Радикальна партія (Франція): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 43:
Під час Першої світової війни (1914—1918), радикальна партія була наріжним каменем Священного Союзу і її історичний лідер Жорж Клемансо очолював кабінет з 1917 по 1919 рік. Він мав славу, як «архітектор перемоги», але його стосунки з партією погіршилися і радикали програли парламентські вибори 1919 року.
До кінця першої світової війни радикальна партія, яку став очолювати [[
У 1924 році радикали утворили виборчий союз із СФІО: Коаліцію лівих. Вона виграла парламентські вибори 1924 і Едуар Ерріо став головою кабінету. Але тоді радикали почали поступово дрейфувати вправо та перейшли до коаліції «Республіканська концентрація» з більш консервативних партій в 1926 році. Через два роки на конгресі в Анже ліве крило партії домоглося виходу радикалів із кабінету і повернення до політики союзу із соціалістами. [[Едуар Даладьє]] був обраний лідером партії.
Друга коаліція лівих виграла парламентські вибори 1932, але два її основні учасники не змогли домовитися про спільну програму, і тому СФІО вирішила підтримати другий уряд на чолі з
В 1936 році перемогу отримав [[Народний фронт (Франція)|Народний фронт]] — виборчий альянс соціалістів і комуністів. Було сформовано коаліційний уряд на чолі з лідером соціалістів [[Леон Блюм|Леоном Блюмом]], в якому радикальні лідери [[Каміль Шота]] і [[Едуар Даладьє]] (які очолювали ліве і праве крило Радикальної партії, відповідно) займали важливу роль. Вперше у своїй історії радикальна партія отримала менше голосів, ніж СФІО.
Після відставки другого уряду Блюма у квітні 1938 року, Даладьє сформував новий уряд в коаліції з консервативними партіями. Після підписання 23 серпня 1939 [[пакт Молотова-Ріббентропа|пакта Молотова-Ріббентропа]] між Німеччиною і Радянським Союзом, Даладьє дотримувався антикомуністичної політики, заборонив діяльність ФКП і партійну газету «[[Юманіте]]». Крім того, Даладьє почав проводити дедалі більш праву політику, зокрема скасував 40-годинний робочий тиждень, що було найбільш помітним досягненням Народного фронту. Даладьє врешті пішов у відставку у березні 1940 року, але взяв участь в уряді [[Поль Рейно|Поля Рейно]] (правоцентристський Демократичний республіканський альянс) в якості міністра національної оборони і війни.
Після поразки [[Французька кампанія (1940)|Битви за Францію]], французька армія була розчавленою нацистським бліцкригом і французький уряду оголосив Париж «відкритим містом» 10 червня і вилетів в [[Бордо]]. У тому ж місяці, Даладьє втік до Марокко.
=== Радикальна партія у період Четвертої республіки ===
| |||