Терехович Леонід Никифорович: відмінності між версіями

''' ЛеонідЛеоні́д НикифоровичНики́форович Терехович ''' (*[[26 березня]] [[1941]], [[Кучинівка]]  — †[[22 серпня]] [[1992]], [[Кучинівка]], [[Щорський район|Щорського району]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]])  — український [[поет]].

Народився Леонід Терехович [[26 березня]] [[1941]] року в селі [[Кучинівка]] Щорського району Чернігівської області. Відомо, що у селі ж закінчив середню школу. Служив в армії. Працював на цегельному заводі, був електриком, будівельником, кіномеханіком <ref>М. Ісаченко. Житель Ізраїлю &nbsp;– для визнання українського поета // Форум націй. &nbsp;– 2009. &nbsp;– №11/90. [http://forumn.kiev.ua/2009-11-90/90-12.html] // заввага: [[Аркадій Семенович Натаріус|А. Натаріус]] у «Громаді» не працював </ref>.

У [[1968]] році 27-річний Л.Терехович, який тоді працював кіномеханіком, «обурений антилюдською несправедливою позицією парторга, побив його, за що був позбавлений волі на рік» <ref name="a"> В.&nbsp;Матюх. Доля поета. Спомин про брата // Промінь Жовтня (Щорс). &nbsp;– 1993. &nbsp;– 21 серпня. &nbsp;– С.&nbsp;4.</ref> по 206-й статті («хуліґанство») [[Кримінальний кодекс Української РСР 1960 року|КК УРСР]]. Маючи вразливу натуру, гостро сприймаючи неподобства системи, він виливав свою душу у віршах. У [[1971]] році поет-початківець був обурений повідомленням в районній газеті про те, що у Кучинівці 100 відсотків виборців проголосували за депутата замість вибулого. Це при тому, що виборча дільниця увесь день стояла зачиненою на замок <ref name="a"> Там само </ref>. Леонід Терехович написав про фіктивні вибори на [[Радіо «Свобода»|радіостанцію «Свобода»]] <ref name="a"> Там само </ref>. Лист, за практикою тих літ, вилучений [[Комітет державної безпеки|КДБ]] і став приводом для обшуку. У поета знайшли чимало нелакованих поезій про тоталітарний режим, зокрема «''Задолизи''», «''Про боротьбу з ідеологічними диверсіями''», «''Є в селі сільрада''», «''Казка про робітника балду''» і т.&nbsp;п. <ref name="b">П.&nbsp;Повод. Свідомо став на муку (Передмова) // Леонід Терехович. Свідомо став на муку. Вибране. &nbsp;– Чернігів, 1993. &nbsp;– С.&nbsp;3. [http://dhost.info/newbabilon/poetry/ltzbirka.html]</ref>

[[1 липня]] [[1972]] року судова колегія з кримінальних справ Чернігівського обласного суду у закритому судовому засіданні розглянула справу звинувачуваного Тереховича Леоніда Никифоровича, 26 березня 1941 року народження, уродженця і жителя села Кучинівка Щорського району Чернігівської області по ст. 187-1 [[Кримінальний кодекс Української РСР 1960 року|КК УРСР]] («розповсюдження наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад»). Автора звинуватили у наклепницьких «измышлениях» на [[Комуністична партія Радянського Союзу|КПРС]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]], виготовлення листів для направлення за кордон, систематичне слухання антирадянських передач і засудили на два роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму <ref name="b"> Там само </ref>. Витяг із вироку:

[[Файл:Sprava terekhovych l 1971-72.jpg|200px|thumb|right|Фото зі справи Л. &nbsp;Н. &nbsp;Тереховича]]

{{text|«Терехович Л. &nbsp;Н., проживая в с. &nbsp;Кучиновка Щорского района, на протяжении 1971 &nbsp;— 1972 годов систематически слушал антисоветские передачи зарубежных радиостанций, встал на путь изготовления и распространения писем и стихотворений, в которых содержатся заведомо ложные измышления, порочащие Советский государственный и общественный строй.

