Радянська місячна програма: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
EmausBot (обговорення | внесок)
м r2.6.4) (робот змінив: en:Soviet manned lunar programs; косметичні зміни
доповнення
Рядок 4:
 
== Історичні витоки ==
лава СРСР Хрущов отримав від президента США Кеннеді пропозицію про спільну програму висадки на Місяць (а також запуску досконаліших метеорологічних супутників), але, підозрюючи спробу вивідати секрети радянських ракетних і космічних технологій, він відмовився. Для підтримки першості в освоєнні космосу радянський уряд спочатку видало конструкторському бюро Корольова дозвіл і ресурси на продовження модифікації кораблів типу «Схід» і «Схід» і лише попередню підготовку місячних пілотованих проектів, у тому числі обльоту Місяця зібраних на орбіті комплексом 7К-9К-11К раннього проекту корабля «Союз».
Тільки через кілька років, з великим запізненням щодо США, 3 серпня 1964 Постановою уряду було затверджено місячна пілотована програма СРСР і розгорнулися реальні масштабні роботи по двох паралельних пілотованим програмами: обльоту Місяця («Протон» — «Зонд/Л1)» до 1967 року і посадці на неї (Н-1 — Л3) до 1968 року з початком льотно-конструкторських випробувань в 1966 році.
 
Постанова містила повний перелік всіх учасників розробки систем для Л1 і Л3 і наказувало багатосторонні роботи, в яких, здавалося, «ніхто не забутий і ніщо не забуте». Проте питання про детальний розподіл робіт — хто, кому і на які системи видає вимоги — дебатувалися та відповіді на них розписувалися приватними рішеннями і протоколами ще три роки.
 
Проектування кораблів Л1 і Л3 і ракетних блоків Н-1, а також розробка схем експедицій до Місяця і на Місяць почалися ще до прийняття програми — в 1963 році. За два наступні роки були випущені робочі креслення ракети Н-1 і з'явилися перші ескізні проекти місячних кораблів.
Десяткам урядових чиновників необхідно було усвідомити виробничо-технічну масштабність всієї місячної програми, визначити повні обсяги капітального будівництва та зробити попередні розрахунки загальних необхідних витрат. Економіка тих років не дозволяла особливо точних розрахунків. Тим не менш досвідчені економісти Держплану, з якими Корольов зазвичай консультувався, попередили, що справжні цифри необхідних витрат через Мінфін і Держплан не пройдуть. Не кажучи вже про витрати на ракетно-ядерний щит, необхідно було знаходити кошти на нові пропозиції по важких ракет Челомея та Янгеля.
 
Розрахунки, які подавалися в ЦК і Радмін, були занижені. Чиновники Держкомітету з оборонної техніки, Радміну і Держплану дали ясно зрозуміти, що в документах не слід лякати Політбюро багатьма мільярдами. У проектній кошторисі не повинно бути ніяких зайвих витрат. Челомей і Янгель стали доводити, що їхні проекти набагато дешевше. Високоосведомленний в політиці Держплану Пашков радив: «розгортаєте виробництво з розрахунком не менше чотирьох носіїв на рік, втягуєте в роботу всіх, хто тільки потрібний, але за єдиним графіком. А там випустимо ще не одну постанову. Навряд чи хто-небудь наважиться закрити роботу таких масштабів. Будуть успіхи — гроші знайдуться! Залучайте, не відкладаючи, як можна більше підприємств».
 
Щоб розібратися в проектних протиріччях Корольова, Челомея та Янгеля, Устинов доручив НДІ-88 провести об'єктивну порівняльну оцінку можливостей освоєння Місяця варіантами носіїв Н1 (11А52), УР-500 (8К82) і Р-56 (8К68). За розрахунками Мозжорін і його співробітників для безумовного забезпечення пріоритету над США слід за допомогою трьох H-1 зібрати на орбіті у Землі ракетний комплекс в 200 тонн. Для цього буде потрібно три ракети Н-1 або двадцять ракет УР-500. У цьому випадку буде забезпечена посадка на Місяць корабля масою в 21 тонну і повернення до Землі корабля масою 5 тонн. Всі економічні розрахунки були на користь Н-1. Таким чином, Н-1 став головним перспективним носієм для реалізації Радянської місячної програми і, як виявилося пізніше, головною причиною її невдачі.
 
