Відкрити головне меню

Зміни

м
виправлення помилок та неточностей за допомогою AWB
Згідно римської традиційної історії, консули спочатку вибиралися тільки з [[Патрицій|патриціїв]], але в результаті боротьби плебеїв з патриціями з [[367 до н. е.|367 р. до н. е.]] один з консулів став обиратися з [[Плебей|плебеїв]] (першим з плебейських консулів став Луцій Секстій).
 
Консули володіли вищою цивільною і військовою владою, набирали [[Легіон|легіонилегіон]]и і очолювали їх, скликали сенат і [[Коміціа|коміції]], головували в них, призначали диктаторів, проводили [[ауспіції]] і т.д. У надзвичайних обставинах сенат наділяв консулів необмеженими повноваженнями.
 
Помічниками консулів були [[квестор|квестори]]и. У римській системі літочислення роки позначалися іменами консулів даного року (вони іменувалися {{lang-la|consules ordinarii}}).
 
По законах республіки, мінімальний вік консула складав 41 (для патриція) і 42 роки (для плебея). Після закінчення терміну посади консули отримували в управління яку-небудь провінцію і звання проконсула.
 
== Історія ==
 
=== Консулат в [[Римська Республіка|Римській Республіці]] ===
 
Після легендарного вигнання останнього [[етруски|етруського]] царя [[Луцій Тарквіній Гордий|Луція Тарквінія Гордого]] та кінця Римського Царства, обов'язки та повноваження царя у більшій мірі перейшли до новоствореного інституту консулів. Спочатку консулів називали преторами («лідерами») згідно їх обов'язків головнокомандуючих. У [[305 до н. е. |305 р. до н. е.]] найменування посади змінилося на «консул»; в [[Латинська мова|латинській мові]] ''consulere'' означає «радитися». Титул претора перейшов до зовсім іншої посади.
 
Вважалося, що інститут консулів бере свій початок від традиційної дати встановлення Республіки у [[509 до н. е.|509 р. до н. е.]], але у [[5 століття до н. е.|V столітті до н. е.]] послідовність консулів не була безперервною. У мирний час консули мали широкі повноваження (адміністративні, законодавчі та суддівські), а під час війни часто очолювали армію. Додаткові релігійні обов'язки включали деякі повноваження, які через свою офіційну важливість, могли виконуватися лише вищими посадовими особами держави.
Двоє консулів обиралися щороку, служили разом, кожен мав право вето на дії свого колеги. Вважається, що спочатку право стати консулом мали лише патриції. Консули обиралися Центуріатною Коміцією, в якій переважала аристократія. Однак, формально вони отримували владу тільки після ратифікації їх кандидатур у Куріатній Коміції, яка надавала консулам [[імперій]] згідновідповідно до закону ''lex curiata de imperio''.
 
Традиційно консулами ставали лише [[патрицій|патриції]], і тільки у [[367 до н. е.|367 р. до н. е.]] [[плебеї]] здобули право перебування на вищій державній посаді за законом ''Lex Licinia Sextia'', який встановлював, що щонайменше один консул щороку мав бути плебеєм. Першим плебейським консулом став Луцій Секстій, якого обрали наступного року. Сучасні історики, однак, ставлять під сумнів традиційну оцінку становища плебеїв часів Ранньої Республіки, звертаючи увагу на те, що близько третини консулів до Секстія мали плебейські, не патриціанські імена. Можливо, що наявна хронологія була дещо викривлена, але очевидно, що один з перших консулів, Луцій Юній Брут, походив з плебейської родини. Іншим поясненням цього може бути гіпотеза про те, що протягом соціальної боротьби у [[5 століття до н. е.|V столітті]], посада консулів була поступово монополізована патриціанською елітою.
Бути консулом було дуже великою честю і ця посада залишалася головним символом нерухомого республіканського устрою. Можливо, з метою набуття формальної легітимності, Галльська Імперія, що відокремилася від Римської, протягом свого існування ([[260]]-[[274]] рр.) мала свою пару консулів. Перелік консулів цієї держави наразі неповний, складений на основі написів та монет.
 