8 марта 1971 &nbsp;г. он изготовил письмо — обращениеписьмо—обращение к комментатору заграничной радиостанции «Свобода» Виктору Франку, в котором клевещет на КПСС и советскую действительность. Затем, с целью распространения путем передачи его по радиостанции «Свобода», отправил это обращение в указанную выше радиостанцию в Швецию.

В феврале &nbsp;— марте 1971 года он написал стихотворение «Задолизы» и «О борьбе с идеологическими диверсиями», в которых клевещет на КПСС, на одного из руководителей КПСС, опошляет советскую действительность... В начале 1971 &nbsp;г. написал ответ на открытое письмо американского певца [[Дін Рід|Дина Рида]] [[Солженіцин Олександр Ісайович|А. Солженицину]] и имел намерение отправить это письмо за границу. В данном письме содержатся заведомо ложные измышления, порочащие Советский государственный и общественный строй, возводится клевета на КПСС, советскую демократию, жизненный уровень народов СССР и нашу действительность. Изготовил также в этот период и хранил у себя в квартире ряд стихотворений клеветнического содержания. К ним относятся стихотворение, начинающееся словами «Кое-что о рекламе...», стихотворение, начинающееся словами «Москве украинский народ...», стихотворение, начинающееся словами «Есть в деревне сельсовет...», «Сказка о работнике балде», «В литературе Шолохов мог бы сделать шороху».

Вина Тереховича Л. &nbsp;Н. &nbsp;подтверждается его личным признанием в судебном заседании... Причем письмо Виктору Франку он сдал на почту в с. &nbsp;Кучиновке для отправки в Швецию, а стихотворение «Об идеологических диверсиях» направил в г.&nbsp;Москву гр-ну Стрижко. Признать виновным и осудить Тереховича Леонида Никифоровича по ст. &nbsp;187- 1 УК УССР к 2 годам лишения свободы, с отбытием в исправительно-трудовой колонии строгого режима».}}

{{text|«Крутили» мене всіляко, добротно організували слідство &nbsp;– показання збирали ледь не по всьому Союзу, але нічого суттєвого (крім того, що було «під носом» не знайшли, тож осудили по 187-1. А спочатку була 62, потім &nbsp;– вже не пам’ятаю статті близько місяця намагалися провести за «агітацію та пропаганду» &nbsp;– не вийшло, хоч ці статті «висіли» наді мною до закінчення суда. Проте 187-1 я прийняв відразу, з самого початку слідства, чим навіть дивував КГБістів. Розрахунок був у мене простий: не затівати суперечок по малому, від чого &nbsp;– знав &nbsp;– все одно не відчепитися, проте не дати більших можливостей.

По закінченню слідства звінувачення були сміхотворні, проте цілком задовольнили наш «об'єктивний» суд за участю прокурора області Єрепа. «Свої» два роки провів в 46-й зоні ([[Катеринівка (Сарненський район)|Катеринівка]] [[Сарненський район|Сарненського р-ну]])». <ref name="c"> Леонід Терехович. Лист в редакцію газети ВР «Голос України» [http://newvv.net/culture/Culture/210414.html] </ref>}}

Через рік Л. &nbsp;Терехович знову опинився у тій же зоні «з п’ятьма роками за нав’язану мені бійку, причому винним виявився я, хоч мої дії були тільки відповіддю» <ref name="c"> Там само </ref>. У [[1980]] вийшов на волю на деякий час, але вже у грудні [[1988]] року, Леоніда Тереховича, який тоді працював кіномеханіком, було запроторено на два роки в ЛТП (лікувально-трудовий профілакторій). Близько місяця &nbsp;– у Чернігівській області, а потім [[Мартусівка]] [[Бориспільський район|Бориспільського району]]. Саме там поет «зненацька різко захворів («нарушение мозгового кровоснабжения»)» <ref name="c"> Там само </ref> і його було екстренно комісовано. У вже згадуваному листі поет напише:

