Буре вугілля: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 4:
==Загальна характеристика==
Бу́ре вугі́лля – тверда горюча [[корисна копалина]], нижчий член вуглефікаційного ряду [[вугілля]] викопного, гіпотетично – перехідна форма від [[торф]]у до [[вугілля кам'яне|вугілля кам'яного]]. Колір від світло-бурого до чорного. Теплота згоряння горючої маси 24…31 Мдж/кг. Має малу [[твердість]], значну [[гігроскопічність]]. За речовинним складом належить до [[гумати|гуматів]]. [[Сапропеліти]] і перехідні гумусово-сапропелеві відміни мають підлегле значення і зустрічаються у вигляді прошарків у [[пласт]]ах, складених [[Гуміт (вугілля)|гумітами]]. Більшість різновидів В.б. складається з мікрокомпонентів групи вітриніту (80-98%) і тільки в юрському В.б. Сер. Азії переважають мікрокомпоненти групи [[фюзиніт]]у (45-82%); для нижньокарбонового В.б. характерний високий зміст [[лейптиніт]]у.
==Класифікація==
Розрізняють:
* м’яке В.б. (іноді називають [[лігніт]]ом) з вмістом вуглецю в органічній речовині 63-71% і вологістю 40-60%
Рядок 11:
За деякими класифікаціями В.б. поділяють в залежності від стадії [[метаморфізм]]у (вуглефікації) на три категорії: О1, О2 і О3 і класи 01, 02, 03. Основою такого розподілу прийнята відбивна здатність вітриніту в маслі Rо; величина її, що нормується для стадії О1, - менша за 0,30; О2 - 0,30-0,39; О3 - 0,40-0,49. Пром. класифікаціями В.б. за вологістю робочого палива (Wr) поділяється на три технол. групи: Б1, Б2, Б3 з Wr(%) відповідно: 40-58; 30-40; 19-30.
*За класифікацією США В.б. відповідає суббітумінозне вугілля В і С, лігніти А і В.
В.б. України:
* за виходом первинної смоли напівкоксування поділяють на чотири групи (T<sub>sk</sub><sup>daf</sup> понад 25%; 20-25%; 15-20%; 15% і менше),
* за питомою теплотою згоряння - на чотири підгрупи (Q<sub>s</sub><sup>daf</sup> понад 31,5; 31-31,5; 29-31 і менше 26 МДж/кг).
З підвищенням ступеня метаморфізму у В.б. підвищуються вміст вуглецю, питома теплота згоряння, знижується вміст кисню. Для В.б. характерний підвищений вміст фенольних, карбоксильних і гідроксильних груп, наявність вільних гумінових кислот, вміст яких знижується з підвищенням ступеня метаморфізму від 64 до 2-3% і смол від 25 до 5%.
==Поклади== Найбільші басейни і род. характерні для мезозойсько-[[кайнозой]]ських відкладів. Виняток складає В.б. Сх.-Європейської платформи (Підмосковний бас.). У Європі поклади В.б. пов'язані майже винятково з відкладами неоген-палеогенової доби, в Азії - перев. юрської, меншою мірою крейдової і палеоген-неогенової, на інших континентах - крейдової і палеоген-неогенової доби. В Україні осн. запаси В.б. приурочені до палеогенових відкладів. Значна частина В.б. залягає на невеликих глибинах у вугільних пластах (покладах) потужністю 10-60 м, що дозволяє відпрацьовувати їх відкритим способом. В окремих родов. потужність покладів 100-200 м. Загальні світові ресурси В.б. оцінюються (до глиб. 600 м) в 4,9 трлн. т (1981). Світові запаси В.б. підраховані в кількості 1,3 трлн. т. Осн. запаси зосереджені в Росії, США, Україні, ФРН, Польщі, Чехії, Австралії. В Україні поклади бурого вугілля зосереджені в Дніпровському буровугільному басейні, на Закарпатті, Передкарпатті, Придністров’ї. В структурі балансових запасів вугілля України Б.в. складає 6,6%. Світовий видобуток В.б. - 950 млн.т на рік. Осн. вугледобувні країни: ФРН (258 млн.т), Чехія (95), США (45), Польща (37), Австралія (33). В.б. використовують переважно для спалення на ТЕС як побутове паливо, в менших масштабах - для брикетування, газифікації, виробництва вуглелужних реагентів та монтан-воску. У Німеччині В.б. використовується для одержання металург. коксу (коксобрикетів). Перспективне скраплення В.б., його комплексна переробка. =='''Землисте (м'яке) буре вугілля'''==
| |||