Комуністична партія Німеччини: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 35:
[[1923]] рік — був роком революційного піднесення в Німеччині. Страйкова хвиля, що прокотилася в травні цього року, призвела до відставки уряду [[Вільгельм Куно|Вільгельма Куно]]. У цей період комуністична партія завойовує сильний вплив серед робочого класу Німеччини. Однак, серед керівництва КПГ не було впевненості в можливості здійснення революційного процесу. На зустрічі Центру КПГ в травні [[1923]] Карл Радек говорив:
{{Цитата|«Сьогодні ми не маємо можливостей для встановлення пролетарської диктатури, тому що немає необхідного для цього умови — коли
У серпні розвинулася [[гіперінфляція]]. Ціни подвоювалися практично кожні кілька годин. Почав зростати стихійний страйковий рух, який досяг своєї кульмінації у загальному страйку, який почався у Берліні і поширилася потім на всю країну. Уряд Куно в серпні пішло у відставку. Лідери КПН більше не могли нехтувати, політичною ситуацією що розвивалася. В кінці серпня керівництво КПН попрямувало до Москви для обговорення становища.
Рядок 57:
За підтримки президента [[Фрідріх Еберт|Фрідріха Еберта]] рейхсвер почав чинити тиск на Саксонський і Тюрінгський уряд. Був випущений наказ про заборону пролетарських сотень в Саксонії. Після невиконання триденного ультиматуму про роззброєння сотень, [[21 жовтня]] [[1923]] збройні сили уряду увійшли до Саксонії.
Однак в останній момент керівництво КПН відмовилося від повстання. По всій країні були відправлені емісари партії для повідомлення про новий прийняте рішення. Однак інформація не встигла прийти вчасно в [[Гамбург]], де місцеві активісти КПН почали здійснення плану повстання. [[23 жовтня]] близько 1300 членів КПН захопили 17 поліцейських ділянок в Гамбурзі, в робочих районах були зведені барикади
У листопаді [[1923]] року партія була заборонена, і перебувала на нелегальному становищі до весни [[1924]] року. Проведений нелегально в квітні [[1924]] року 9-й з'їзд КПН обговорив ситуацію, що склалася в [[1923]] році і перспективу роботи партії в умовах стабілізації капіталізму. Брандлер та його прихильники були виключені зі складу Центру КПН <ref name="bse1"/>. Надалі, Брандлер і Тальгеймер підтримали Праву опозицію у ВКП(б). У [[1929]] році вони та їхні прихильники були виключені з
=== Фішер і Маслов: 1924-1925 ===
Після відсторонення Брандлера і Тальгеймера від керівництва компартією, новими лідерами стали [[Рут Фішер]] і [[Аркадій Маслов]], представники її ультралівого крила, до яких також приєдналися Вернер Шолем і Артур Розенберг. Нове керівництво проводить тактику створення незалежних «червоних профспілок». Це призвело до ізоляції профспілок, орієнтованих на КПН, від масового профспілкового руху. Це позначилося у вигляді зменшення впливу партії в робітничому русі. Якщо на конгресі профспілок 1922 комуністи мали 88 своїх делегатів, то в 1925 році їх число скоротилося до чотирьох <ref name="sewell"/>. В цілому, розбіжності між керівництвом КПН і Комінтерну привели до усунення
[[Файл:Bundesarchiv Bild 102-05929, Berlin, KPD-Plakat zu den Reichstagswahlen.jpg|thumb|200px|left|Плакат КПН до виборів у райстаґ (1928)]]
Рядок 73:
У [[1928]] році після низки невдач на міжнародному рівні Комінтерн переходить до тактики т. з. «Третього періоду». Одним з елементів цієї тактики була «теорія соціал-фашизму». Згідно цієї теорією, між буржуазною демократією (а також і соціал-демократією) і фашистською диктатурою немає ніякої різниці <ref>Л. Д. Троцький. [http://www.magister.msk.ru/library/trotsky/trotl016.htm Німецька революція і сталінська бюрократія] (1932)</ref>. Відповідно до неї відкидалося будь-яка співпраця компартії і соціал-демократів. Така тактика була підтверджена на засіданні Виконкому Комінтерну в квітні [[1931]] року. На цьому засіданні Тельман дав оцінку перемоги націонал-соціалістів на виборах в рейхстаг. На [[Вибори до Райхстагу 1930|загальних виборах]], що пройшли 14 вересня 1930, кількість голосів, відданих за НСДАП, склало 18,3% в порівнянні з 2,6% в 1928 році. У своєму виступі Тельман, зокрема, заявив:
{{Цитата|«Після 14 вересня слідом за сенсаційним успіхом націонал-соціалістів їх прихильники по всій Німеччині очікували дуже багато чого. Ми, однак, не дозволили, щоб нас збила зі шляху паніка, яка проявилася в
Своєрідність цієї тактики виразилося в т. н. «Червоному референдумі» [[1931]] року по довірі соціал-демократичному уряду Пруссії. Спочатку референдум був ініційований націонал-соціалістами. Вони закликали до «народної революції» проти партії, яка «погодилася з рабством і приниженням Версальського миру». Комуністична партія також закликала своїх прихильників голосувати проти прусського уряду <ref name="deutscher1"/>.