{{text|«Через дванадцять днів вдома удар повторився, і почались блукання по лікарням. Став добиватися визнання інвалідності &nbsp;– запроторили в «дурдом» <ref> Мова йде про Чернігівську психоневрологічну лікарню </ref>. Не знаю, чим би все закінчилося, якби не раптова допомога від обласного відділення Спілки писменників та особисто [[Реп'ях Станіслав Панасович |СтС. &nbsp;Реп’яха]]. Мені дещо допомогли, і я зостався «на плаву».}}

З [[1990]] року й до смерті займав посаду сторожа в Кучинівський середній школі <ref> С. &nbsp;Реп’ях. Крок до Леоніда Тереховича // Сіверянський літопис. &nbsp;- 1995. &nbsp;- №2 [http://dhost.info/newbabilon/poetry/step.html]</ref>, влаштування на яку стало можливим тільки завдяки втручанню [[Реп'ях Станіслав Панасович |Станіслава Реп’яха]]. Раніше йому відмовляли, як колишньому зеку, тому що в школі знаходилася учбова зброя.

{{text|«&nbsp;— Я тоді організовував рухівський осередок у районі, мені були потрібні люди, які підтримали б цю ідею, не боялися. Леонід Терехович був саме такою людиною! Я знав, що він сидів, ще й не раз, але ніколи не вважав його злочинцем. Просто Леонід був гарячим, запальним, ворогам було нескладно його спровокувати й ув’язнити за бійку. У селі він і не міг бути рафінованим інтелігентом. Виростав разом із сільськими хлопчаками, тому міг і побитися, і чарку випити... Вирізнявся хіба що своїм інтелектом, принциповістю, небайдужістю <ref> С. &nbsp;Лащенко. Чернігівський Стус [http://www.day.kiev.ua/207329] // матеріал за 25 березня 2011 року на інтернет-версії газети «День» </ref>}}

Це підтверджується у статті [[Реп'ях Станіслав Панасович |С. &nbsp;Реп’яха]] про їхню першу зустріч «наживо»:

: '' &nbsp;— Чудові поезії! &nbsp;— резюмував. &nbsp;— У Вас своє бачення світу, своє слово. А тепер дозвольте запитання «А чи не пробували писати мовою діда?».

: '' &nbsp;— Я не для осуду... Без жодних, як кажуть, задніх...

: '' &nbsp;— Пробовать-то пробовал. Даже совсем недавно. Но на русском у меня лучше получается...

: '' &nbsp;— А Ви привезіть і українські спроби!..

: '' &nbsp;— Вот напишу еще и привезу...» <ref> С. &nbsp;Реп’ях. Крок до Леоніда Тереховича // Сіверянський літопис. &nbsp;- 1995. &nbsp;- №2</ref>}}

С. Лащенка&nbsp;Лащенко пише, що Л. Терехович «писав так, що його з упевненістю можна було б назвати чернігівським Стусом» <ref> С. &nbsp;Лащенко. ЯК ПРОРОСТАЛО-ПРОБИВАЛОСЯ УКРАЇНСЬКЕ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ // Кримська світлиця. &nbsp;- 2009. &nbsp;- №35 [http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=printable&artID=7695] </ref>.

Вірші написані російською, опубліковані в електронних джерелах: ''«Вопрос из легенды»'', ''«Сказка о работнике Балде»'' ([[1967]]), ''«Задолизы»'', ''«Расслоение»'', ''«О “борьбе с идеологическими диверсиями”»'', ''«Кое-что о рекламе»'', ''«На Л.&nbsp;Б.»''([[1971]]), ''«Побег (В. &nbsp;Филоненко)»'' (вересень [[1972]] р.), ''«Напрасно правды не ищи»'' ([[1972]]), ''«Слышал &nbsp;– говорили…»'' (квітень [[1988]] р.), ''«Опять мне дело замутили»'', ''«Меня укусили. Предательски. Больно»'', ''«Жизнь бьёт ключом»'', ''«Идут жестокие года»'', ''«И бредилось возвышенными грёзами»'' (грудень [[1988]] р.), ''«Не поверю на честное слово»'' (січень [[1989]] р.), ''«Кровавое воскресенье (Памяти жертв Девятого апреля)»'' (квітень [[1989]] р.), ''«Колокола скорби»'' (травень [[1989]] р.) <ref> Леонід Терехович. Поетичні твори написані російською. Вибране [http://dhost.info/newbabilon/poetry/ltrosiys.html] // Копії рукописів надано Станіславом Реп'яхом з особистого архіву. Електронну версiю текстів зробив А.&nbsp;С. &nbsp;Натарiус. Кармiель, Iзраїль 21.02.2009р. </ref>.

