Вікіпедія

Історія Мексики: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Alpunin (обговорення | внесок)
248 редагувань
копирайт
Рядок 1:
{{copyvio|Энциклопедия Кольера http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_colier/387/%D0%9C%D0%95%D0%9A%D0%A1%D0%98%D0%9A%D0%90}}
'''Мексика''' — найбільша іспаномовна країна у світі і колиска багатьох давньоамериканських цивілізацій. Перші сліди перебування людини у Мексиці датуються 40000 до н. е{{fact}}.
 
== Доколумбові цивілізації ==
[[Файл:Yaxchilan 1.jpg|thumb|250px|Піраміда в [[Яшчілан]]і]]
Сліди перебування людини на території Мексики відносяться щонайменше до 40 тисячоліття до н. е. У середині I тисячоліття до н. е. у Центральній і Південній Мексиці стали формуватися осідлі культури, економічну основу яких складало вирощування [[кукурудза|кукурудзи]], [[бобові|бобів]] і [[гарбуз]]ів. Древня мексиканська культура [[ольмеки|ольмеків]] процвітала у 12-5 ст. до н. е., з центрами [[Ла-Венте]], [[Трес-Сапотес]] і [[Серро-де-лас-Месас]] на території нинішніх штатів [[Веракрус (штат)|Веракрус]], [[Табаско]] і [[Ґерреро]]. Культура ольмеків значно вплинула на формування більш пізніх класичних цивілізацій Мексики, що процвітали у 4-9 ст. н. е.: на культури [[Теотіуакан]]а у центральній долині Анауак; [[сапотеки|сапотеків]] в [[Оахака (штат)|Оахакі]] і [[Теуантепеки|Теуантепеків]] з центром [[Монте-Албан]]; [[тотонаки|тотонаків]] на території сучасного штату [[Веракрус (штат)|Веракрус]] з центром в [[Ель-Тахін]]і та високорозвиненої цивілізації [[майя (цивілізація)|майя]], яка зформувалася у Південній Мексиці, в [[Гватемала|Гватемалі]] і [[Гондурас]]і. Досягнення майя включають складну [[Релігія та міфологія майя|релігійно-міфологічну систему]], гліфову писемність, монументальну архітектуру, вишукану скульптуру і витончене декоративно-прикладне мистецтво, значні пізнання у математиці і астрономії, [[Календар майя|точний календар]]. Ці класичні цивілізації розпалися приблизно в один час. Часткове виключення складають юкатекські майя, культура яких проіснувала до іспанського завоювання{{fact}}, хоча і без створення монументальних споруд класичного періоду. У 8 ст. н. е. у Центральну Мексику з півночі вторглися завойовники [[тольтеки]]. У 9-10 ст. вони створили велику державу зі столицею [[Тула (Мексика)|Тоян]] (сучасна Тула), і, згідно одній з гіпотез, підкорили частину юкатекських майя. На території Юкатана склалася майя-тольтекська держава{{fact}}, столицею якої у 11 ст. стала [[Чічен-Іца]], а після її руйнування у 12 ст. — Майяпан. [[сапотеки|Сапотеків]] відтіснили на південь [[міштеки]], які також прийшли з півночі.
 
Близько 12 ст. держава тольтеків впала під ударами північних кочових народів науа. Серед них були і теночкі, або мешіка (ацтеки), які близько 1325 р. заснували на островах озера Тескоко на місці нинішнього [[Мехіко]] свою столицю [[Теночтітлан]]. За допомогою союзів і завоювання вони значно розширили свої володіння, хоча фактично так звана ацтекська імперія являла собою об'єднання міст-держав з вільними селищами, що приєдналися до них, і племенами, обкладеними даниною. До часу появи у Мексиці іспанців володіння імператора ацтеків [[Монтесума II|Монтесуми II]] простягалися на південь до Оахаки, на захід до Мічоакана і на схід до Мексиканської затоки. Лише жителі сусідніх міст Тласкала і Тескоко та тараски на заході зуміли зберегти свою незалежність. Ацтеки проповідували культ війни і практикували масові людські жертвоприносини. Культура ацтеків багато що запозичила з культур завойованих народів. Подальший розвиток ацтекської цивілізації був перерваний іспанськими [[Конкістадор|конкістадорами]].
 
== Іспанська колонізація ==
Чутки про багатства Мексики привернули увагу іспанських конкістадорів{{fact}}. Перший зафіксований контакт європейців з народами Месоамерики стався у 1511 р., коли поблизу півострова Юкатан зазнало корабельної аварії іспанське судно, що виходило з Панами на острів Еспаньол (нині [[Гаїті]]). Херонімо де Агілар, один з членів команди, який залишився живим, довгий час жив з майя, вивчив їхню мову, а через вісім років став перекладачем в експедиції Ернана Кортеса.
 
