Вікіпедія

Современник (театр): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Lorry (обговорення | внесок)
85 550 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 1:
 
{{Театр
| назва = Театр «Современник» ( українською - «Сучасник» )
| зображення = Sovremennik theatre Moscow.jpg
| розмір_зображення =
| підпис = Будівля театру
| адреса = м. [[Москва]], Чистопрудний бульвар, буд. 19А.
| місто = Москва
| країна = {{USSR}} → {{RUS}}
| підпорядкування =
| широта =
| довгота =
| архітектор_будівлі = Клейн Роман Іванович
| власник =
| місткість =
| тип = [[театр]]
| статус =
| відкрито = [[1956]] року
| знову відкрито = [[1970]]-ті рр. в цьому приміщенні
| роки роботи = 1956 і донині
| перебудовано = арх . Євген Асс [[1970]]-ті рр.
| закрито =
| зруйновано =
| інші назви =
| репертуар = історичні драми доби СРСР, російська класика і сучасні закордонні п'єси
| керівництво = Головний режисер — Волчек Галина Борисівна.
| веб-сторінка = [http://www.sovremennik.ru ]
}}
 
'''Театр «Современник»''' (''Современник'' українською - ''Сучасник'') — театр в [[Москва|Москві]]. Розташований в Басманному районі, за адресою Чистопрудний бульвар, буд. 19А.
 
== Сучасне приміщення ==
 
Проект створив відомий московський архітектор доби [[царат]]у і капіталізму Клейн Роман Іванович ( 1858—1924 ). Первісно будівля робилася для кінотеатру « Колізей » і була створена у [[1912]] - [[1914]] рр. в стилі [[неокласицизм]] з елементами [[сецесія|сецесії]]. У 1970-ті рр. будівлю колишнього кінотеатру перебудували і передали московському театру «Современник» в якості головної споруди.
 
== Історія театру ==
В [[1956]] р. виставою за п'єсою Розова «Вічно живі» в Москві на площі Маяковського відкрився[[ театр]] «Современник». Молоді актори, всі без винятку випускники Мхатівської школи, створили нову студію Художнього театру.
 
Рання програма «Современника» — радянський варіант неореалізму[[неореалізм]]у. Студійці довго шукали п'єсу для дебюту[[дебют]]у і вибрали «Вічно живі» ( в ній недавнянещодавня [[війна]] з фашизмом була не тільки місцем дій, але і часом загального морального вибору ). Розповідаючи про війну [[1941]] - [[1945]] рр., студійці змогли передати долю свого покоління.
 
В 1964 р. «Современник» перестав бути студією і став нормальним радянським театром. В 1966 р. в театрі була поставлена п'єса Гонорова «Обыкновенная история». П'єса стала в багатьох відношеннях переломною. Поставила п'єсу Галина Волчек.
 
В 1967 р. Єфремов вирішив поставити на сцені свого театру трилогію, присвячену російському революційному рухові — від декабристів до більшовиків. Час був вдалий, країна готувалася до 50-літнього ювілею Жовтневої революції. В «Современнику» хотіли захистити, очистити ідеї революції від накипу. На цьому базувалася ідеологія шестидесятників.

* В «Декабристах» Зоріна Єфремов як[[ режисер]] і актор відкривав складну етичну загадку декабризму.
* В «Народовольцях» Свободіна - проблема цілі і засобів набуває нового значення. Єфремов намагався показати початкову трагедію народовольництва. Народ, іменем якого вони клялись, був не просто байдужим, але й ворожий цим революціонерам.
* «Більшовики» Шатрова завершували трилогію і виносили її проблематику в новий історичний контекст. Влада опинилася в руках більшовиків, які почували себе прямими спадкоємцями декабристів і діячів «Народної волі». Цей стовідсотково революційнийрадянський спектакль спробували закрити. Головне цензурне управління заборонило пєсу, але Єфремов устиг запросити на спектакль міністра[[міністр]]а культури Фурцеву. Вона на свою відповідальність дозволила спектакльвиставу. ВінВона відбувся 7 листопада 1967 року, в день 50-ліття революції.
 
Влітку 1970 р. Єфремов випустив свій останній спектакль в «Современнику» — «Чайку» Чехова. Пєса, що відкрила Художній театр, на цей раз закрила одну з кращих його студій. Всі внутрішньотеатральні відносини, вантаж накопичених розчарувань, були виплеснуті в чеховський текст, який Єфремов спробував перетворити на [[памфлет]]. Він вніс в «Чайку» ідейні розбіжності кнця 60-х рр.▼
 
У вересні 1970 р. Єфремов йде до труппи Художнього театру. Держава доручила йому керувати головним таетральнимтетральним підприємством країни [[СРСР]].▼
▲Влітку 1970 р. Єфремов випустив свій останній спектакль в «Современнику» — «Чайку» Чехова. Пєса, що відкрила Художній театр, на цей раз закрила одну з кращих його студій. Всі внутрішньотеатральні відносини, вантаж накопичених розчарувань, були виплеснуті в чеховський текст, який Єфремов спробував перетворити на памфлет. Він вніс в «Чайку» ідейні розбіжності кнця 60-х рр.
▲У вересні 1970 р. Єфремов йде до труппи Художнього театру. Держава доручила йому керувати головним таетральним підприємством країни.
 
У [[1972]] р. художнім керівником театру стала Волчек Галина Боисівна. Почався тривалий и складний процесс відновления творчого колективу, бо разом з Єфремов театр покинула ціла низка відомих радянських акторів. З часом в трупу прийшли нові актори, серед яких -
* Марина Нейолова,
* Валентин Гафт,
* Лія Ахеджакова,
* Авангард Леонтьєв.
 
[[Категорія:Театри Москви]]
[[Категорія:Театри Росії]]
[[Категорія:Москва]]
 
[[en:Sovremennik Theatre]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Современник_(театр)