Ще низка віршів різних періодів: ''«Москва»'', ''«В литературе Шолохов мог бы сделать шороху»'' ([[1971]] ?), ''«Враг народа»'' (січень [[1988]] р.), ''«Планета Владвысоцкий»'' ([[1988]]), ''«Хрипы загнанных лошадей (подражание В. &nbsp;Высоцкому)»'', ''«Геометрия войны»'' (не датовані), ''«Кредо»'', ''«На смерть Михайла К.»'', ''«Поруч з бентежністю»'', ''«Голод стискає лещатами голову»'', ''«Що є в житті страшніше за нікчемність?»'', ''«Як і раніш, лежу в лікарні»'', ''«Завжди з народом?»'', ''«Розгойдується ніч від збуреного вітру»'' (жовтень [[1990]] р.), ''«Прикмета»'', ''«Крок направо &nbsp;– скеля прямовисна»'' (листопад [[1990]] р.), ''«Та гей, бики!..»'' (грудень [[1991]] р.), ''«Хто диктатуру любить дуже»'', ''«Моє життя &nbsp;– не крок в німій колоні»'' (січень [[1992]] р.), ''«Зависла в небі чорнота»'', ''«“Червоне &nbsp;– то любов...” – лунає з репродуктора...»'' (липень [[1992]] р.), ''«В картинній галереї»'' (не датований) <ref> Леонід Терехович. Та гей, бики!..: Поезія [http://dhost.info/newbabilon/poetry/ta_hey!.html] // зібрані та підготовлені до публікації Аркадієм Натаріусом</ref>.

У [[1990]] році надіслав до «[[Громада|Громади]]» кілька коротеньких віршиків, «як то кажуть, на злобу дня» <ref> В. &nbsp;МОСКАЛЕНКО. Нехай земля буде пухом! Пам'яті Леоніда Тереховича: стаття, вірші [http://newvv.net/culture/literature/190048.html] // матеріали 26 березня 2008 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів) </ref>. [[Віталій Москаленко]] (тодішній редактор незалежної газети Чернігівщини «Громада») пише: {{text|До редакції «Громади» потрапили два шкільні зошити з поезіями Тереховича, датовані серединою 1990 і початком 1992 років. Всього 121 вірш. Це були вірші поета! <ref> Там само </ref>}}

Посмертно, у [[1993]] році було видано першу &nbsp;– і єдину поки що збірку [[«Свідомо став на муку»]]. На цю подію [[Павленко Сергій Олегович|Сергій Павленко]] відгукнувся так: «Високохудожня книга поезій письменника-правоборця вперше побачила світ лише в 1993 році» <ref> С.&nbsp;О. &nbsp;Павленко. ОПОЗИЦІЯ на Чернігівщині: 1944-1990 &nbsp;рр. &nbsp;– Чернігів: РВВ Черніг. облуправління по пресі, 1995. &nbsp;– 68 с. [http://www.siver-litopis.cn.ua/rab/pavlenko/opozic.doc]</ref>

Планувалася до друку двомовна його збірка, яка б містила й вірші діда, [[Терехович Яким Григорович|Якима Тереховича]], але цю ідею так і не було втілено у життя <ref> С. &nbsp;Реп’ях. Крок до Леоніда Тереховича // Сіверянський літопис. &nbsp;- 1995. &nbsp;- №2</ref>.