Цілеспрямоване дослідження і завоювання Мексики почалося у 1517 р. під керівництвом губернатора Куби Дієго Веласкеса. Він послав до берегів Мексиканської затоки три експедиції: першу у 1517 р. очолив Франсісько Ернандес де Кордова, другу (1518) — Хуан де Гріхальва і третю (1519) — [[Кортес Ернан|Ернан Кортес]].
 
В останній момент губернатор наказав замінити Кортеса на посаді командуючого, але 10 лютого 1519 той самовільно відплив у Мексику на 11 кораблях, що вміщали 550 людей і 16 коней. На Юкатан Кортес узяв з собою Агілара, а в країну табасків індіанську дівчину-рабиню Малінче (пізніше похрещену Мариною), яка служила йому перекладачем. На узбережжі Мексиканської затоки він заснував поселення Вілья-Ріка-де-ла-Вера-Крус (буквально Багате місто Істинного Хреста), яке стало плацдармом для завоювання країни. Вийшовши покори губернатору Куби, Кортес оголосив себе генерал-капітаном. Щоб покласти край дезертирству він спалив свої кораблі.
 
Кортес уміло використав протиріччя, що роздирали ацтекську державу{{fact}}, залучив на свою сторону тлашкаланців і з їхньою допомогою за два роки узяв Теночтітлан і підкорив імперію. Затвердившись у долині Мехіко, він послав експедиції на захід Мексики і в Центральну Америку. У 1522 р. іспанський імператор [[Карл V Габсбурґ|Карл V]] високо оцінив заслуги Кортеса: затвердив його генерал-капітаном і губернатором завойованих земель, подарував йому титул маркіза дель Валье де Оахака і відписав у його особисте володіння землі площею 64 750 кв. км. з 100 000 індіанців, які проживали на них.
 
== Іспанська колонія (1521—1821) ==
У 1528 р. іспанська корона обмежила владу Кортеса, приславши у Мексику аудьєнсію — адміністративно-судову колегію, яка підкорялася безпосередньо королю. У 1535 р. Мексика увійшла до складу новоствореного віце-королівства Нова Іспанія. Першим віце-королем, особистим представником іспанського монарха у Новій Іспанії став Антоніо де Мендоса; у 1564 р. його змінив на посаді Луїс де Веласко.
 
Протягом трьох століть, з 1521 по 1821, Мексика залишалася колоніальним володінням Іспанії. Незважаючи на активну взаємодію місцевих і європейських традицій, у культурному відношенні мексиканське суспільство являло собою досить строкату картину. Колоніальна економіка була заснована на експлуатації індіанців, яких змушували працювати на відібраних у них землях і на рудниках. Іспанці запровадили у традиційне індіанське землеробство нові аграрні технології і нові сільськогосподарські культури, включаючи цитрусові, пшеницю, цукрову тростину і оливки, навчили індіанців тваринництву, розпочали систематичну розробку земних надр і створили нові центри гірничорудної справи — Гуанахуато, Сакатекас, Пачука, Тасько та інші. Найважливішим інструментом політичного і культурного впливу на індіанців стала [[Римо-Католицька Церква]]. Її місіонери-першопроходці фактично розширювали сферу іспанського впливу.
 
Протягом 18 ст. [[Бурбони]], які правили Іспанією, під впливом ідей [[Просвітництво|Просвітництва]] провели у колоніях ряд реформ, направлених на централізацію влади і лібералізацію економіки. У Мексиці виявили себе неабиякі адміністратори, серед них видатні віце-королі Антоніо Марія Букарелі (1771—1779) і граф Ревільяхіхедо (1789—1794).
 
== Війна за незалежність (1810—1821) ==
[[Файл:First Mexican Empire Map.png|thumb|300px|Мапа Мексиканської імперії одразу після здобуття незалежності. На той час вона була вчетверо більше теперішньої Мексіки.]]
Захоплення Іспанії Наполеоном у 1807 р. сприяло поширенню думок про незалежність серед мексиканців. 16 вересня 1810 р. католицький священник Мігель Ідальго-і-Костія проголосив у маленькому місті Долорес незалежність Мексики, що призвело до десятирічної війни за незалежність. Іспанія офіційно визнала незалежність Мексіки лише у 1821 після вступу повстанських військ до Мехіко.
 
== Незалежна Мексика у першій половині 19 ст. ==
Незалежність сама по собі ще не забезпечувала консолідації нації і формування нових політичних інститутів. Кастово-ієрархічна структура суспільства збереглася у колишньому вигляді, якщо не брати до уваги те, що креоли змінили іспанців на верхівці соціальної піраміди. Розвитку нових суспільних відносин перешкоджали церква з її привілеями, армійське командування і великі латифундисти, які продовжували розширювати свої маєтки за рахунок індіанських земель. Економіка за характером залишалася колоніальною: вона була цілком орієнтована на виробництво продуктів харчування і видобуток дорогоцінних металів. Тому багато подій мексиканської історії можна розглядати як спроби подолати гніт колоніальної спадщини, консолідувати націю і здобути повну самостійність. З визвольної війни Мексика вийшла сильно ослабленою — з пустою скарбницею, зруйнованою економікою, перерваними торговельними зв'язками з Іспанією, непомірно роздутим бюрократичним апаратом й армією. Найшвидшому розв'язанню цих проблем перешкоджала внутрішньополітична нестабільність.
 
