Вікіпедія

Час (мовознавство): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м r2.7.1) (робот додав: el:Χρόνος (γραμματική)
оформлення
Рядок 1:
{{otheruses|Час (значення)}}
'''Час'''  — граматична категорія [[дієслово|дієслова]], яка є специфічним мовним відображенням об'єктивного часу. Вона слугує для часової локалізації події або стану, про які йдеться у [[речення|реченні]]. За допомогою часу висловлюється одночасність, передування або наслідок події відносно моменту мовлення або ж якоїсь іншої точки відліку.
 
== Історія ==
Від [[Праслов'янська мова|праслов'янської мови]] [[давньоукраїнська мова]] успадкувала систему чотирьох минулих часів і одного теперішнього/майбутнього. [[Аорист]] ''(носихъ)'' був час на означення минулих подій, що наступали одна за одною (розповідний минулий), [[імперфект]] ''(носяхъ)'' окреслював минулі дії, не включені в низку послідовних подій, [[перфект]] ''(єсмь носилъ)'' був минулим результативним (минулі події, чиї наслідки тривають), а [[плюсквамперфект]] ''(быхъ носилъ)'' окреслював минулі дії, що передували іншим минулим. Ця система минулих часів розклалася, і в живій мові вийшла з ужитку найпізніше на межі 13-14 столітті з тим, що функції універсального минулого часу перебрав перфект, який уже від [[14 століття]] міг уживатися також без допоміжного дієслова, не мавши, отже, особових закінчень ''(я, ты, онъ носилъ)''. Вживання допоміжного дієслова «єсмь» краще зберігалося в західних говірках, де воно, злившися з головним дієсловом, створювало нові особові форми ''(носив'єм, носив'єсь)''. На основі колишнього перфекта витворився новий [[плюсквамперфект]] ''(був носив)'', вживання якого, одначе, факультативне, і який тепер частіше окреслює дію, замірену, але не здійснену. Нерозчленованість теперішнього/майбутнього часу в давньоукраїнській мові могла надолужуватися вживанням дієслів «почьну, хочю, имамь» плюс інфінітив у значенні майбутнього часу ''(почьну носити)'' або дієслова буду плюс дієприкметник на «л» ''(буду носилъ)'', але вживання цих конструкцій не було граматикалізоване. Від [[14 століття]] починає формуватися новий майбутній час, спершу з допоміжного дієслова иму плюс інфінітив ''(иму носити, носитиму)'', а далі також «буду» плюс інфінітив ''(буду носити)''. Перебудова системи часів дієслів, що припадає в основному на 14-15 століття сталося насамперед у наслідок розвитку категорії дієслівного виду. Подібна перебудова відбулася в усіх північнослов'янських мовах, за винятком [[Лужицькі мови|лужицьких]], тоді як південь ([[македонська мова|македонська]], [[болгарська мова|болгарська]] й [[сербохорватська мова|сербохорватська мови]]) в головному зберіг стару систему часів.
 
== Значення часів ==
В українській мові дієслівний час визначає подію по відношенню до моменту мовлення як одночасну ('''теперішній час'''), наступну або майбутню ('''майбутній час'''), минулу ('''минулий час''') та таку, що вже відбулася до певного моменту в минулому ([[давноминулий час]]). ▼
 
При відносному використанні часу (не пов’язаномупов'язаному з поточним моментом мовлення), наприклад у [[підрядні речення|підрядних реченнях]] при дієсловах думки, мовлення або почуття, подія орієнтується на дію головного речення. Наприклад: ''«Йому здалося, що в будинку хтось ходить»; «Він сказав, що приїде».''▼
▲В українській мові дієслівний час визначає подію по відношенню до моменту мовлення як одночасну ('''теперішній час'''), наступну або майбутню ('''майбутній час'''), минулу ('''минулий час''') та таку, що вже відбулася до певного моменту в минулому ([[давноминулий час]]).
 
▲При відносному використанні часу (не пов’язаному з поточним моментом мовлення), наприклад у [[підрядні речення|підрядних реченнях]] при дієсловах думки, мовлення або почуття, подія орієнтується на дію головного речення. Наприклад: ''«Йому здалося, що в будинку хтось ходить»; «Він сказав, що приїде».''
 
Натомість давноминулий час вказує дію, яка орієнтована по відношенню до точки відліку, локалізованої у минулому. Наприклад: ''«Мати вже знала була, що так станеться, коли він подзвонив і сказав, що не приїде».''
 
