MaksymShevchenko11

Також, нам відомо, що в Римі з’являється таке явище як «партія». Сам же термін [[“партія”]] (лат. pars/partis - частина, галузь, відділ) існує ще з давньоримських часів, поняття [[“політична партія”]] як ми розуміємо його зараз – витвір новітньої доби. Ці так звані партії не могли з’явитися в Римі на порожньому місці, тому що їх появі сприяли певні передумови. Оскільки, як відомо партії формувалися за певними класовими розбіжностями, принципами побудови суспільства та ін. Але головною причиною появи політичних партій в Римі якраз і стала класова нерівність, що спричиняло до відкритої боротьби за права пригнічених. Особливу увагу на це звернув [[Теодор Моммзен]] в «Истории Риму», де він приділив велику увагу класовій, а потім так званій партійній боротьбі в Римі. Він пояснює утворення держави в Римі: «Так з’єднанням родів склалася держава, а їх земельні наділи утворили її територію. Кожен законний нащадок одного з родоначальників був громадянином цієї держави і вони називалися «батьківськими дітьми» (отцовыми детьми). Перед так званою общиною всі її члени і учасники були рівноправні, хоча в середині сімей дорослі сини не підкорялися повній волі батька». За даною тезою із слів [[ТеодораТеодор МомзенаМоммзена]], можна зрозуміти, що держава в Римі була утворена з так званих родів і їх земельних наділів. Відомо, що саме сенат відіграв важливу роль в утворенні партій в Римі. Звернемося до роботи [[Теодора МомзенаМоммзена]], який зазначав, що в Римі з давніх часів визнавалося існування 300 родів, які й давали 300 сенаторів у римський державний орган. Зокрема російський дослідник П.А.Аліпов зазначав, що в ті часи в Римі люди мали таке розуміння, що влада на їх думку, повинна була зосереджуватися в руках аристократії або багатих людей, які зосереджували в своїх руках велику кількість земельних володінь, якими вони збагачувалися, а бідні люди в свою чергу потрапляли в боргову кабалу до них.

Політична історія [[Римської республіки]] V - IV ст. до н. е. характеризується зміцненням республіканського ладу і боротьбою плебеїв за його демократизацію. Проте, незважаючи на успіхи плебса, державний лад залишався аристократичним. Потужний удар по родовій організації патриціїв був завданий в середині VI століття до н.е. реформою [[Сервія ТуліяТуллія]], шостого царя за римською історичною традицією.

Кожна з 193 центурій мала при голосуванні один голос. Найбагатші римляни, переважно патриції, - вершники і центуріати 1 розряду, володіли 98 голосами, що забезпечувало їм перевагу у вирішенні будь-яких питань. Проте патриції переважали в центуріатних зборах не в силу своїх родових привілеїв, а як найбільш заможні землевласники. Тому й плебеї могли потрапити в ці центурії. Отже, плебеї вийшли зі свого ізольованого положення по відношенню до римськоїгромади.Таким чином, важливе соціальне значення реформи [[Сервія ТуліяТуллія]] полягало в тому, що вона заклала основи нової організації римського суспільства не тільки за родовим, а за майновим і територіальним принципом. {{Правитель

Офіцери ділилися на вищих і нижчих. Нижчі офіцери були, за вказівкою [[Сервія ТуліяТуллія]], командирами центурій. Вони висувалися на цю посаду з простих легіонерів і, як правило, не досягали більш високих посад. Вище офіцерство становили військові трибуни, легати, квестори і начальники кінноти. Військові трибуни належали до сенатського або вершницького стану і зазвичай починали цією службою свою політичну кар'єру. У кожному легіоні було по шість трибунів. Легати, безпосередні помічники головнокомандувача, призначалися сенатом і самі були сенаторами. Вони командували легіонами або їх зєднаннями.Військовозобов'язаними вважалися громадяни у віці від 17 до 60 років які задовольняли вимоги майнового цензу. Звільнялися від військової повинності піхотинці, які прослужили не менше 16-20 років (учасники - 16-20 походів), і вершники, які прослужили не менше 10 років.

