Об'єднання Німеччини: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м правопис
Рядок 204:
Необхідно було швидко досягти миру, аби уникнути вступу Росії у війну на боці Австрії<ref>Taylor, ''Bismarck'', сс. 87–88.</ref>. Пруссія анексувала [[Королівство Ганновер|Ганновер]], [[Гессен-Кассель]], [[Герцогство Нассау|Нассау]] і [[вільне місто Франкфурт]]. [[Велике герцогство Гессен|Гессен-Дармштадт]] втратив частину території, але не суверенітет. Держави на південь від річки [[Майн]] (Баден, Вюртемберг і Баварія) підписали окремі договори з вимогою сплати контрибуцій та утворення союзів, які втягнули їх у сферу впливу Пруссії. Австрія з більшістю союзників були виключені з [[Північнонімецький союз|Північнонімецького союзу]]<ref>Sheehan, С. 910.</ref>.
 
Кінець домінування Австрії серед німецьких держав змінив центр її уваги на Балкани. 1867&nbsp;року австрійський імператор [[Франц Йосиф I|Франц-Йосиф]] ухвалив угоду ([[Австро-угорський компроміс]] 1867&nbsp;року), згідно якої угорські володіння отримали рівні права з австрійськими, чим була створена подвійна монархія [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]]<ref>Sheehan, сс. 905–910.</ref>. [[Празький мирний договір 1866&nbsp;року]] висунув м'які умови до Австрії, де відносини між Австрією та новою національною державою, Італією, зазнали істотних змін; хоча Австрія була набагато успішнішою у військових діях проти італійських військ, країна втратилfвтратила важливі провінції [[Королівство Ломбардо-Венеція|Венеції]]. Габсбурги передали Венецію Франції, яка згодом офіційно передала контроль Італії<ref>Rosita Rindler Schjerve ''Diglossia and Power: Language Policies and Practice in the Nineteenth Century Habsburg Empire'', 2003, ISBN 311017653X, сс. 199–200.</ref>. Французька громадськість була обурена перемогами Пруссії та вимагала ''реванш за Садову'', що сприяло зростанню антипрусським настроям у Франції, які ще дужче посилились за кілька місяців до [[Французько-прусська війна|Франко-Прусської війни]]<ref>Bridge and Bullen, ''The Great Powers and the European States System 1814–1914''.</ref>. Іншим чинником стало те, що на зустрічі в [[Біарріц]]і у вересні 1865&nbsp;роком [[Наполеон III Бонапарт|Наполеона&nbsp;III]] з Бісмарком, останній дав зрозуміти (або Наполеон думав, що отримав натяк), що Франція може анексувати частину [[Бельгія|Бельгії]] і [[Люксембург]]у в обмін на нейтралітет.
 
Поразка Австрії призвела до переосмислення внутрішніх розбіжностей, місцевої автономії і лібералізму<ref>Sheehan, сс. 909–910; Wawro, Chapter 11.</ref>. Новий Північнонімецький союз мав свою конституцію, прапор, урядові й адміністративні структури. Пруссія, під керівництвом Отто фон Бісмарка, військовими перемогами здолала активний опір Австрії ідеї об'єднаної Німеччини. Ця ідея не лише послабила вплив Австрії на німецькі держави, а й розколола дух загальнонімецької єдності: більшість німецьких держав були незадоволенні прусської політикою сили<ref>Blackbourn, ''Long Century'', Chapter V: ''From Reaction to Unification'', сс. 225–269.</ref>.