Однією з реформ імператора [[Костянтин Великий|Костянтина I]] (правив у [[306]]-[[337]] рр.) було призначення одного з консулів до [[Рим|Риму]]у, а іншого - до [[Константинополь|Константинополя]]. Тому, коли Римська Імперія розділилася на дві частини після смерті [[Феодосій Великий|Феодосія I]] (правив у [[379]]-[[395]] рр.), імператор кожної з частин здобув право призначати одного з консулів; також один з імператорів міг з багатьох причин дозволити своєму колезі призначити обох консулів.
 
У [[6 століття|VI столітті]] все рідше стали призначати консулів, і за правління [[Юстиніан I|Юстиніана I]] ([[527]]-[[565]] рр.) посада консула остаточно зникла. В [[Західна Римська імперія|Західній Римській Імперії]] останнім консулом у [[534]] р. став Децій Павлін, а у Східній - Аніцій Фауст Альбін Базілій у [[541]] р. Датування років за консулами було скасовано у [[537]] р., коли Юстиніан впровадив датування за роком правління імператора та індикт.
 
== Повноваження та обов'язки ==
 
=== Обо'вязки консулів за часів Республіки ===
 
Консули мали право скликання Сената та головували на його зборах. Кожний консул щомісяця виступав в якості голови Сената. Вони також мали право скликання будь-якої з трьох римських коміцій (Куріатної, Центуріатної та Трибунатної) та головували над ними. Таким чином, консули керували виборами та висували на голосування законопроекти. Якщо жоден з консулів не був присутнім в місті, їх цивільні повноваження брав на себе міський претор ({{lang-la|praetor urbanus}}).
 
Під час кожної прилюдної появи консулів супроводжували дванадцять [[ліктор|лікторів]]ів, які символізували величність посади консула та виконували обов'язки особистої охорони. Кожен ліктор тримав [[фасції]] - в'язку лозин, в якому знаходилася сокира. Лозини означали право покарання, а сокира - смертну кару. У межах міста ліктори прибирали сокири з фасцій, на знак того, що жоден громадянин не може бути покараний без судового вироку. Заходячи до Центуріатної Коміції ({{lang-la|Comitia Centuriata}}), ліктори мали опускати фасції, показуючи, що влада консулів походить від римського народу ({{lang-la|populus romanus}})
 
=== Військова діяльність консулів ===
Після закінчення консулату, Сенат призначав консула на посаду губернатора провінції. Провінції, куди призначався кожен з консулів, визначалися шляхом жеребкування, яке проводилося наприкінці консулату.
 
Таким чином, консул по закінченню своїх повноважень ставав [[Проконсул|проконсуломпроконсул]]ом, а його влада обмежувалася однією з численних провінцій Республіки і вже не поширювалася на всю державу, а в інших провінціях навіть була незаконною. Також проконсул не мав права залишати свою провінцію до завершення строку своїх повноважень або до приїзду свого наступника, за винятком лише окремих випадків, коли на це був спеціальний дозвіл Сенату. Термін проконсульства складав переважно від одного до п'яти років.
 
== Призначення диктатора ==
== Права та обов'язки консулів за часів Імперії ==
 
Після того, як [[Октавіан Август]] став у [[27 до н. е.|27 р. до н. е.]] [[Імператор|імператоромімператор]]ом і встановив [[принципат]], консули втратили більшу частину своєї влади та обов'язків. Хоча це досі була найвища посада в державі, в умовах абсолютної верховної влади імператора консули стали лише символом республіканської спадщини. Все частіше консульська посада обіймалася самим імператором і зрештою стала суто імператорською; за консулами в Римській Імперії, однак, залишилося право головувати в Сенаті. Також в надзвичайних випадках консули мали право чинити правосуддя та представляли ігри в [[Circus Maximus]] та всі урочистих церемоніях на честь імператора, що проводилися за їх власний рахунок.
 
Після закінчення терміну повноважень колишні консули (проконсули) зазвичай обіймали посади губернаторів римських провінцій, на яких служили від трьох до п'яти років.
* Oxford Classical Dictionary, 3rd ed., Hornblower, S. and Spawforth, A. edd.
* T. J. Cornell - The beginnings of rome
* Oxford Dictionary of Byzantium, Oxford University Press, p.  527, ISBN 978-0-19-504652-6
 
[[Категорія:Стародавній Рим]]