Прислів'я: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Friend (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
|||
Рядок 12:
Всі ці прийоми допомагають узагальнити твердження, підняти його до рівня [[метафора|метафори]], тобто перетворити на типовий еквівалент практично нескінченного числа ситуацій. Поєднання декількох таких прийомів стає для слухача сигналом, що фіксує щось ніби дискурсивній ізотопії. Можна говорити про «стиль прислів'я», що існує як би поза часом: традиційність — настільки невід'ємна його межа, що сама думка про «витоки» прислів'я здається в чомусь суперечливою.
== З історії прислів'їв ==
У середньовічній [[Європа|Європі]] складалися збірки прислів'їв; до нас дійшли близько трьох десятків рукописних збірок, складених в [[XIII]]—початку XV століть. Наприклад, збірку так званих «Прислів'їв Віллана» включає ряд шестискладових шестістіший, кожен вірш яких є глосою до сьомого, не віршованого рядка, поданого як селянське прислів'я. Все в цілому відрізняється рідкісною ритмічною і тематичною однорідністю; дискурс повністю замкнутий на собі. Укладачем цієї збірки, в XIII столітті що не раз ставав предметом обробки або наслідування, був якийсь клірик з роду Пилипа Ельзасського. Тексти подібного роду зустрічаються аж до [[XV століття]], іноді з ілюстраціями: тоді прислів'я служить підписом до малюнка.
Влучні прислів'я стали сюжетами картин західноєвропейських художників ( [[Пітер Брейгель Старший]], [[Ель Греко]] ), спобами поєднати їх в театральних виставах, кінострічках, хоча вибудувати такий досить зв'язний сюжет - важко.
== Українські прислів'я ==
Багато українських прислів’їв виражають любов до Батьківщини, готовність її захищати, осуд зрадників, стверджують необхідність дружби між народами тощо.
Виникають прислів’я постійно, але поширюються в народі й передаються від покоління до покоління лише найзмістовніші й найвлучніші з них. Справжні народні прислів’я поєднують у собі глибокий зміст з дуже простою, але образною формою, їх легко запам’ятовувати й виголошувати. Прислів’я, як правило, короткі, будова їх відзначається симетричністю, поділом на частини, що римуються між собою; рими в них багаті й іноді несподівані. Часто прислів’я будуються з використанням або синтаксичного паралелізму («Хвали жито в стогу, а пана в гробу»), або протиставлення («Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить»). Найчастіше прислів’я використовують метафору, а також гіперболу («Такий тупий ніж, що й киселю не ріже»), іронію («Поможе, як мертвому кадило»), порівняння («Живе, як у батька за пазухою»), епітети («У лиху годину узнаєш вірну людину») та інші тропи.
Можна виявити такі особливості народних прислів’їв: узагальнення народного досвіду; повчальність; стислість і ємність висловленої думки; влучність і поетичність; використання слів у прямому й переносному значеннях; малий обсяг.
Завдяки глибокому змісту й художній довершеності народні прислів’я та приказки завжди привертали пильну увагу письменників. Вони їх збирали й використовували у своїх творах.
Іноді прислів’я та приказки виносяться в назву твору (роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», драма М. Кропивницького «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», оповідання Г. Квітки-Основ’яненка «Добре роби, добре й буде»).
== Англійські прислів'я ==
«Добрий вислів завжди вчасний» — твердить англійське
▲ духовній культурі народу. Етнографи та фольклористи часом пробують визначити зв'язок між змістом прислів'їв та національним характером. Психологи досліджують у процесі творення прислів'їв певні риси людського мислення. Лінгвісти, вивчаючи прислів'я та приказки, звертають особливу увагу на їх мовний склад та принципи будови. Літературознавці розглядають у них своєрідну природу метафор та символів, визначають функції цієї квінтесенції народної мудрості й фантазії в контексті літературних епох. «Прислів'я втілюють плин часу, і той, хто хоче чинити добре, може побачити себе в них, як у дзеркалі»,— свідчив упорядник однієї з давніх — 1707 року — збірок англійських прислів'їв Джон Мейплтофт. Ще в ранній спробі наукового дослідження англійських прислів'їв, як бачпмо, відзначено історизм їхньої еволюції, їхній зв'язок з реальним життям. Ґрунтовним доказом на користь таких спостережень Мейплтофта можуть бути самі фольклорні ідеї: «Приказка правду каже» або «Прислів'я — дитя досвіду». Процес морального виховання— свідомий чи інтуїтивний — спирається й на фольклорні максими. Народжене в свідомості однієї людини афористичне узагальнення морального й соціального сенсу конкретної життєвої ситуації тільки тоді ставало прислів'ям, коли набувало значення «мудрості багатьох», коли роки, а часом і століття відбирали до фольклорної скарбниці лаконічні й виразні настанови, з яких складається моральний ідеал народу.
[http://shop.ipsys.net/2009-09-15-08-19-34.html]
| |||