Після проголошення незалежності Мексики був сформований тимчасовий уряд, але у травні 1822 р. Ітурбіде здійснив державний переворот і коронував себе імператором під ім'ям Августіна I.
 
[[Файл:Santaanna1.JPG|thumb|250px|Антоніо Лопес де Санта-Ана (1794—1876)]]
На початку грудня 1822 р. командуючий гарнізоном Веракруса Антоніо Лопес де Санта-Ана (1794—1876) підняв заколот і проголосив республіку. Незабаром він об'єднав сили з повстанцями Геррери та Вікторії і в березні 1823 р. змусив Ітурбіде зректися престолу й емігрувати. Засновницький конгрес, скликаний у листопаді того ж року, складався з ворогуючих таборів лібералів і консерваторів. У результаті була прийнята [[компроміс]]на конституція: згідно з наполяганням лібералів Мексика оголошувалася федеративною республікою на зразок США, тоді як консерватори зуміли затвердити статус католицької релігії як офіційної та єдино дозволеної у країні і зберегти різного роду привілеї для духовенства і військових, включаючи їх непідвладність цивільному суду.
 
Першим законно обраним президентом Мексики став М.Гуадалупе Вікторія (1824—1828).
 
У 1827 консерватори підняли заколот, але програли. У 1829 президентом став кандидат від ліберальної партії Вісенте Герреро, який відмінив рабовласництво і відкинув останню спробу Іспанії відновити владу у колишній колонії. Герреро протримався при владі менше року і був скинутий консерваторами у грудні 1829 р.
 
Ліберали відповіли противникам черговим державним переворотом і у 1833 р. передали владу Санта-Ане. Цей типовий латиноамериканський каудільо (вождь, диктатор) п'ять разів переобирався на президентській посаді і правив країною сам або через підставних осіб протягом 22 років. Він забезпечив країні внутрішньополітичну стабільність й економічний підйом, що супроводжувався розширенням середнього класу. Однак, зовнішня політика Санта-Ани привела країну до національної катастрофи. У війні зі США Мексика втратила майже дві третини території — нинішні північноамериканські штати Арізона, Каліфорнія, Колорадо, Невада, Нью-Мексико, Техас і Юта.
 
Територіальні домагання США до Мексики виявлялися ще на початку 19 ст., загрозливий характер вони прийняли в кінці 1820-х, коли північноамериканські переселенці стали у великій кількості проникати у [[Техас]]. Колоністи відчували гостру нестачу робочої сили на плантаціях і прагнули легалізувати работоргівлю. З цією метою у 1836 р. техасці відділилися від Мексики і проголосили Техас незалежною республікою, яку США визнали у 1837 р.
 
У 1845 р. північноамериканський конгрес прийняв резолюцію про включення Техасу до складу США як рабовласницький штат, а наступного року у відповідь на протести Мексики оголосив їй [[Американо-мексиканська війна|війну]]. Санта-Ана терпів одну поразку за іншою, поки у вересні 1847 р. не здав столицю і не підписав акт про капітуляцію.
 
За нав'язаним переможцями мирним договором Гуадалупе-Ідальго (1848 р.), Мексика віддавала США свої північні провінції. Ця поразка мала катастрофічні наслідки для мексиканської економіки, не говорячи про важку моральну спадщину у відносинах між сусідніми країнами. Але на цьому територіальні втрати Мексики не закінчилися. У 1853 р. Санта-Ана, який знову повернувся до влади, продав США за договором Гадсдена долину Месілья. У 1854 р. губернатор штату Герреро Хуан Альварес і начальник митниці Ігнасіо Комонфорт підняли заколот і закликали до повалення диктатури Санта-Ани. Заколот швидко переріс у революцію, і в 1855 р. диктатор був вигнаний з країни.
 
== Період реформ Хуареса (1855—1872) ==
[[Файл:BenitoJuarez.jpg|thumb|200px|Беніто Хуарес]]
Ліберальні реформи, здійснені Беніто Хуаресом (1806—1872), являли собою другу справжню революцію в історії Мексики. Хуарес спирався на ідеологів середнього класу — адвокатів, журналістів, інтелектуалів, дрібних підприємців, які прагнули створити демократичну федеративну республіку, покінчити з привілеями духовенства і військових, забезпечити економічне процвітання держави, перерозподіливши колосальні багатства церкви, і, найголовніше, створити клас дрібних власників, які зможуть протистояти засиллю великих землевласників і скласти кістяк демократичного суспільства. По суті справи, це була буржуазна революція, здійснена метисами. На посаді міністра юстиції Хуарес провів реформи 1855 і 1856 років. З них найважливішими стали т.зв. «закон Хуареса», що відміняв судові привілеї військових і духовенства, і «закон Лердо», який позбавляв церкву права володіння землею і нерухомим майном, за винятком культових споруд і жител ченців.
 
