Відмінності між версіями «Ігнатьєв Борис Петрович»

 
== Кар'єра тренера ==
Ще будучи гравцем, Ігнатьєв чітко уявляв собі, що іншого майбутнього, окрім тренерської справи, він не матиме. Тому постійно конспектував усі тренерські настанови, аналізував слова керманичів та думав, як би він сам чинив у такій ситуації. А у 27 років відніс документи до виої[[Вища_школа_тренерів|вищої школи тренерів]], хоча відіграв за команди майстрів потім ще п'ять років. У ВШТ йому пощастило займатися разом з таким видатним футболістом як [[Лев Яшин]].<br/>
Першим досвідом на тренерському містку стала робота у [[Торпедо_(Володимир)|володимирському "Торпедо"]], де Борис Петрович почав працювати у [[1973]] році. А вже через рік отримав посаду головного тренера цього клубу, на якій пропрацював до [[1976]].<br/>
Новим викликом для Ігнатьєва стала робота у [[юнацька_збірна_СРСР_з_футболу|юнацькій збірній СРСР]], якій він присвятив аж 13 років. Під його керівництвом радянські юнаки перемогли на [[Чемпіонат Європи з футболу U-19|Чемпіонаті Європи]] у [[1988]] році. Проте, для досягнення цієї вершини було проведено немало роботи, протягом усього періоду керування збірною. На той час був обраний доволі таки ефективний напрям по вдосконаленню навчання тренерів юнацьких команд країни, згідно з яким досвідом з колегами ділилися такі майстри тренерської справи, як [[Валерій Лобановський]], а трохи раніше [[Костянтин Бєсков]].<br/>
Після завершення роботи з молодими радянськими футболістами розпочався закордонний етап кар'єри Ігнатьєва. "Першою ластівкою" став клуб з [[ОАЕ|Обє'днаних Арабських Еміратів]]. На першомупочатковому етапі роботи радянський тренер не мав навіть перекладача, тож доводилося показувати "на пальцях" та використовувати шаблонні заготовки [[англійська_мова|англійських виразів]], завбачливо підготованих ще в [[СРСР]].<br/>
Вже через рік Ігнатьєв повернувся до СРСР для того, щоб знову його залишити. Він отримав запрошення очолити [[Збірна_Іраку_з_футболу|олімпійську збірну Іраку]], яку на той час курирувавконтролював син [[Саддам Хуссейн|Саддама Хуссейна]]. Справи йшли добре і робота приносила задоволення, проте всі карти зплутала [[Війна_в_Перській_затоці_(1990-1991)|війна у КувейтіПерській затоці]], через яку радянські спеціалісти повернулися на батьківщину.<br/>
Після повернення Борис Петрович знову повернувся до звичної справи - тренування збірних команд. З [[1991]] року по [[1996]] він пройшов шлях від тренера олімпійської команди до наставника [[Збірна_Росії_з_футболу|національної збірної Росії]]. А через два роки був змушений залишити пост керманича головної команди країни, через те, що не витримав зливи критики, яка лилася на нього з преси після кількох не досить вдалих результатів.<br/>
Пробувши декілька місяців без роботи, Ігнатьєв прийняв пропозицію московського клубу [[Москва_(футбольний_клуб)|"Торпедо-ЗІЛ"]], що виступав на той час у першій лізі. Задача була лише одна - вихід до "вишки". І слід відзначити, що воправся з нею колектив під проводом Ігнатьєва "на відмінно". Однак, далі щось не склалося у стосунках з керівництвом, яке не змогло забезпечити належні умови для успішного виступу у класі найсильніших, а тут якраз стала у нагоді пропозицію від китайського клубу...<br/>
Через десять років після свого останнього вояжа закордон Борис Петрович знову узяв під опіку іноземний клуб. На той час у [[Китай|Китаї]] був справжній футбольний бум і чемпіонат обіцяв бути доволі таки цікавим. Проте складність у роботі з китайськими гравцями полягала у тому, що вони були більш спрямовані на індивідуальні дії, а ось з командними функціями було значно важче.<br/>
Знову повернувшись до Росії Ігнатьєв певний час виконував не дуже звичні для себе ролі. Спочатку був тренером-консультантом у [[Аланія_(футбольний_клуб)|владикавказькій "Аланії"]], а трохи згодом обійняв посаду спортивного директора [[Локомотив_(Москва)|московського "Локомотива"]], який на той час тренував [[Сьомін_Юрій_Павлович|Юрій Сьомін]]. До речі, з Юрієм Павловичем Ігнатьєв потоваришував ще під час спільної роботи у збірній Росії в якості помічників [[Садирін Павло Федорович|Павла Садиріна]]. <br/>
До тренерської роботи повернувся аж у лютому 2004 року, очолиши [[Сатурн_(Раменське)|підмосковний "Сатурн"]], проте протримався на цій посаді лише 9 місяців.<br/>
З кінця 2005 до серпня 2006 року обіймав посаду спортивного директора московського "Динамо", в той час як Юрій Сьомін став головним тренером цього клубу.<br/>
І знову підмосковне [[Раменське]], і знову місцевий "Сатурн". Старшим тренером цієї команди Ігнатьєв пробув аж до того часу, поки Сьомін не запросив його до свого тренерського штабу у [[Динамо_(Київ)|київське "Динамо"]]. У обов'язки Бориса Петровича у новій команді входила робота з молоддю та перегляд ігор і спостереження за гравцями резервних команд київського клубу. Всього за два неповних сезони Сьомін, не без допомоги Ігнатьєва, зміг вивести команду з психологічної та ігрової ями, наслідком чого стало "золото" [[Чемпіонат_України_з_футболу_2008—2009|сезону 2008/09]], "срібло" у [[Чемпіонат_України_з_футболу_2007—2008|сезоні 2007/08]] та пів-фінал [[Кубок_УЄФА_2008—2009|Кубку УЕФА 2008/09]].<br/>
Однак, під час літнього міжсезоння, контракт Сьоміна з "Динамо" було розірвано через бажання Юрія Павловича очолити рідний "Локомотив". Разом з ним до Москви відбув і Борис Ігнатьєв. Справи у "залізничників" на той час йшли не кращим чином, проте суттєво змінити щось Сьоміну з Ігнатьєвим не вдалося. Команда за два сезони не піднялася вище четвертого місця, до того ж зазнала нищівного провалу у [[Ліга_Європи_УЄФА|Лізі Європи]]. Президент клубу [[Смородська Ольга Юріївна|Ольга Смородська]] все частіше почала провокувати конфлікти у які втягувала головного тренера і врешті-решт змусила Юрія Сьоміна піти з клубу. Разом з ним "Локомотив" залишив і Борис Ігнатьєв.<br/>
23 грудня 2010 року Ігнатьєв уклав новий контракт з київським "Динамо", поповнивши тренерський штаб Юрія Сьоміна, що повернувся до Києва на запрошення [[Суркіс_Ігор_Михайлович|Ігора Суркіса]].