Монофеліти: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Монофеліти''' (від {{lang-el|μόνος — одна}} та {{lang-el|θέλημα — воля}}) — прихильники християнського релігійно-філософського вчення, що склалося у 7 ст. у [[Візантія|Візантії]] як компромісна та об'єднувальна доктрина між халкідонськими та нехалкідонськими церквами. Вони вважали, що [[Христос]] володів двома природами: людською та божественною, але однією волею і однією «енергією». Є хибна думка, що, згідно з монофелітством, самостійність людської волі Христа зникала в результаті поглинання божественною волею. Але це не так, тому що монофеліти відносили волю до іпостасі, а не до природи, як це робили діофеліти. Суб'єктом воління був Сам Христос, а не йогоЙого дві природи, тому і була у Христі єдина Боголюдська воля. Вчення монофелітів виникло як спроба досягти єдності між церквами, що сповідували Халкідонську догматику, та Давньосхідними церквами, що сповідували міафізитську христологію, освячену на Ефеському соборі. Монофелітство як єдина віра Кафолічної церкви, було офіційно схвалено в «Екфесисі» [[638]] р. імператора [[Іраклій|Іраклія]].<ref>[http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/110447/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%84%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%82%D1%8B Велика радянська енциклопедія]</ref>
 
Проти монофелітів виступав [[Максим Сповідник]], який стверджував, що людська воля Христа належить Його природі, бо у Христа не може бути іпостасної волі, як у інших людей, але вона зберігала самостійне буття і лише в акті вільного вибору підкорялася божественній природній волі. Врешті-решт, монофеліти були засуджені як єретики папою [[Мартин I|Мартіном I]] на Латеранському соборі [[649]] р., а у 680-681 їх засудив і [[Третій Константинопольський собор|Третій Константинопольський (6-й Вселенський) собор]].