У першому номері альманаху «[[Літературний Чернігів]]» (до листопада [[1993]] мав назву «Чернігів») за [[1993]] рік було опубліковано ще 18 віршів поета: ''«Що ж зоставляєм?..»'', ''«Питання...»'', ''«Відсвітили сонячнії мрії»'', ''«Завіяло, закружляло»'', ''«Тягар»'', ''«Не набивайте клепок в мою голову»'', ''«Що ж, напевно, ще не згуба»'', ''«Доля &nbsp;— вельми іронічна дама»'' (усі датовані жовтнем [[1990]] р.), ''«Догорає знесилено ватра»'', ''«В цю поруху, від розпачу чорну»'' (листопад [[1990]] р.), ''«Дайош консолідацію!»'' (січень [[1991]] р.), ''«Поставлена крапка остання»'' (березень [[1991]][ р.), ''«Не підбиваю «в ногу» крок»'', ''«Іду на побачення з богом»'' (травень [[1991]] р.), ''«Ветеринар по духу і диплому»'' (березень [[1992]] р.), ''«Тарасу Мельничуку»'' (недатований), ''«Ніч блискавкою пощербатить»'', ''«Якісь солодкі спогади»'' (липень [[1992]] р.).

У другому номері наукового журналу «[[Сіверянський літопис]]» (Чернігів) за [[1995]] рік було опубліковано його вірш ''«У словесах»'' ([[1991]]) <ref> Електронну версію текстів було зроблено А.&nbsp;С. &nbsp;Натарiусом [http://dhost.info/newbabilon/poetry/ltverses.html]</ref>.

Окрім того, протягом [[2007]]&nbsp;-[[2011]] &nbsp;рр. в Інтернеті публікуються нові, раніше невідомі вірші Л. &nbsp;Тереховича. Серед них: ''«Випадок на початку служби»'' (листопад 1990 р.) <ref> Леонід Терехович: Випадок на початку служби [http://dhost.info/newbabilon/poetry/incident.html]</ref>, ''«Долг и плата»'' ([[1988]]?), ''«Я зацікавивсь словниками...»'' (травень [[1991]] р.), ''«Ще не пора...»'' (жовтень [[1991]] р.), ''«БатьківщИна чи БАтьківщина?»'' (листопад [[1991]] р.), ''«Новорічна фантасмагорія»'' (січень [[1992]] р.), ''«Я двічі зі смертю був око на око»'' ([[1992]]). Останні шість віршів було опубліковано в інтернет-виданні газети «Високий Вал» <ref> А.&nbsp;С. &nbsp;Натаріус. До 70-річчя з дня народження Леоніда Тереховича [http://newvv.net/culture/Culture/210414.html] // матеріал за 25 березня 2011 року в інтернет-виданні «Високий Вал» (м. Чернігів)</ref>.

По-перше, він писав правду; по-друге, писав майстерно; і найголовніше, по-третє &nbsp;– писав зрозумілою не лише високоосвіченій людині, а і кожному колгоспнику мовою. Результат &nbsp;– «ворог народу».

Незадовго до смерті він був жорстоко побитий міліціонерами на вокзалі м. [[Щорс]] <ref> В.&nbsp;Москаленко. Хто вбив? // Громада. &nbsp;– 1993. &nbsp;– №5</ref>. У передмові до збірки поезій Леоніда Тереховича [[Павло Повод|П. &nbsp;Повод]] описав це так: «"Скінчиться все в обшарпанім хліві, де ще стоїть моє стареньке лiжко" &nbsp;— пророче писав поет. Там його і знайшли. Мертвим. Перед цим він завітав до редакції райгазети (тут його добре знають) і стиха мовив, що його побила мiлiцiя на вокзалi. За що? По смерті лікарі встановили: помер тому, що серце зупинилось. І винних немає... Воно й справді, бо неволя забрала не тільки кращі роки, а й здоров'я &nbsp;— разом з довідкою про звільнення видали йому цілу купу довідок про хвороби» <ref> П.&nbsp;Повод. Свідомо став на муку (Передмова) // Леонід Терехович. Свідомо став на муку. Вибране. &nbsp;– Чернігів, 1993. &nbsp;– С.&nbsp;3.</ref>. За свідченнями родичів, Терехович був знайдений мертвим в хаті, в своєму ліжку, а не в хліву, як пише [[Павло Повод]]. Але поки це свідчення не задокументовано.

