Третя французька республіка: відмінності між версіями

Цим скористалися республіканці, які згуртувалися перед загальною небезпекою. Було внесено зміни до закону про вибори, що відмінили голосування за партійними списками і заборонили багаторазове висування однієї кандидатури. Уряд пішов також на пряму провокацію, розпустивши чутки про підготовку до арешту Буланже. Його втеча до Брюсселю 1 квітня 1889 р. відштовхнула від нього багатьох прихильників. В ході судового слухання справи Буланже виявилися його зв'язки з монархістами, що призвело до різкого падіння його популярності. В серпні сенат як Верховний суд заочно приговорив Буланже до вигнання. Переслідуванням у судовому порядку було піддано інших керівників націоналістичного руху. На загальних виборах у вересні 1889 р. буланжисти провели в палату лише 38 своїх кандидатів. Після цього генерал, який перебував у Бельгії, остаточно втратив авторитет і у вересні 1891 р. покінчив життя самогубством,.

Таким чином, буланжизм (1886-1889 рр.) став проявом реваншистських настроїв французького суспільства, яке так і не змирилося з приниженням у франко-прусській війні; вираженням схильності французького суспільства до сильної особистості, диктаторської влади типу бонапартизму та прагнення до відновлення величі Франції. Буланжистська криза показала, що до кінця 80-х конфлікт між монархістами й республіканцями через форму правління вичерпав себе. Натомість в ході кризи на політичну арену виступила нова могутня сила – націоналістичний рух. Тепер вже йшлося не про форму правління (монархія чи республіка), а про шляхи конституційного розвитку самої республіки (демократична чи авторитарна). В ході цієї кризи націоналісти і монархісти зазнали поразки, перемогу отримали прихильники демократичної парламентської республіки.