Вінцем реформаторської діяльності лібералів стало прийняття прогресивної конституції 1857 р., яка викликала трирічну кровопролитну громадянську війну. У цій війні США підтримували Хуареса, який став президентом Мексики у 1858 р. Англія, Франція й Іспанія протегували опозиціонерам, які зрештою програли. Під час війни Хуарес прийняв пакет так званих «законів про реформу», що проголошували відділення церкви від держави і націоналізацію церковного майна, уводили цивільний шлюб тощо. Згодом, на початку 1870-х років, ці закони були уведені у конституцію.
 
Головну проблему уряду Хуареса складали іноземні борги. Після того як в липні 1861 р. мексиканський конгрес оголосив про дворічне припинення виплат по іноземних боргах, представники Англії, Франції й Іспанії підписали у Лондоні конвенцію про збройну інтервенцію у Мексику. На початку 1862 р. об`єднані сили трьох держав окупували найважливіші мексиканські порти з метою зібрати митні збори і відшкодувати збитки. США у цей час були зайняті громадянською війною і не мали можливості застосувати на практиці доктрину Монро. Іспанія й Англія незабаром вивели свої війська з Мексики, Наполеон III повів експедиційний корпус на столицю. Французи були розбиті у битві при Пуебло 5 травня 1862 р. (ця дата стала у Мексиці національним святом). Однак, наступного року французи підсилили армію, взяли столицю і при підтримці мексиканських консерваторів після маскарадного плебісциту посадили на трон [[Максиміліан І (імператор Мексики)|Максиміліана Габсбурга]].
 
Імператор не став відміняти «закони про реформу», чим віддалив від себе консерваторів, і в той самий час, незважаючи на всі спроби, не зміг досягнути [[компроміс]]у з опозицією лібералів на чолі з Хуаресом. Маючи більш амбіційні плани в Європі, а більше побоюючись втручання США і зростання мексиканського опору, у 1866 р. Наполеон III вивів війська з Мексики. Неминуча розв'язка не примусила себе чекати: у 1867 р. Максиміліан був розбитий, полонений, осуджений і розстріляний.
 
== Диктатура Порфіріо Діаса ==
[[Файл:Porfirio Diaz civilian.jpg|thumb|200px|Порфіріо Діас]]
Після смерті Хуареса у 1872 р. президентом став Себастьян Лердо де Техада. У 1876 генерал Порфіріо Діас (1830—1915) підняв заколот, розгромив урядові війська, увійшов у Мехіко і взяв владу в свої руки. У 1877 р. за рішенням конгресу він став президентом Мексики. У 1881 р. він поступився президентством на один термін, але у 1884-му повернувся до влади, яку утримував 27 років аж до повалення у 1911 р.
 
Діас почав із зміцнення влади. Для цього він досяг угоди з найбільшими фракціями лібералів і консерваторів, ослабив дію антиклерикальних реформ, чим залучив на свою сторону духовенство, і підпорядкував собі армійську верхівку і місцевих каудільйо. Улюблений лозунг Діаса «менше політики, більше управління» зводив суспільне життя країни до голого адміністрування.
 
Особливе значення Діас надавав економіці. Під лозунгом «порядок і прогрес» він добився стійкого економічного розвитку суспільства і став користуватися підтримкою зростаючого бюрократичного апарату, великих землевласників й іноземного капіталу. Вигідні концесії заохочували іноземні компанії вкладати капітали у розробку мексиканських природних ресурсів. Будувалися залізниці і телеграфні лінії, створювалися нові банки і підприємства. Ставши платоспроможною державою, Мексика легко отримувала іноземні кредити.
 
== Мексиканська революція 1910—1917 ==
{{main|Мексиканська революція 1910—17}}
На початку революція 1910—1917 рр. носила виключно аграрний характер, її рушійною силою стали селяни, які вимагали землю, воду для зрошування і школи. З падінням режиму П. Діаса відкрився шлях для широких соціальних реформ, покликаних завершити боротьбу за незалежність: посилити державу і ослабити церкву, великих латифундистів, іноземний капітал й армію; реабілітувати індіанців та інтегрувати їх у національне життя; добитися економічної і зовнішньополітичної незалежності Мексики. Опозиція на чолі з Франсісько Мадеро, нащадком багатого землевласника, сформувала опозиційну партію антиреелексіоністів. Бурхлива діяльність Мадеро принесла йому славу «апостола мексиканської демократії». Проте Діас був знову переобраний президентом. При цьому він розв'язав репресії проти опозиції і заточив Мадеро у в'язницю. Останньому вдалося втекти у США, де він підготував революційний заколот, що почався 20 листопада 1910 р. Повстання швидко переросло у революцію, а через шість місяців, 21 травня 1911 р., уряд підписав договір у Сьюдад-Хуаресі про відставку Діаса і створення тимчасового уряду. У ніч з 24 на 25 травня Діас таємно покинув столицю і відбув у Європу.
 