[[3 серпня]] [[1964]] вийшла постанова, в якому вперше було сказано, що найважливішим завданням в дослідженні космічного простору за допомогою ракети [[Н1 (ракета-носій)|Н1]] є освоєння Місяця з висадкою експедицій на її поверхню і подальшим їх поверненням на Землю.
Рядок 49 ⟶ 60:
 
Для дослідження місячної поверхні, а також детального картографування ймовірних майданчиків для посадки радянських [[Місячний корабель|місячних кораблів]] а також для їх більшої зручності створювалися [[Місяцехід|місяцеходи]]. На них в перспективі покладалося завдання транспортування радянського космонавта до резервного [[Місячний корабель|місячного корабля]] у випадку, якщо зліт на штатному кораблі не відбувався через технічну несправність.
 
=== Місячний загін космонавтів ===
 
Місячна група радянського загону цивільних космонавтів при ЦКБЕМ в Центрі підготовки космонавтів була фактично створена в [[1963]] році. Тоді ж, до накладення на радянську місячну програму режиму строгої секретності, про це й про те, що спочатку головою групи був Гагарін, говорила перед іноземними журналістами Терешкова в ході візиту на Кубу. З [[1965]] р. група була оформлена документально (як відділ підготовки космонавтів командирів і дослідників по місячній програмі), в травні [[1966]] р. — затверджена Військово-промислової комісією, в лютому 1967 р. — сформована остаточно.
 
Екіпажами були Леонов-Макаров, Биковський-Рукавишников, Попович-Севастьянов, а також у групі були Волошин, Добровольський, Климук (командири), Артюхін, Воронов, Гречко, Єршов, Миколаїв, хрунями, Горбатко, Волинов, Шонін, Куклін, Філіпченко, Феоктистов, Кубасов, Волков і резервні по посадочній програмі Л3 цивільні космонавти ЦКБЕМ Анохін, Долгополов, Бугров, Нікітський, Пацаєв, Яздовскій. Офіційно створену групу (відділ) очолював Биковський.
 
Група довго і ретельно (аж до повної готовності до [[1968]] р.) працювала за місячно-облітній програмі, а до і деякий час після її закриття — також і за місячно-посадковою програмою. Для підготовки астронавігації за зірками південної півкулі група командирувалась в Сомалі. Для відпрацювання висадки на Місяць космонавти використовували тренажери і вертольоти.
 
За попередніми призначеннями, екіпаж Биковський-Рукавишников повинен був зробити перший обліт Місяця, а Леонову належало стати першим космонатом СРСР (а при вдалому збігу обставин — і світу) на Місяці.
 
Згідно з опублікованими джерелами, ключові члени групи були присутні і інспектували кораблі при запусках «Зонда-4» і наступних кораблів Л1 (в тому числі, перебуваючи на [[Байконур]]і, чекали дозволу на політ на «Зонд-7» [[8 грудня]] [[1968]]), а також Л1С на другому запуску ракети-носія [[Н-1]]. Попович і Севастьянов та інші вели переговори з центром керування через кораблі «Зонд» під час їх польотів.
 
Зважаючи програшу СРСР обох етапів «місячної гонки», підготовка космонавтів за місячно-облетного програмі була припинена в березні [[1969]] р., за місячно-посадкової — в листопаді [[1969]] р.
 
=== Пілотований обліт Місяця (проект Л1) ===
{{main|Програма Н1-Л1}}
[[26 серпня]] [[1965]] у голови ВПК Л. В. Смирнова відбулася нарада з розгляду питань: «Про стан робіт з дослідження космічного простору, Місяця і планет». За результатами розгляду було відзначено, що робота з реалізації, в першу чергу, місячних програм, а також за системами зв'язку, досліджень Венери і Марса виконується незадовільно, в результаті чого виникає серйозна загроза втрати пріоритету Радянського Союзу в галузі освоєння космосу. ДКБ-52 не розроблені і не представлені плани-графіки щодо створення комплексу для обльоту Місяця, не розглянута і не затверджена схема польоту корабля при обльоті, відзначена слабка робота головних організацій ДКБ-1, ДКБ-52 і науково-технічної ради [[Міністерство загального машинобудування|Мінзагмаша]].
 
Було наказано вважати центральним завданням [[1965]]—[[1967]] рр.. здійснення підготовки і подальшого обльоту Місяця пілотованим кораблем. Мінобщемашу було доручено: