[1967]] здійснила державний переворот і встановила режим відкритої військової [[диктатура|диктатури]]. Головного удару було завдано по [[КПГ]] та Єдиній демократичній лівій партії. Конституція скасовувалася, всі демократичні організації заборонялися, прогресивна преса була розгромлена. Тисячі демократів знов піддалися тюремному ув'язненню. У результаті компромісу між королем [[Костянтин ІІ (король Греції)|Костянтином ІІ]] і військовою хунтою прем'єр-міністром був призначений голова [[Аріос Пагос|Вищого касаційного суду]] [[Константінос Коліас]].
 
Однак представники військового режиму не зуміли схилити на свій бік навіть праві політичні партії. Грецька [[олігархія]] зробила спробу передати владу правим політичним партіям шляхом організації [[13 грудня]] [[1967]] верхівкового контрперевороту, очоленого королем Костянтином. Ця спроба зазнала поразки. Король, а разом з ним і Коліас втекли до [[Італія|Італії]]. Прем'єр-міністром став голова військової хунти полковник [[Георгіос Пападопулос]]. Уряд Пападопулоса розробив проект нової [[Конституція Греції 1968|Конституції Греції]], яка б мала узаконити режим військової диктатури. В обстановці насильства і фальсифікацій [[29 вересня]] [[1968]] року було проведено [[референдум]] з проекту нової конституції. 7,76&nbsp;% виборців голосували проти проекту, 22,51&nbsp;% бойкотувало референдум.
 
[[25 листопада]] [[1973]] року після кривавого придушення [[Повстання в Афінському Політехнічному університеті|повстання студентів Афінської Політехніки]], прихильник жорсткого курсу, [[Дімітріос Іоаннідіс]] намагався скинути Пападопулоса та зміцнити режим диктатури, незважаючи на народні хвилювання викликали повстання. Спроба Іонідіса в липні 1974 року відсторонити від влади архієпископа Макаріоса, який обіймав посаду Президент [[Кіпр]]у, поставила Грецію на межу війни із Туреччиною, яка захопила [[Кіпр]] і окупувала частину острова. Втім режим полковників за таких обставин виявився абсолютно безпорадним. Вже [[23 липня]] під загрозою наближення до Афін армійського корпусу хунта була вимушена передати управління державою цивільному уряду.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_сучасної_Греції