У листопаді 1911-го Мадеро був обраний президентом. Його коротке 15-місячне президентство склало так звану «ідеалістичну фазу» революції. Благонамірений, але політично недосвідчений Мадеро спробував дати Мексиці демократію, до якої вона не була готова. Він зіткнувся з безліччю перешкод — таких, як протидія конгресу; нападки преси, що зловживала свободою слова; підривна діяльність профспілок, які дістали право на страйки; зростаюча залежність уряду від армії; інтриги посла США Генрі Вільсона, який підтримував противників Мадеро; військові заколоти, спровоковані як лівими, так і правими.
 
[[Файл:Zapatistas1.jpg|thumb|300px|Еміліано Сапата]]
Колосальних сил і коштів потребувала боротьба із заколотами — наприклад, з повстанням Паскуаля Ороско, колишнього головнокомандуючого революційної армії, або з селянським партизанським рухом на півдні країни під керівництвом Еміліано Сапати (1883—1919). Завершальним ударом став заколот столичного гарнізону, розпочатий 9 лютого 1913 р. Десятиденні вуличні бої (т.зв. «трагічна декада»), нанесли великих збитків місту і спричинили численні жертви серед мирного населення. Командуючий урядових військ Вікторіано Уерта (1845—1916), таємний учасник змови, 18 лютого арештував Мадеро і його віце-президента Хосе Піно Суареса. 22 лютого вони були убиті охороною на шляху до в'язниці.
 
Вбивство Мадеро і встановлення військової диктатури В.Уерти об'єднало різні фракції революціонерів. Губернатор штату Кауїла Венустіано Карранса (1859—1920) 26 березня 1913 р. проголосив «план Гуадалупе», в якому закликав до відновлення конституційного уряду. Боротьбу проти Уерти очолили генерал Альваро Обрегон (1880—1928) і селянські вожді Е. Сапата і Франсісько (Панчо) Вілья (1878—1923). Об'єднаними силами вони скинули режим Уерти у липні 1914. Певною мірою цьому сприяв і той факт, що президент США [[Вудро Вільсон]] відмовився визнати уряд Уерти.
 
Однак відразу після перемоги революціонери почали боротьбу за владу. У жовтні 1914 р. з метою примирити ворогуючі сторони було скликано революційний конвент в Агуаськальєнтес за участю представників Вільї і Сапати. Пересвідчившись, що Карранса піклується тільки про утримання влади, конвент призначив ряд виконавців для проведення соціальних і економічних реформ. Більшість зборів зажадала, щоб Карранса склав з себе звання «вождя революції», але той відмовився це зробити і переніс свою штаб-квартиру у Веракрус. Випустивши ряд революційних декретів, Карранса залучив на свою сторону робітників і дрібних землевласників. Урядові війська під командуванням Обрегона навесні 1915 р. розбили Північну дивізію Вільї в битвах при Селає та Леоне і взяли під контроль центральну частину країни. Сапата продовжував опір на півдні, поки не був убитий у 1919 р. Вілья вів партизанську війну на півночі аж до повалення Карранси у 1920-му.
 
=== Конституція 1917 р. ===
Нова мексиканська конституція стала головним підсумком революції. Переможець Карранса надав сили закону реформам, обіцяним у його революційних декретах. Текст документа загалом повторював положення конституції 1857 р., але додавав до них три принципово важливих статті. Стаття третя передбачала уведення загальної безкоштовної початкової освіти; стаття 27 оголошувала всі землі, води і надра на території Мексики національною власністю, а також декларувала необхідність розділу великих латифундій і встановлювала принципи та процедуру проведення аграрної реформи; стаття 123 являла собою кодекс законів про працю.
 
== Період Реконструкції ==
У Карранса вистачило далекоглядності увести у конституцію положення про аграрну реформу, хоча сам він у цьому питанні дотримувався більш консервативних поглядів. У зовнішній політиці Карранса зберіг нейтралітет Мексики у Першій світовій війні. Напередодні виборів 1920 р. у штаті Сонора почалося повстання під керівництвом генералів Обрегона, Адольфо де ла Уерти і Плутарко Еліаса Кальєса (1877—1945). Бунтівники пішли на столицю; Карранса намагався втекти, але був схоплений і розстріляний. Подальші 14 років Мексикою правили Обрегон і Кальєс: вони встановили у країні мир і почали здійснювати деякі реформи.
 
Обрегон першим з президентів почав втілювати у життя ідеали революції. Він розподілив 1,1 млн. га землі серед селян і підтримував робочий рух. Міністр освіти Хосе Васьконселос розвернув широку освітню програму на селі і сприяв культурному розквіту Мексики у 1920-ті роки, що отримало назву «мексиканський Ренесанс».
 
