Флогістон: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 7:
Хіміки [[XVI]] і [[XVII]] століть досить часто згадували про виділення газу при впливі кислот на метали. Першим зібрав і дослідив цей газ [[Генрі Кавендіш]] тільки в [[1766]]. Будучи прихильником теорії флогістону, Кавендиш думав, що цей [[газ]], через його горючість і легкість, і є чистий флогістон. Уже пізніше, у 1783 року, [[Антуан Лавуазьє]], провівши дослідження [[вода|води]], довів складність її будови, а в 1787 визначив «горюче повітря» як новий [[хімічний елемент]], що тепер відомий під ім'ям [[водень|водню]].
 
Оскільки речовина припиняє горіти, коли повністю згорить, або коли в об'ємі, де вона горить, скінчиться все повітря, то повітря також було якийсь час частиною теорії. У такий спосіб вважалося, що саме повітря поглинає флогістони, що залишають тіло при спалюванні. [[Джозеф Блек]], студент [[Даніель Резерфорд|Даніеля Резерфорда]] (Daniel Rutherford), відкрив [[азот]] у [[1772]] і використовував дану теорію, щоб пояснити свій результат. Залишок повітря після горіння, що фактично є сумішшю [[азот]]у і [[вуглекислий гай|вуглекислого газу]], іноді згадувався як «phlogisticated air» (перенасичений флогістонами).
 
Навпаки ж, коли був виявлений [[кисень]], його назвали «dephlogisticated air» (бідний флогістонами), як речовина, здатна до об'єднання з великою кількістю флогістонів, завдяки чому вона може підтримувати горіння довше, ніж звичайне повітря.