Відкрити головне меню

Зміни

819 байтів додано ,  8 років тому
доповнення
| Штучний супутник = [[Земля|Землі]]
| Вихід на орбіту = <!-- небесного тіла -->
| Обертів = понад 58.000
| Дата запуску = [[31 січня]] [[1958]]<br/>2203:48 [[UTC]]
| Ракета-носій = [[Юпітер-Сі (ракета-носій)|Юпітер-Сі]] ([[Юнона-1 (ракета-носій)|Юнона-1]])
| Номер запуску =
| Космодром = [[База ВПС США на мисі Канаверал]]
| Тривалість польоту = 111 діб
| Схід з орбіти = [[31 березня]] [[1970]]
 
<!-- Технічні параметри -->
| Маса = 13,97 кілограмів, з них 8,3 кг приладів
| Розміри =
| Потужність =
| Тип орбіти =
| Велика піввісь =
| Ексцентриситет = 0,139849
| Нахил = 33,24°
| Період = 114,8 хв
'''«Експлорер-1»''' ({{lang-en|Explorer}}&nbsp;— Дослідник)&nbsp;— перший американський [[штучний супутник]] Землі. Запущений [[1 лютого]] [[1958]] року о 3:48 [[UTC]] командою [[Вернер фон Браун|Вернера фон Брауна]].
 
Для запуску на базі балістичної рідиннопаливної ракети [[Редстоун (ракета-носій)|Редстоун]] створили форсовану версію, названу [[Юпітер-Сі (ракета-носій)|Юпітер-Сі]] ({{lang-en|Jupiter-C}}), первісно створенупризначену для військових випробувань зменшених макетів боєголовок. Перероблену для запуску спутника ракету-носій згодом назвали [[Юнона-1 (ракета-носій)|Юнона-1]] ({{lang-en|Juno I}}).
 
Для виведення апарата на орбіту використовувалась зв'язка з 15 твердопаливних ракет Сержант&nbsp;— фактично некерованих реактивних снарядів&nbsp;— з приблизно 20 кг твердого сумішевого палива в кожній. Другий ступінь складався з 11 ракет, третій&nbsp;— з 3, четвертий&nbsp;— з однієї. Вся зв'язка перед стартом розкручувалась електоромотором, щоб стабілізуватись в польоті завдяки гіроскопічному ефекту. Супутник обертався з частотою 750 обертів за хвилину.
 
== Опис ==
[[Файл:Explorer1 sketch.jpg|thumb|900px|Схема Експлорера-1, всі розміри в дюймах]]
Експлорер-1 розроблено і створено в [[Лабораторія реактивного руху|Лабораторії реактивного руху]] ({{lang-en|Jet Propulsion Laboratory, JPL}}) [[Каліфорнійський технологічний інститут|Каліфорнійського технологічного інституту]] під керівництвом доктора [[Вільям Пікерінг|Вільяма Пікерінга]]. Це був другий в світі супутник з науковим обладнанням, перший&nbsp;— [[Супутник-2|Спутнік-2]].
 
Повна маса супутника становила 13,97 кілограмів, з них 8,3 кг приладів. (Для порівняння -&nbsp;— перший радянський супутник [[Супутник-1|Спутнік-1]] важив 83,6 кг). Відсік приладів монтувався у верхній частині четвертого ступеня, і виводився на орбіту разом з ним, тому в різних джералах наводиться різна маса супутника, яким можуть вважати весь ступінь.
 
Дані з наукових приладів передавались двома групами [[Антена|антен]]: передавач потужністю 60 мВт з частотою 108,03 МГц використовував антену Герца, що складалась з двох скловолоконних щілинних антен в корпусі супутника; передавач потужністю 10 мВт з частотою 108 МГц використовував чотири гнучкі антени, розташовані хрестовиною.
Наукові прилади для Експлорера-1 розроблялись і створювались під керівництвом доктора [[Джеймс Ван-Аллен|Джеймса Ван-Аллена]] з [[Університет Айови|університету Айови]] ({{lang-en|University of Iowa}}):
 
* Детектор космічних променів без записувального пристрою, який не встигли виготовити до запуску, тому дані, що передавались наживо, були неповними.
 
* [[Лічильник Гейгера|Лічильник Гейгера-Мюллера]], розроблений доктором Джорджем Людвігом з лабораторії космічних променів університету Айови. Він мав реєструвати протони з E > 30 МеВ і електрони з E > 3 МеВ. Більшість часу польоту лічильник фіксував частинки <ref name="Лічильник Гейгера">{{cite web | url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/experimentDisplay.do?id=1958-001A-01 | title=Cosmic-Ray Detector | accessdate=2011-05-14 | work=NSSDC Master Catalog | publisher=[[NASA]]}}</ref>;
 
* П'ять температурних датчиків (один всередині, три ззовні, один під головним обтічником);
 
* Акустичний датчик (перетворювач і твердотільний підсилювач), мав реєструвати зіткнення мікрометеоритів (космічного пилу) об корпус, тому розташовувався посередині відсіку приладів і контактував з оболонкою. Ефективна площа відсіку становила 0,075 м², середній поріг чутливості 2.5 × 10<sup>−3</sup> г×см/с<ref name="Мікрометеоритні детектори">{{cite web | url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/experimentDisplay.do?id=1958-001A-02 | title=Micrometeorite Detector | accessdate=2011-05-14 | work=NSSDC Master Catalog | publisher=[[NASA]]}}</ref>;
 
* Детектор мікрометеоритів, що складався з 12 паралельно з'єднаних провідників, змонтованих на склопластиковому кільці в заднійнижній частині корпусу паливного відсіку сіткою з чарунками 1×1 см. Кожен провідник складався зі скручених подвійних емальованих дротів з нікелевого сплаву діаметром 17 [[µм]] (21 µм з ізоляцією). Якби мікрометеорит розміром приблизно 10 µм вдарив датчик, то пошкодження дроту розірвало б електричний контакт і відбулася б реєстрація зіткнення.<ref name="Мікрометеоритні детектори"></ref>
 
== Політ ==
Орбіта Експлорера була значно вищою орбіти першого радянського штучного супутника Землі [[Супутник-1]].
Ртутно-цинкові батареї живили передавач потужністю 60 мВт 31 добу, а передавач потужністю 10 мВт&nbsp;— 105 діб. Передача даних припинилась [[23 травня]] 1958 року [17], коли закінчився заряд батарей. Після цього апарат перебував на орбіті понад 12 років і зійшов з орбіти над [[Тихий океан|Тихим океаном]] [[31 березня]] [[1970]] року, здійснивши понад 58 тисяч обертів.
 
== Результати польоту ==
Експлорер-1 припинив радіопередачі 28 лютого 1958 року, знаходився на орбіті до березня 1970 року.
Експлорер-1 змінив вісь обертання після запуску, здивуваши спеціалістів польоту. Продовгуватий корпус апарата розроблявся з розрахунку на обертання навколо довгої осі, але після запуску почалась [[прецесія]] внаслідок розсіювання енергії, що спричинили гнучкі елементи конструкції.
 
== Див. також ==