|
'''ЕРИ́НІЇ''' (гр. ''{{lang-el|Erinyes''), ''}}ЕВМЕНІ́ДИ'' (гр. ''{{lang-el|Eumenides''}}) — богині помсти (у римлян ''[[фурії]]''). За [[Гесіод|Гесіодом]], Е. — дочки Землі, заплідненої краплями крові [[Уран|Урана]]. Цей міф (пізнішого походження) намагається пов’язати родовід Е. з першим у світі насильством проти батьків За [[Есхіл]]ом, Е. — доньки Ночі; [[Софокл]] називає їх дітьми темряви й землі. У [[міфи|міфах]] вони завжди зображуються земними божествами, тісно пов’язаними з правилами й законами людського співжиття. Вони пильно стежать за тим, щоб не порушувались усталені стосунки між старшими і молодшими, батьками й дітьми, багатими й бідними, щасливими й нещасливими тощо. Іншими словами, щоб не зростала вигода однієї сторони коштом другої. Існують Е. батька, матері, родичів, дітей, бідних, тобто кожного, хто скривджений і волає про помсту. За «Іліадою», богині-месниці живуть в [[Аїд|Аїді]], звуться «жорстокими», «лютими» та «згубними». Пізніші міфографи згадують трьох богинь: [[Мегера|Мегеру]] (Загрозливу), [[Тісіфона|Тісіфону]] (Месницю) й [[Алекто]] (Безупинну). На вазах Е. часто зображені караючими божествами; старі, сиві, з лютим поглядом та зміями у волоссі, вони гавкають, як собаки, або ревуть, мов розлючені бики; змії обвивають їхні тулуби, повзуть по плечах або шиплять у руках богинь і з відкритими пащами тягнуться до жертви. Іноді Е. зображують з мечем у руках або факелом, який освітлює шлях у гонитві за винуватцем. [[Піфія]] зі страху втекла з храму [[Аполлон]]а, коли побачила Е. [[Аполлон]] прогнав їх із храму туди, де карають винних, де чути стогін катованих злочинців. Богині карають не тільки смертю; за скоєний злочин вони невідступно переслідують винуватця, завдаючи йому фізичних і психічних страждань навіть після смерті. Кров убитої матері ще не висохла на руках убивці, а Орест уже зазнає мук сумління. За словами Геракліта, Е. пильно стежать за тим, щоб і в навколишній природі все залишилось у своїх межах, карають за порушення присяги та встановленої міри («[[Іліада]]», IX, 454, 569; XIX, 86, 259, 418; «[[Одіссея]]», XV, 235; XVII, 475; XX, 66 — 78). Звідси зіставлення Е. з богинями долі. Трагедія [[Есхіл]]а «Евменіди», якою автор завершує трилогію «Орестея», подає чимало відомостей про богинь. Вони жадають крові матеревбивці [[Орест|Ореста]], переслідують його від [[Аргос]]у до Дельфів, а звідти аж до Афін, і тільки заступництво [[Аполлон]]а й Афіни втихомирює лють Е. і рятує [[Орест|Ореста]]. Після примирення з богами Е. (досл. «шалені, безумні») дістають імення евменіди, тобто «ласкаві, доброзичливі». Їх називали також господинями (Potniai), вельмишановними (''Semnai''). У трагедії [[Софокл]]а «Едіп у Колоні» ті самі богині ласкаво приймають у гаю біля [[Афіни|Афін]] Едіпа, що спокутував свою провину душевними стражданнями й злигоднями. В [[Евріпід]]а («Орест») Е. — муки сумління злочинця. З плином часу цих богинь почали ототожнювати з докорами сумління за скоєний злочин, тому вони вважалися добродійними богинями. У [[Стародавній Рим|Римі]] [[фурії]] були охоронницями суспільного ладу й переслідували всіх злочинців, особливо вбивць.
* [[Словник античної міфології]]
[[Категорія:АнтичнаДавньогрецькі міфологіябоги]]
[[bg:Еринии]]
|