Інші мови, на додаток до аналогу давноминулого часу (або ''плюсквамперфекту'', лат. ''plusquamperfectum''), мають також інші види часів, орієнтовані по відношенню до точки відліку у минулому чи майбутньому. До часів «передування» відносяться, окрім плюсквамперфекту, ''передмайбутній час'' (лат. ''futurum exactum'') та ''перфект'' (лат. ''perfectum''). Сюди ж відносяться часи «наслідування»  — ''майбутній час у минулому'' (''futurum præteritum'') та часи, що сполучають наслідування та передування (''попередній майбутній час у минулому'').
 
Особливий випадок являє собою переносне вживання часів, коли мовець подумки переносить себе в інший часовий план та знову програє минулі події, наприклад: ''«Виходжу я вчора на двір…»'' (історичний минулий час), або випереджає майбутнє: ''«Ну все, я пішов»''.
 
Категорія часу тісно пов’язанапов'язана з категоріями [[вид (мовознавство)|вид]]у та [[спосіб (мовознавство)|способ]]у, що іноді ускладнює виділення часу в окрему категорію. Наявність у багатьох мовах декількох часів у рамцяхрамка минулого, теперішнього або майбутнього часів обумовлюється не тільки відносним часом, а й існуванням певних значеннєвих відмінностей між формами часів. Саме так протиставляються одне одному ''[[аорист]]'' та ''перфект''. Модальна забарвленість форм майбутнього часу змушує деяких дослідників відносити виключати ці форми з категорія часу та відносити їх до категорії способу. Дані неіндоєвропейських мов показують, що вид, час та спосіб іноді виступають у нероздільній єдності. Так, основні форми [[арабська мова|арабського]] дієслова, так звані ''перфект'' та ''імперфект'', висловлюють нероздільне значення виду та часу: перфект  — значення завершеної дії, яка передує точці відліку, а ''імперфект''  — значення незавершеної дії, яка є одночасною до точки відліку. Дієслівні форми [[бірманські мови|бірманських мов]], деяких мов американських індіанців та австралійських аборигенів виражають нероздільно час і спосіб.
 
== Засоби вираження часів ==
Засоби вираження часів по мовах світу дуже різноманітні. Часто-густо в рамцях однієї мови часи можуть бути виражені [[синтетизм|синтетичними]] та [[аналітизм|аналітичними]] формами (напр.: ''буду писати  — писатиму''). У деяких мовах, наприклад, в [[ісландська мова|ісландській]], не існує спеціальної форми майбутнього часу. Майбутній час висловлюється формою теперішнього часу, та його майбутнє значення можна визначити тільки з контексту. В [[австроазійські мови|австроазійських мовах]] будь-які часи висловлюються спеціальними придієслівними частками, що супроводжують дієслово.▼
 
В сучасній українській мові система часів дієслів будується на протиставленні минулого неминулому. Минулий час не має особових закінчень, а має родові, неминулий має особові закінчення. Heминулий складається з двох паралельних форм майбутнього часу ''(буду носити, носитиму)'' і так званого теперішнього. Останній в суті речі атемпоральний і може показувати дію одночасну з мовою ''(несу дрова)'', постійну ''([[Десна]] впадає в [[Дніпро]])'', минулу ''([[1581]] року виходить друком [[Острозька Біблія]])'' і майбутню ''(понесу дрова)'' залежно від умов контексту і вибору видової форми. У цілому українська мова належить до мов, у яких часи дієслів і категорія часовості в дієслові до певної міри нейтралізовані й відіграють підпорядковану роль. Відповідно, умовний і наказовий способи та інфінітив взагалі не мають часу, а в структурі складного речення нема узгодженості в часі між головним і підрядним реченням, і теперішній час може вживатися як універсальний у підрядному реченні (Наприклад: Він бачив, що йде дощ — {{lang-en|Не saw that it was raining}}).
▲Засоби вираження часів по мовах світу дуже різноманітні. Часто-густо в рамцях однієї мови часи можуть бути виражені [[синтетизм|синтетичними]] та [[аналітизм|аналітичними]] формами (напр.: ''буду писати — писатиму''). У деяких мовах, наприклад, в [[ісландська мова|ісландській]], не існує спеціальної форми майбутнього часу. Майбутній час висловлюється формою теперішнього часу, та його майбутнє значення можна визначити тільки з контексту. В [[австроазійські мови|австроазійських мовах]] будь-які часи висловлюються спеціальними придієслівними частками, що супроводжують дієслово.
 
[[Категорія:Мовознавство]]▼
 
==Література==
* ''[[Шевельов Юрій|Ю. Шевельов]]'' {{ЕУ}}
▲[[Категорія:МовознавствоДієслово]]
{{Ling-stub}}
[[bg:Време (граматика)]]
[[br:Amzer (yezhadur)]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Час_(мовознавство)