Рядок 98:
*1919 Карл Лібкнехт і Роза Люксембург
*1919 Лео Йогіхес
*
*1921 Пауль Леві і Ернст Деміг
*1921 Ернст Майер
*
*1924 Герман Реммеле
*
*1925-1933 Ернст Тельман
*
*
=== З'їзди КПН ===
Рядок 124:
* 12-й з'їзд — 9-15 червня 1929, Берлін;
* Загальнонімецька партконференція — 15-17 жовтня 1932, Берлін;
* Брюссельська партконференція (13-й з'їзд) — жовтень 1935 <ref>Брюссельська конференція проходила в Радянському Союзі. «3 жовтня 1935 районі Кунцево, під Москвою на відкриття конференції прибули 38 делегатів КПН, конференція проходила аж до 15 жовтня. Щоб зберегти в таємниці місце її проведення, убезпечити делегатів і збити з пантелику гестапо, вона була названа Брюссельською.» — Кюнріх Х. КПН в боротьбі проти фашистської диктатури 1933—1945. — Москва: «Прогрес». — 1986 рік. — с. 67</ref>;
* Бернська партконференція (14-й з'їзд) — 30 січня - 1 лютого 1939;
* 15-й з'їзд — 19-20 квітня 1946, Берлін.
Рядок 131:
Центральним органом (ЦО) КПН, а до цього Союзу «Спартак» , була газета «Die Rote Fahne» («Червоний прапор»). Вона була заснована [[9 листопада]] [[1918]] Карлом Лібкнехта та Розою Люксембург. Заборонена в лютому 1933 року, до 1935 видавалася в підпіллі, потім її видання було перенесено спочатку в 1935 році в Прагу, а в жовтні 1936 — до Брюсселя. Виходила до осені 1939 року<ref>БСЭ 3-го изд. [http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/128304/%D0%A0%D0%BE%D1%82%D0%B5 «Роте Фане»]</ref>.
== Участие в выборах ==
{| border="2" cellpadding="4" cellspacing="0" style="margin: 1em 1em 1em 0; background: #f9f9f9; border: 1px #aaa solid; border-collapse: collapse; font-size: 95%;"
|- bgcolor=lightgrey
! | Рік виборів
! colspan = "2" | Голоси у відсотках (зміна)
! colspan = "2" | Кількість місць в рейхстазі (зміна)
|-
| [[Вибори до Райхстагу 1920|1920]]
| align="right" | 2,1 %
| align="right" | —
| align="right" | 2
| align="right" | —
|-
| [[Вибори до Райхстагу 1924 (травень)|1924 (травень)]]
| align="right" | 12,6 %
| align="right" | +10.9 %
| align="right" | 62
| align="right" | +60
|-
| [[Вибори до Райхстагу 1924 (грудень)|1924 (грудень)]]
| align="right" | 8,9 %
| align="right" | −3.7 %
| align="right" | 45
| align="right" | −17
|-
| [[Вибори до Райхстагу 1928|1928]]
| align="right" | 10,6 %
| align="right" | +1,7 %
| align="right" | 54
| align="right" | +9
|-
| [[Вибори до Райхстагу 1930|1930]]
| align="right" | 13,1 %
| align="right" | +2,5 %
| align="right" | 77
| align="right" | +23
|-
| [[Вибори до Райхстагу 1932 (липень)|1932 (липень)]]
| align="right" | 14,3 %
| align="right" | +1,2 %
| align="right" | 89
| align="right" | +12
|-
| [[Вибори до Райхстагу 1932 (листопад)|1932 (листопад)]]
| align="right" | 16,9 %
| align="right" | +2,6 %
| align="right" | 100
| align="right" | +11
|-
| [[Вибори до Райхстагу 1933 (березень)|1933 (березень)]]
| align="right" | 12,3 %
| align="right" | −4,6 %
| align="right" | 81
| align="right" | −19
|-
|- bgcolor=lightgrey
|}
== Примітки ==
Рядок 136 ⟶ 194:
== Посилання ==
* http://www.dhm.de/lemo/html/weimar/innenpolitik/kpd/index.html {{ref-de}}
{{Commons category-inline|Kommunistische Partei Deutschlands|Комуністична партія Німеччини}}
[[Категорія:Політичні партії Німеччини]]
| |||