&nbsp;—&nbsp; Невже Льоня? &nbsp;— крикнув я і почав обдзвонювати всіх, хто щось міг знати про нього.

Його вже поховали. І, на жаль, я не почув нічого з останніх слів Леоніда. Але ж вірші лишилися!» <ref> С. &nbsp;Реп’ях. Крок до Леоніда Тереховича // Сіверянський літопис. &nbsp;- 1995. &nbsp;- №2 </ref>}}

Як пише [[Павленко Сергій Олегович|Сергій Павленко]] &nbsp;- «[[22 серпня]] [[1992]] року, за припущенням багатьох знайомих Л.Тереховича, його підступно вбито» <ref> С.&nbsp;О. Павленко. ОПОЗИЦІЯ на Чернігівщині: 1944-1990 &nbsp;рр. &nbsp;– Чернігів: РВВ Черніг. облуправління по пресі, 1995. &nbsp;– 68 с.</ref>.

Мало не за місяць до смерті &nbsp;- [[27 липня]] [[1992]] року &nbsp;- Терехович написав свій власний «поетичний» заповіт:

: '' Коли помру &nbsp;— це буде скоро, &nbsp;—

: '' чи потанцюють на могилі, &nbsp;—

: '' чи матюкне ровесник гидко, &nbsp;—

: '' аби не позабули швидко.}}</center>

Багато зробили для увічнення пам’яті поета [[Аркадій Семенович Натаріус|Аркадій Семенович Натаріус]] та [[Павло Дмитрович Семененко]] <ref> С.&nbsp; Лащенко. Чернігівський Стус // матеріал за 25 березня 2011 року на інтернет-версії газети «День» </ref>. У [[1992]] році на могилі поета було встановлено хрест (ідея В. &nbsp;Москаленка, реалізація &nbsp;- П. &nbsp;Семененка). У [[2007]] році [[Аркадій Семенович Натаріус|Аркадій Натаріус]] оформив свою ідею щодо [[Епітафія|епітафії]] для поета, взявши за основу слова [[Франко Іван Якович|Каменяра]], у металевій табличці, яка була встановлена ним та Павлом Семененко на могилі Леоніда Тереховича у вересні [[2008]] року:

Літом [[2010]] року [[Аркадій Семенович Натаріус|Аркадій Натаріус]] встановив на хресту ще світлину Л. &nbsp;Тереховича, бо до того була тільки панель з прізвищем, ім'ям та датами і табличка з [[Епітафія|епітафією]]. Він же ж і продовжує творити своєрідний «нерукотворний» пам'ятник «Чернігівському Стусу», популяризуючи вірші поета, публікуючи їх у різних виданнях <ref> А. &nbsp;С. &nbsp;Натаріус. Леонід Терехович. Поезії як життя [http://www.zahid-shid.net/index.php?rt=history&num=4&start=3] // матеріал інтернет-часопису "«Захід-Схід"» №4 за 25 серпня 2008 р.</ref>. Саме завдяки йому вірші поета можна прочитати в інтернеті, а ще колишній рухівець мріє про відкриття маленького музею в Кучинівці <ref> Там само </ref>. У [[2010]] році він власним коштом, залучаючи небайдужих до цієї справи людей, зробив посильний ремонт хати Леоніда Тереховича <ref> Там само </ref>.

* Калібаба Д. Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини.&nbsp;-Чернігів, 1998.&nbsp;-с.219.

* Літературні таланти Щорсівщини: бібліографічний покажчик / Крумкач О. &nbsp;– Щорс-Займище,1998.&nbsp;-с.20-21.