Кальєс став президентом у 1924 р. і фактично перебував при владі десять років. Він продовжив політику сприяння робочому руху і розподілу земель великих латифундій. При цьому створювалася безліч дрібних сімейних ферм, які навчалися сучасним аграрним технологіям. Кальєс прискорив виконання програми будівництва сільських шкіл, почав іригаційну кампанію, стимулював будівництво доріг, розвиток промисловості і фінансів.
 
Постійно виникали дипломатичні конфлікти зі США, пов'язані з американськими нафтовими компаніями у Мексиці. Угода Букареллі, випрацювана у 1923 р. спільною дипломатичною комісією дозволила зняти ряд найбільш гострих проблем і сприяла визнанню уряду Обрегона Сполученими Штатами.
 
Порушуючи досягнуті домовленості, уряд Кальєса у 1925 р. почав готувати закон про реалізацію 27-ї статті конституції 1917 р. відносно майна і земельних володінь американських компаній. Це знову загострило стосунки Мексики і США. Справа йшла до розриву дипломатичних відносин. Ситуація пом'якшилася у 1927 р., коли послом США у Мексиці був призначений майстерний дипломат Дуайт Морроу. Слідуючи курсу політики добросусідства, проголошеної Рузвельтом, він зміг знайти [[компроміс]] для розв'язання найгостріших проблем.
 
Вбивство Обрегона у липні 1928 р. під час передвиборної кампанії створило політичний вакуум, який міг заповнити тільки Кальєс, і з 1928 по 1934 він фактично управляв країною за спинами трьох президентів, що змінювалися. Загалом це були роки консерватизму, корупції, економічної стагнації і розчарування. Незважаючи ні на що, 1929 р. став рекордним за кількістю розподілених серед селян земель; у тому ж році держава досягла угоди з церквою, і була створена Національно-революційна партія, перейменована у 1946 в Інстітуційно-революційну партію, а у 1931 р. уряд прийняв новий кодекс законів про працю.
 
== Продовження революції ==
У 1934 р. на виборах на шестирічний термін нового президента Кальєс підтримав кандидатуру [[Ласаро Карденас]]а (1895—1970). Під час передвиборної кампанії Карденас твердив про прихильність ідеалам революції, об'їхав усю країну і безпосередньо спілкувався з простими людьми. Новий президент поступово взяв усю повноту влади в свої руки і змусив Кальєса покинути Мексику.
 
Прогресивний уряд Карденаса розвернув широку кампанію реформ. Була проведена реорганізація армії і правлячої партії. Карденас різко прискорив проведення аграрної реформи і роздав селянам більше земель, ніж попередні президенти разом взяті. До 1940 р. ехідо (колективні селянські господарства) займали більше половини усіх орних земель Мексики. Відродився профспілковий рух; проводилася широка освітня програма, що включала інтенсивну роботу серед індіанського населення. Свого піку реформаторський рух досяг у 1938 р., коли Карденас націоналізував майно північноамериканських і британських нафтових компаній.
 
== Завершення революції ==
До 1940 р. Карденас прийшов до висновку, що країні необхідний передих для того, щоб закріпити перетворення. Тому на президентських виборах він підтримав кандидатуру генерала Мануеля Авіло Камачо (1897—1955), людини помірно-консервативних поглядів. Новий президент прихильно ставився до церкви, протегував приватному землеволодінню і поставив на чолі профспілкового руху Фіделя Веласькеса, який багато у чому поділяв його погляди. У 1942 р. він підписав зі США ряд угод і залагодив конфлікт, виниклий у 1938-му у зв'язку з націоналізацією нафтової промисловості. У відповідь США зобов'язалися надати фінансову допомогу для стабілізації курсу мексиканського [[песо]], будівництва доріг та індустріалізації країни.
 
Друга світова війна значно вплинула на розвиток країни. Мексика виступила союзником антигітлерівської коаліції та оголосила війну країнам Осі. Вона брала участь у роботі сторожової служби, постачала союзникам сировину і робочу силу, триста мексиканських льотчиків служили на авіабазах на Філіпінських островах, а пізніше на Тайвані. Фінансова і технологічна допомога зі сторони США дозволила Мексиці модернізувати залізниці і промисловість. Мексика була вимушена розвивати власне виробництво частково тому, що через війну позбавилася європейського імпорту. Війна підняла світові ціни, створила сприятливі умови для торгівлі, дозволила Мексиці накопичити валютні резерви, які були направлені на потреби індустріалізації. Нарешті, війна вивела Мексику на арену світової політики, допомогла їй позбутися комплексу провінціальності, підвищила міжнародний престиж країни.
 
У 1946—1952 рр. Мексикою управляв Мігель Алеман, перший після Мадеро цивільний президент. При ньому посилився політичний вплив великого капіталу, були підписані угоди з церквою і з іноземними інвесторами, закріпилися дружні відносини зі США. Основні зусилля уряд Алемана направив на виконання програм індустріалізації, промислового розвитку регіонів, іригації, впровадження сучасних аграрних технологій. Це був період економічного зростання, грандіозних суспільних проектів, широкомасштабного будівництва.
 
Надмірні проекти й обіцянки Алемана та економічна криза створили чималі труднощі президенту Адольфо Руїсу Кортінесу (1952—1958). Однак президент зумів відновити темпи розвитку мексиканської економіки і приборкати корупцію. Основну увагу він надавав модернізації портів і морського транспорту. При ньому поновилася роздача селянам земель, розширялася соціальна допомога робітником.
 
Політику Кортінеса продовжив Адольфо Лопес Матеос (1958—1964). Він широко пропагував концепцію мексиканської самобутності всередині країни і за рубежем, стримував екстремізм, здійснив реформу оподаткування, націоналізував підприємства енергетики й кіноіндустрії, прискорив хід земельної реформи і започаткував 11-річну програму розвитку освіти на селі.
 
Густаво Діас Ордас, президент у 1964—1970 рр., дотримувався помірного курсу, лавіруючи між консервативною і реформістською тенденціями як у країні, так і в правлячій партії. У період його правління надзвичайно швидкими темпами розвивалося виробництво з щорічним приростом валового національного продукту на 6,5 %. Різко зросли прибутки на душу населення. Однак неадекватний розподіл матеріальних багатств не дозволяв ефективно вирішувати проблеми у сфері соціального забезпечення швидко зростаючого населення. У 1967 р. було здійснено найбільшу в історії Мексики одноразову роздачу земель- 1 млн. га. Разом з тим за фасадом економічних успіхів зростало соціальне напруження, яке вилилося у студентські хвилювання влітку і восени 1968 р. Розстріл 2 жовтня 1968 р. мирної студентської демонстрації на площі Трьох Культур, відверто контрастував зі святковими заходами з нагоди відкриття Олімпійських ігор, що відбулися того ж місяця. У 1969 р. у Мехіко були відкриті перші лінії метро. У серпні 1970 р. Діас Ордас улагодив з президентом США Річардом Ніксоном усі прикордонні суперечки між двома країнами.
 
Луїс Ечеверрія Альварес був обраний президентом у 1970-му. У 1973 р. його уряд ухвалив закон про суворий контроль за іноземними інвестиціями у Мексиці. Ечеверрія зміцнював зв'язки Мексики з іншими латиноамериканськими країнами, передусім з Кубою, Перу і Чилі. У 1972 р. Мексика встановила дипломатичні відносини з Китаєм.
 
Обрання на президентську посаду Хосе Лопеса Портільо (1976—1982) збіглося з відкриттям великих нафтових родовищ у штатах [[Чьяпас]] і [[Табаско]], а також на шельфі затоки Кампече. Між 1976 і 1982 рр. Мексика збільшила втричі видобуток нафти і стала однією з провідних нафтовидобувних країн.
 
Мексиканський нафтовий бум завершився у 1981 р. з падінням цін на нафту і зниженням рівня нафтопродажів. До літа 1982 р. країна вже не могла здійснювати необхідні платежі по іноземних позиках. У той же час мексиканці вивозили безліч валюти за межі країни, вимиваючи валютні резерви, необхідні для імпорту. У цій ситуації Лопес Портільо здійснив ряд надзвичайних заходів. Він націоналізував банки і встановив суворий контроль за їх зовнішніми операціями, отримав довготривалі кредити від Міжнародного валютного фонду (МВФ) і кредитних банків, провів 75-відсоткову девальвацію мексиканського песо і різко скоротив витрати на утримання державного апарату і на імпорт. У результаті Мексика увійшла в період економічної депресії.
 
У грудні 1982 р. Лопеса Портільо змінив на президентському посту кандидат від ІРП Мігель де ла Мадрид Уртадо. Він розпочав боротьбу з корупцією й ініціював карні процеси проти двох найбільш корумпованих високопоставлених чиновників попередньої адміністрації. Разом з тим він не зачіпив ні самого Лопеса Портільо, ні бюрократичний апарат ІРП та пов'язаних з ним профспілкових лідерів. Відповідно до рекомендацій МВФ, де ла Мадрид і його міністр бюджетного планування Карлос Салінас де Гортарі проводили жорстку фінансову політику, почату попереднім президентом.
 
На президентських виборах 1988 розвернулося гостре суперництво між Карлосом Салінасом де Гортарі і Куаутемоком Карденасом, який роком раніше вийшов з ІРП, створивши Національно-демократичний фронт. Незважаючи на спірні результати виборів, президентом був проголошений Салінас. Щоб пом'якшити наслідки фінансової кризи, він розробив програму захисту незаможних, яка отримала назву Програми національної солідарності. Зокрема, нею передбачалася співпраця центрального уряду з представниками місцевої влади, які самі визначали пріоритети в економічному розвитку своїх територій. Салінас щедро субсидував цю програму (1,3 млрд. доларів до 1993 р.).
 
Салінас проводив політику зближення з Римо-католицькою церквою, що протягом довгого часу революції вважалася ворогом. Він запросив церковних ієрархів на свою президентську інавгурацію, відновив відносини з Ватиканом, пом'якшив антиклерикальні положення конституції, запросив Папу Іоанна Павла II узяти участь у відкритті добродійного проекту у трущобах Мехіко. Всі ці символічні жести були розраховані на те, щоб залучити на свою сторону мексиканських католиків, які становлять переважну більшість населення країни.
 
У листопаді 1993 р. Мексика і США підписали угоду про введення режиму вільної торгівлі (НАФТА). Передбачалося, що ця угода пожвавить мексиканську економіку і створить додаткові робочі місця для мексиканців. У кінці року Салінас оголосив своїм наступником на президентській посаді кандидата від ІРП Луїса Дональдо Колосіо. Мексиці було запропоновано приєднатися до країн-членів Азіатсько-Тихоокеанського економічного форуму (АПЕК) — ця неформальна організація, що включає США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію й 11 азіатських країн, проводить щорічні консультативні наради з питань торгівлі.
 
Угода НАФТА, яка повинна було набрати чинності з 1 січня 1994 р., викликала протидію селян у ряді провінцій, які побоювалися, що не зможуть конкурувати з дешевою американською сільськогосподарською продукцією. Мабуть, це і стало однією з причин селянського повстання, яке почалося у новорічну ніч 1994 р. в штаті Чьяпас, коли озброєне угрупування [[САНВ|Сапатістська Національна Визвольна Армія]] захопило кілька міст, у тому числі Сан-Крістобаль-де-лас-Касас. Близько ста чоловік загинуло, переважно у перший день повстання. Уряд спішно стягнув до місця подій 14 тис. солдатів, але пізніше оголосив про одностороннє припинення вогню і вступив у переговори з бунтівниками, обіцяючи покращити умови життя індіанського населення штату.
 
=== Президенство Седільо (1994—2000) ===
25 березня 1994 р. кандидат у президенти від правлячої партії Колосіо був убитий під час передвиборчої поїздки у бідні райони м. [[Тіхуана|Тіхуани]]. Оскільки правлячу партію роздирали протиріччя, Салінас сам призначив свого наступника на виборах 1994 р. — економіста Ернесто Седільо Понсе де Леона. При цьому він заявив, що не дозволить заплямувати репутацію ІРП будь-якими підтасовуванням. Уперше в історії Мексики були проведені телевізійні дебати між Седільо, Карденасом і кандидатом від Партії Національна Дія (заснованої у 1939 р.) Дієго Фернандесом де Севальосом.
 
Президентські вибори, що відбулися 21 серпня 1994 р. були, мабуть, найбільш бездоганними у мексиканській історії. Виборчі урни підтвердили те, що раніше передбачали аналітики і соціологічні опитування: безумовну перемогу Седільо. Йому протистояла найбільша у мексиканській історії кількість суперників (9 кандидатів), серед них дві жінки. Седільо приступив до президентських обов'язків 1 грудня 1994 р.
 
Перед новим президентом стояло завдання подолати наслідки економічної кризи, викликаної незбалансованою економічною політикою його попередників. Тому Седільо був вимушений девальвувати песо і вжити жорстких фінансових заходів. Позика, надана Мексиці у січні 1995 р. президентом США Біллом Клінтоном і рядом міжнародних організацій, дозволила країні підняти економіку. Якщо у 1995 р. у мексиканській економіці спостерігався спад виробництва і скорочення іноземних інвестицій, то у подальші роки ці показники змінилися у кращу сторону.
 
У період президентства Седільо система управління країною стала більш демократичною. Політичні скандали, що дискредитували попередній політичний істеблішмент, дали Салінасу моральне право рішуче проводити реформи. Було збуджено карні справи проти Карлоса Салінаса і його брата Рауля (за обвинуваченнями у корупції). На початку 1997 р. ряд поліцейських чинів було віддано під суд за зв'язки з наркокур`єрами. Однак вбивства Окампо, Колосіо і лідера ІРП Хосе Франсісько Руїса Массьєу залишилися нерозкритими.
 
У липні 1997 р. у Мексиці відбулися вибори до двох палат конгресу, деяких губернаторів, а також — прямі вибори столичного мера. ІРП втратила голоси у палаті депутатів, зберігши мінімальну більшість, і зазнала поразки в сенаті, хоча й отримала ряд губернаторських посад. Партія Національної Дії провела своїх кандидатів на губернаторські посади у штатах Нуево-Леон, Керетаро і Сан-Луїс-Потосі. Куаутемок Карденас отримав значну перемогу і став першим обраним мером Мехіко.
 
=== 2000- ===
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_Мексики