Пашківці (Старокостянтинівський район): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Tanyachorna (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Tanyachorna (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 41:
В перших письмових згадках ([[1689]] році) про село сказано: "Стоїть село Пашківці коло річки [[Ікопоть]] загачену тут в став, впадаючу в місті [[Старокостянтинів|Старокостянтинові]] в річку [[Случ]]. З північної сторони протікає річка [[Дрипа]], яка впадає за селом в річку Ікопоть. З цих річок жителі села напувають тільки худобу, для свого користосування беруть воду з 20 джерел."
 
=== Розташування ===
Село Пашківці розміщене на рівній місцевості по дорозі від села [[Чернятин]] в місто Старокостянтинів.
 
В центрі села знаходиться велика площа ([[вигін]]) насаджена липами колишнім місцевим Войцехом Івановським. В кінці села є водяний млин, а також є кам’яні руїни винокурного заводу, який згорів у [[1781]] році. На протилежній стороні річки Ікопоть є військова кам’яна кухня, яка була власністю місцевого селянського громадства.
 
=== Історія ===
 
У XVI столітті село входило до складу великої кількості володінь князів [[Острозькі|Острозьких]].
В 1653 р. село Пашківці належало князю [[Костянтин Острозький|Костянтину Острозькому]] Острозькому воєводі Київському і входило в склад Костянтинівської волості.
 
В це час село разом з містом Старокостянтиновим і багатьма іншими селами до нього прилягаючимиприлеглими, було зруйноване і спалене татарами, як це видно із донесень в Луцький суд, Волинського воєводства, Кринітова Щуки, Станіслава Яновського від 7 листопада 1601 року.
 
У володінні князя Острозького село Пашківці було до 1620 року.
Рядок 67 ⟶ 70:
 
Церковна бібліотека складалася з 16 книг історичного, «ідейно назідательного содержанія». З них 12 книг про життя святих, «читанням яких просвічувалися грамотні прихожани». В церковному архіві зберігались метричні і шлюбні документи з 1863 року, прибутково–розхідні книги з 1830 року, клерові відомості, перепис церкового майна з 1884 року. Церкві і церковній сім'ї належала одна десятина орної землі (228 сот належало одній сім'ї), трьом сім’ям належало сім десятин - 2016 сот сінокісної землі в дубовому лісі, всього було тридцять дві десятині - 1624 сот. На цю землю і угіддя була видана ерекція від 12 лютого 1777 року ще князем Любомирським. Попові дозволялось молоти муку в сільському млині безкоштовно. Плата попові була 30 крб., писальщикові 50 крб. Для попа був будинок дерев’яний з шести кімнат, покритий соломою, побудований у 1874 році, а також була прихожа, 2 клуні, 2 хліви, 1 погреб. Для писальщика в 1868 році був побудований будинок із трьох кімнат і клуня. Приходське кладовище знаходилось у 197 сотках від церкви за селом по дорозі, яка йде в Чернятин, займає площу 314 квадратної десятини, воно оточене земляним ровом. На ньому похоронені два місцеві попи. У 1892 році посередині кладовища на підмурові було поставлено статую Анни (рештки її не збереглись).
 
=== Школа ===
 
Церковно–приходська школа існувала з 1885 року. Вона була розміщена в громадянському будинку і утримувалася на кошти прихожан з часу її відкриття при зовсім малій оплаті – 140 крб. в рік. Першим вчителем в ній був солдат Ілля Гудим, потім запасний унтер–офіцер Йосип Попик, потім жінка попа Марія Тимофіївна Война, далі місцевий помічник Ілля Лукашевич, пізніше вдова Катерина Сигналевич, пізніше дочка чиновника Єлизавета Макієнко, яка закінчила Старокостянтинівське двокласне училище, законовчителем був священик.
 
=== Господарство ===
 
На початку 1916 року село Пашківці налічувало 60 – 70 дворів. Всю землю, яку обробляли селяни, орендував пан Солодкий. Його садиба розміщувалась на території нинішнього господарства, бригади. В садибі пана був невеликий корівник, конюшня, склад, велика кухня, жилий дерев’яний будинок під залізною покрівлею. У своєму господарстві пан мав 20 пар коней, 60 голів корів, 90 свиней, 200 штук овець, кілька десятків молодняка великої рогатої худоби. Пан мав свою молотарку. В його користуванні було 1500 гектарів землі. Керівництво господарством здійснювали економи Лепінський і Соколовський.