Алеаторика: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м r2.7.1) (робот додав: fa:موسیقی تصادفی |
Сфереон (обговорення | внесок) м доповнення |
||
Рядок 1:
'''Алеато́рика''' (від {{lang-la|alea}} — гральна кость; жереб, випадковість)
Як композиторський напрямок, алеаторика виникла як реакція на [[серіалізм|серіальну музику]] та [[структуралізм]], в яких музична тканина тотально підпорядковувалась тим чи іншим математичним моделям.
Алеаторика є областю, де дуже складно відразу відрізнити новаторські творчі прагнення, свідомо направлені до точно поставленої художньої мети, від модного, і, нерідко, майстерно замаскованого, манірного дилетантизму або навіть шарлатанства.▼
== Виникнення і розвиок ==
Елементи випадковості в музикуванні певним чином були характерні музиці різних епох і напрямків. Варіативним по своїй суті є музичний фольклор, для якого форми фіксації музичного матеріалу взагалі не властиві. У європейській музиці Середньовіччя і Відродження практикувалася довільна заміна вокальних голосів на інструментальні; цифрованний бас, що дозволяв виконавцеві довільно підбирати розташування акордів; в епоху Просвітництва — незафіксовані в нотному записі каденції соліста в інструментальних концертах.
[[Файл:ZAleatoric Trio.jpg|thumb|Фрагмент партитури сучасного алеаторичного твору]]
Основоположником сучасної алеаторної техніки прийнято вважати американського композитора [[Джон Кейдж|Джона Кейджа]]. У [[1952]] році, у фортепіанному концерті «Музика змін» (Music of Changes) він використовує всілякі елементи випадковості і варіабельності форми. До нього елементи алеаторики використовув [[Чарльз Айвз]].
Подальший розвиток і розповсюдження цього методу композиції можна побачити в творчості німецького композитора [[Карлхайнц Штокхаузен|Карлхайнца Штокхаузена]]. У 1957 році він створює «Фортепіанну п'єсу XI»
З кінця 1950-х років П'єр Булез відмовляється від серіалізму і експериментує в царині обмеженої алеаторики. Показовою є його Третя фортепіанна соната, яка складається з п'яти частин, — формантів, — і допускає ряд різноманітних тлумачень при виконанні.
У [[1957]] році [[П'єр Булез]] пише найважливіший теоретичний трактат про алеаторіку в музиці і читає його на курсах композиції в Краніхштайне. У цьому ж році трактат видається під назвою «Алеа» в «Огляді новин Франції» («Alea», «Nouvelle Revur Francaise»), а наступного року в «Дармштадтськом віснику нової музики» («Darmstadter Beitrage zur Neuen Musik»). ▼
▲У [[1957]] році [[П'єр Булез]] пише найважливіший теоретичний трактат про
== Класифікація ==
[[Файл:Lutoslawski Symphony 3 excerpt.JPG|thumb|Контрольована алеаторика. Фрагмент Третьої симфонії Лютославського]]
Природу
Інша група припускає використання керованої та контрольованої алеаторики. Техніку «обмеженої і контрольованої алеаторики» наприкінці 50-х років розробив польський композитор [[Вітольд Лютославський]]. Необхідно відрізняти два способи управління — це
Приклад управління творчої алеаторики по Дж. Кейджу: на чистий лист нанесено 4 пари 5-лінійних нотоносців так, що між ними є відстань, що дозволяє використовувати 9 верхніх і 6 нижніх додаткових лінійок. [[Ключ (музика)|Ключ]] нотоносця визначається довільно (за допомогою підкидання монети). Приблизно по середині для правої і лівої руки нанесена лінія для запису звуків, що виникають від ударів по внутрішній і зовнішній стороні резонатора фортепіано і т. д
== Див. також ==
▲Алеаторика є областю, де дуже складно відразу відрізнити новаторські творчі прагнення, свідомо направлені до точно поставленої художньої мети, від модного, і, нерідко, майстерно замаскованого, манірного дилетантизму або навіть шарлатанства.
* [[Серіалізм]]
== Джерела ==
*{{МЭ}}
* Когоутек Ц. Техника композиции в музыке XX века. // М.: Музыка, 1976, — 368 с.
[[Категорія:Теорія музики]]
| |||