Важливо, однак, мати на увазі, що залишки родового ладу не могли бути ліквідовані відразу повністю й беззастережно. Тому ці реформи, які приписують Сервію Туллію, на думку істориків, не можна вважати одиничним актом, який водночас призвів до зміни соціально-політичного устрою римського суспільства. Ці зміни є результатом тривалих процесів, що відбувалися впродовж кількох століть. Органи родового устрою поступово модифікуються і стають органами державної влади; царська влада занепадає, і в [[Римі]] встановлюється республіка. Отже, організація влади, заснована на родовому ладі, продовжувала ще деякий час існувати поряд з організацією, заснованою на територіальному і майновому принципах. Ще майже понад 200 років тривала боротьба з первіснообщинними пережитками, а плебеї не припиняли домагатися рівних з патриціями прав. Але було очевидним, що військова демократія як форма організації влади в період існування і розкладу родоплемінного устрою зжила себе безповоротно. Свідченням завзятої боротьби між старою і новою владою, старими і новими відносинами є збереження ще деякий час після реформ С.[[Сервія Туллія]] царської влади (рекса). Останнім римським царем вважають Тарквінія Гордого, який правив Римом після смерті [[Сервія Туллія]] ще близько 25 років. Історична традиція змальовує його дуже самовпевненим і жорстоким, що викликало загальну неприязнь до нього. Безчинства і свавілля Тарквінія стали приводом до загального повстання (приблизно в 510-507 рр. до н.е.). Тарквіній і вся його родина були вигнані з Риму і повернулися до Етрусії, звідки й походили родом. Так закінчується у Римі царський період. Коли в Римі ліквідували царський період то в державі було встановлено республіканське правління. Але для республіканського правління в Римі в ті часи поставала необхідність до складення певних норм за яими б контролювати життя в країні та боротьбу партій в сенаті було б легше і дана б кодифікація цих норм була б основою для життя римського суспільства. Так і зявилася в V столітті до н. е. знаменита кодифікація законів у дванадцяти таблицях. Закони були прийняті Народними зборами в два етапи. Першим етапом в 451 році до н. е. було прийнято 10 таблиць, а в наступному — 450 р. до н. е. — ще дві. Ціллю даного закону було послабити протистояння патриціїв і плебеїв за допомогою імплементації у традиційний аграрний порядок рівного для всіх приватного і кримінального права. Найбільш значимий факт — введеня грошей (ais) у поширеній в той час формі — мідних монет, які зважувались і відповідно до ваги мали свій номінал.Варто зазначити, що теперішній текст «Законів» все ж є реконструкцією заснованою на звичаєвій організації тогочасного суспільства. Проте він є основою (і першою писемною згадкою, що не дійшла до наших днів), на яку посилались правові діячі Стародавньго Риму, розвиваючи і доповнюючи юридичну думку в подальшому. Причини ж їхньої появи були такими: до середини V ст. до н. е. плебеї в боротьбі з патриціями домагаються деяких успіхів (відомо, що плебс у порівнянні з громадяними Риму мав обмежені права). У 451 р., як передає традиція, під тиском плебса була вибрана комісія з десяти чоловік для запису законів (decemviri legibus scribundis). Вона складалася з видатних патриціїв і була наділена широкими повноваженнями. Децемвіри користувалися надзвичайною владою. На цей рік не було обрано ні консулів, ні народних трибунів. Протягом першого року кодифікаційна робота не була закінчена, і на другий рік була вибрана друга комісія, що також складалася з десяти чоловік, але п'ять з них вже були плебеями. Другі децемвіри представлені традицією узурпаторами, що діяли не тільки проти плебеїв, але навіть і проти патриціїв. Це привело до другого вигнання (сецессії) плебеїв з Риму. Безпосереднім мотивом традиція вважає спробу децемвіра [[Аппія Клавдія]] незаконно позбавити свободи дочку плебея Віргинію. Лише втручання впливових громадян запобігло спалаху міжусобної війни. У 449 р. до н. е. між ворогуючими станами був укладений урочистий мир.

Таким чином в результаті рівняння в правах плебеїв і патриціїв відбулося злиття старих патриціанських родів з верхівкою плебсу і утворилася нова аристократія - нобілітет. Поступово представники нобілітету захопили в свої руки керівництво сенатом і вищі державні посади. Політичний устрій Риму придбав характерні риси аристократичної республіки. Фактично провідна роль в управлінні державою належала сенату. Він відав державним майном і фінансами, зовнішньою політикою, військовими справами, питаннями релігії і культу, спостерігав за внутрішньою безпекою. Всі державні посади ([[магістрати]]) були колегіальними, короткостроковими і неоплачуваними. Формально за найвищий орган влади вважалося народне зібрання, де проходили вибори посадових осіб і приймалися або відкидалися нові законопроекти. Організація управління завойованою Італією грунтувалася на знаменитому принципі: "розділяй і володарюй". Італійські міста і общини мали різний статус (див. Муниципії). На території підкорених общин створювалися [[колонії]] з римським або латинським правом.